WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

добрила до львівської "губернії" щойно 18 березня, але вже на другий день сконсигнувала вона всю львівську Польонію. Вона кинулася масово підписувати меморіял до цісаря; в його 13 точках змальовано колишню Польщу, як забороло европейської культури й цивілізації, що його треба відбудувати й тим "направити помилку европейських дипльоматів з 1772 р". В заміну за відбудову Польщі в її великодержавних границях, галицькі поляки обіцювали Австрії союз. Покищо домагалися легалізування нашвидку створеного "Народового Комітету", що мавби скласти конституцію для Галичини, заведення "народової гвардії", політичних свобід і т. д.
А хоч у меморіялі, що його склав молодий ще тоді Франц Смолька, не було ні слова про українців і їх національну окремішність, то до його підписування втягнуто й українців. Тих, типових для того часу "з роду українців по національности поляків", що, як питомці грекокатолицької семинарії у Львові, приймали дотепер участь у польських конспіраціях і носили конфедератки, хоча для відріжнення від польських, червоних - блакитньої краски. Та найшовся між тими, що мали підписати меморіял чоловік, адвокат др. Кирило Вінковський, що вислухавши тексту петиції, запропонував уставити в неї хочби слово про українців та їх культурно-національні аспірації. "Москаль, зрадник, нема тут ніяких українців!" - зашуміло звідусіль. І щойно ті крики примусили культурно спольонізованих українців відсунутися від польської політичної акції та призадуматися над власною організацією. З того й почалося наше політичне відродження.
Сецесія свідомішого українського елєменту не перешкодила полякам, під проводом ренегата Івана Добрянського, предложити адресу галицькому губернаторові Стадіонові. Губернатор дав згоду на організацію народової гвардії, обіцяв звільнити політичних вязнів, а що до решти домагань відложив справу до вирішення "трону". Два чергові дні ходила львівська вулиця ходором від безупинних маніфестацій, а вечорами горіли всі вікна від ілюмінацій. Розбурхану юрбу огорнуло "петиційне божевілля", як кажуть самі польські історики 1848 року. "Хай живе Польща в межах зперед 1772 року!" - вигукувано на всіх уличних рогах, а народова гвардія, що присягаючи цісареві, змінила його титул "короля Галичини й Володимирії" на "польского короля", гострила шаблі й чистила мушкети до загального повстання. Та одного разу прибіг до губернатора проводир вулиці Добрянський і з острахом почав домагатися зброї для товпи, бо... українське селянство суне лавою на Львів. В дійсности це була тільки безосновна чутка, в якій віджила жахлива примара мазурської різні шляхти з 1846 р. Справжня небезпека для польської супремації в Галичині наближувалася зовсім не збоку затурканого й несвідомого під кожним оглядом українського селянства. Виросла вона й змогутніла в тих колах української інтелігенції, що устами д-ра Кирила Вінковського даремне домагалася вставлення в петицію до "трону" хоч одного слова про український народ у Галичині, та його побажання.
"Глибші уми - пише в своїй історії 1848 року поляк Штаркель - вже тоді передбачували сепаратистичну діяльність українців. Коли в день св. Йосифа на галицькій площі у Львові підписувано адресу до цісаря, а Юлій Горошкевич, тоді секретар князя Льва Сапіги, прийшов сказати князеві, що діється в місті та завважив, що в першій статті адреси поставлено домагання завести польську мову в усіх школах і урядах, задумався князь Сапіга й сказав: "Це зле, це недобре. Тепер українці виступлять з такими самими домаганнями".
На святоюрській горі
Українці справді виступили, а ідея протиділання польській імперіялістичній гарячці зродилася на "святоюрській горі" у Львові. Відсіля пролунали перші гасла й рознеслися перші універсали по краю, відтіля, відкіля ще десять літ тому закидувано цензорські сіти на "Русалку Дністрову". Тут то, дня 19 квітня 1848 р. зібралися що видніші галицькі патріоти з перемиським владикою, пізнішим митрополитом Яхимовичем, крилошанином а відтак холмським єпископом Куземським, крилошанином Лотоцьким, Левицьким і другими в проводі, що вирішили вислати осібну адресу до цісаря та заснувати окрему від поляків "Головну Руську Раду". Українська адреса до "трону" обіймала всього сім точок. В противенстві до польської, сепаратистичної в відношенню до Австрії й імперіялістичної в відношенні до українців, вона станула на становищі безоглядної льояльности супроти австрійського цісаря й держави. Недалеко вона сягала і в домаганнях: заведення української мови навчання в школах, там, де все населення або його більшість признається до української національности; заведення українських викладів на вищих школах, згідно з національним катастром молоді; оголошування в українській мові законів і розпоряджень; зобовязання урядників приділених до служби в Галичині, навчитися і вживати української мови в урядуванню; піднесення освіти українського духовенства я рідній мові, щоби воно не відчужувалося від народу, серед якого працює; зрівнання духовенства всіх трьох обрядів у правах, привилеях і титулах, та допущення українців до всіх публичних урядів...
Вимоги розмірно скромні й обмежені виключно до культурної ділянки життя, мали всі вигляди на те, щоби їх австрійський уряд прихильно полагодив.
"Головна Руська Рада"
Дня 2 травня 1848 р. в консисторській салі святоюрських забудувань у Львові зібралася вперше "Головна Руська Рада". Молодший товариш Маркіяна Шашкевича - Микола Устиянович прочитав "Згадку за Маркіяна Шашкевича", після чого крилошанин Куземський поінформував зібраних про завдання Ради та дороги й засоби для національної праці й боротьби, що їх отвирала перед галицькими українцями конституція. Реферат про політичне положення виголосив парох петро-павлівської церкви о. Іван Жуківський. По рефераті забрав слово насланий поляками агітатор Сускі. Поки він говорив про вигляди польсько-української згоди, серед зібраних панував сякий-такий спокій. Та коли він заговорив про віднову Польщі в межах зперед 1772 р., на салі закипіло; поляки мусіли покинути зібрання.
По виході поляків, обрано 30 постійних членів Ради, до якої рішено запросити й перемиського владику Яхимовича. Крім цього рішено проголосити відозву до українського народу Галицької Землі, яку й зредаговано на тайному засіданню Ради з дня 10 травня.
"Будьмо народом!"
"Ми галицькі українці - читаємо в відозві - належимо до великого українського народу, що одною говорить мовою і 15 мільйонів виносить, з яких півтретя мільйона Землю Галицьку заселює. Наш народ був колись самостійний, рівнявся в славі з наймогутнішими народами в Европі, мав свою літературнумову, свої власні закони, своїх власних володарів, одним словом: був у добробуті і силі. Через непривітні умови й політичні нещастя, розпався наш великий народ, стратив свою самостійність і прийшов під чужу владу. Такі нещастя склонили з часом багато можних панів відступити від обряду батьків своїх, а з ними виректися української мови й відцуратися свого народу; але та зміна обряду не могла перемінити національности, а українська кров не перестала плисти в їхніх жилах".
Але тепер, коли для всіх блиснуло сонце волі, "пробудився і наш український лев і гарне нам ворожить майбутнє. Встаньте
Loading...

 
 

Цікаве