WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

Революція 1848 року на Західній Україні - Курсова робота

наслідки. Створене Добрянським москвофільство пішло в підземелля, а на поверхні життя залишилася тільки та інтелігенція, що вспіла проміняти свою австрофільську орієнтацію на мадярофільську. З того теж часу, мало не до самого вибуху світової війни в 1914 р. національне життя Закарпаття завмерло, а коли й давало про себе знати, то тільки в формі проводжених на ньому.
Зміни в Австрійській імперії
На початку 1848 р. правляча династія Габсбургів була впевнена у майбутньому
своєї імперії. Однією з підстав для цього був недавній успіх Габсбургів у врегулю-
ванні ситуації на таких неспокійних землях, як Галичина, де протягом десятиліть
невеликі групи польської шляхти та інтелігенції плели змову з метою відновлення
давньої Речі Посполитої. Переконані в тому, що домагаються політичної свободи для
всіх, поляки завжди вважали, що все населення розчленованої Речі Посполитої,
незалежно від соціального та етнічного походження, підтримує їхні цілі. Ця впев-
неність посилилася у 1830-ті роки, коли до польських таємних осередків приєднала-
ся група українських семінаристів. Проте коли поляки відмовилися визнати їх як
окрему національність, українці вийшли із змови. У 1846 р. впевненість поляків
у широкій підтримці їхньої справи зазнала ще дошкульнішого удару. Дізнавшися,
що польська шляхта готує повстання, австрійські урядовці переконали селян
Західної Галичини в тому, що їхні пани збираються й далі, як раніше, жорстоко
визискувати їх. Розлючені польські селяни накинулися на власну шляхту, вирізавши
багатьох і тим самим підірвавши її заміри.
Революція 1848 р. в Галичині. Повстання, що навесні 1848 р. охопили більшу
частину Європи, позначили собою корінні зміни у майбутньому імперії Габсбургів.
Ці повстання, спричинені не лише вимогами політичних і соціально-економічних
реформ, але також - і це особливо стосувалося Центральної Європи - прагненням
національного суверенітету, завдали нищівного удару консервативній багатонаціо-
нальній імперії. Під час цієї "весни народів", коли питання про національну неза-
лежність постало як осново політичне питання, німецькі та італійські піддані Габ-
сбургів піднялися за возз'єднання зі своїми братами поза межами імперії. Одночасно
розпочали війну за національну незалежність мадяри, а поляки знову виступили
за відновлення втраченої держави. Під впливом цих подій свої національні вимоги
стали висувати інші народи імперії. Запанував хаос, і, здавалося, імперія опинилася
на грані розвалу.
Коли 19 березня 1848 р. до Львова дійшли звістки про повстання у Відні, від-
ставку ненависного князя Меттерніха та обіцянки переляканого імператора Фер-
динанда провести політичну лібералізацію і суспільні реформи, поляки негайно поча-
ли діяти. Вони надіслали цісареві петицію, закликаючи до ще більшої лібералізації та
надання полякам у Галичині ще ширших політичних прав, цілком зігнорувавши при
цьому всяку присутність у провінції українців. Щоб заручитися широкою під-
тримкою цих вимог, ІЗ квітня у Львові було створено Польську Раду Народову.
Незабаром після того виникла мережа місцевих рад, а також було засновано газету.
На превеликий подив і розчарування поляків, українці, яких ті не вважали за окрему
націю, відмовилися взяти участь у цих заходах. Натомість вони утворили власний
представницький орган - Головну Руську Раду з розгалуженнями на місцях, а та-
кож свою газету. На щастя для Габсбургів, в особі щойно призначеного губернатора
провінції Франца Стадіона вони знайшли надзвичайно розумного й винахідливого
захисника австрійських інтересів у Галичині. У напруженій ситуації, що виникла там,
йому вдавалося майстерно маніпулювати ключовими політичними питаннями, зі-
штовхуючи українців із поляками й зберігаючи контроль Габсбургів у про-
вінції.
Перед українцями у 1848 р. стояло два першочергових і тісно переплетених
питання. Одне за своєю суттю було соціально-економічним і торкалося традиційної
проблеми селянства, зокрема нестерпно тяжких феодальних повинностей. Інше
пов'язувалося з новою концепцією національної належності, і в тому числі зі
співіснуванням в одній провінції двох народів - поляків та українців, котрі до
недавнього часу завжди вважали себе просто селянством чи шляхтою, греко- чи
римо-католиками, а тепер починали визначати себе за окремі етнокультурні спіль-
ності, або нації, з різними національними прагненнями.
Селянська проблема. Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, лібераль-
ної інтелігенції та навіть деяких представників шляхти цілком очевидним стало те,
що феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали в її маєтках,
безнадійно застаріли. Ще у 1780-х роках, за правління Йосифа II, у відносинах "зем-
левласник - селянин" було проведено важливі зміни. Найважливішою з них було те,
що селяни тепер могли обстоювати свої права в суді. За іншою реформою, землі фео-
дала відмежовувалися від земель, виділених для користування селянам. Проте ли-
шалася основна ознака відносин "землевласник - селянин" - панщина,особливо
у таких відсталих частинах імперії, як Галичина. Панщина полягала в повинності
селян обробляти землі пана (звичайно два-три дні на тиждень) за право користу-
ватися своїми наділами. Власне, ця ненависна повинність і була основною причи-
ною невдоволення серед галицьких селян.
Революція 1848 р. й особливо напруженість, до якої вона спричинилася в Га-
личині, нарешті створили умови для скасування цього останнього пережитку крі-
пацтва. Засвоївши урок 1846 р., польські патріоти - в основному шляхта - тепер
палко прагнули завоювати симпатії селян, щоб зміцнити свої позиції в Галичині. То-
му вони спонукали інших польських шляхтичів добровільно скасовувати ненависну
панщину. Та більшість шляхти реагувала різко негативно. Тактика поляків завдала
Стадіонові стільки клопоту, що він заходився переконувати Відень взяти на себе іні-
ціативу у звільненні селян від повинностей, оскільки, мовляв, це не лише звело б на-
нівець польські розрахунки, а й завоювало б монархії вдячність селян у найкритичні-
ший момент. Переконаний його аргументами, 23 квітня 1848 р. Фердинанд 1 видав
історичний маніфест, що скасовував панщину в Галичині. Він майже на п'ять міся-
ців випереджав аналогічний указ, що забороняв панщину в усіх частинах імперії.
Задум Стадіона виявився вдалим. Українські селяни, принаймні, з ентузіазмом ві-
тали цей маніфест і клялися у вірності Габсбургам (хоч зрозуміло, що маніфест ли-
шав без відповіді багато запитань). Аби заспокоїти шляхту, віденський уряд оголо-
сив про виплату їй компенсації за втрачену робочу силу. (Пізніше він переклав
близько двох третин суми цього відшкодування на саме селянство.) До того ж, хоч
;70 % оброблюваних земель отримували селяни, а 30 %- землевласники, основне
питання про те, кому належать ліси й пасовиська, що раніше були спільною влас-
ністю, лишалося нерозв'язаним. Із часом ці громадські землі перейдуть у воло-
діння феодалів, а
Loading...

 
 

Цікаве