WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1. Причини поразки реєстрових козаків та їхніх привілеїв. 2. Причини поразки української національної революції. 3. Заходи Катерини ІІ щодо остаточної - Реферат

1. Причини поразки реєстрових козаків та їхніх привілеїв. 2. Причини поразки української національної революції. 3. Заходи Катерини ІІ щодо остаточної - Реферат

. . Це завдання було б легко здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу". Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну - видатного російського полководця й політика Петра Румянцева.
Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, поскладалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, "аби не викликати ненависті до росіян". Щоб підготувати грунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості"малоросійських звичаїв". Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого - тим, "хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності", пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами. Румянцев виконав свої обов'язки.
Спочатку він уникав проведення глибоких змін, намагаючись завоювати прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців, було засновано поштову службу, а також здійснено широкий перегляд суспільно-господарського становища земель. Прагнучи показати, яким освіченим є її правління, у 1767 р. Катерина II засновує свою знамениту "Комиссию для сочинения нового уложения".
У Москві зібрали послів від усіх (за винятком селян) верств суспільства з усіх регіонів з метою висловити імператриці свої побажання та погляди. На велику прикрість Катерини й Румянцева ряд українських послів на чолі з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності. Посли інших порубіжних земель теж викликали занепокоєння уряду. Під приводом близької війни з Туреччиною імператриця назавжди "відклала" засідання комісії. Після російсько-турецької війни 1768-1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків.
Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р. , коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. За територією та організацією вони були ідентичні решті з 30 губерній імперії. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи.
Потім скасували й славетні козацькі полки. У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і не українців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян. У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів - саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим. Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу. В 1785 р. за "Жалуваною грамотою дворянству", виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.
Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.
Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії. Самоврядування сприяло піднесенню української шляхетської еліти, гордої своїми традиціями. Навіть у 1767 р. старшинські посли до Законодавчої комісії відкинули реформи Катерини II, впевнено заявивши: "Наші закони найкращі". Саме Гетьманщина явила для політичних діячів України початку XX ст. прецедент українського самоврядування.
4) Назвіть, які політичні організації виникли
в Наддніпрянській Україні в ХІХ ст.
В кінці ХVIII ст. і на початку XIX ст. на Лівобережній Україні, серед її шляхетства було чимало гуртків однодумців, які спільно обговорювали громадські та політичні справи і мріяли про повернення втраченої автономії. Такі гуртки були, як уже згадано, в Новгород-Сіверському, в Чернігові, Полтаві, Києві. Були і в декого з дідичів, як в Обухівці у Кайніста, в Понурівці - у Миклашевського тощо. Велике значення, як культурні осередки, мали Харків з його університетом та Полтава. У Полтаві була резиденція генерал-губернатора Малоросійського. Року 1816 призначено на цей пост князя Миколу Рєпніна, що був під час окупації Саксонії в 1813-1814 роках віце-королем і користався пошаною саксонців. (Він був властиве князь Волконський, але дістав право носити прізвище матері, кн. Рєпніної, яка була останньою в роді). Рєпнін одружений був з онукою гетьмана Кирила Розумовського, і це зблизило його з українським шляхетством. У Полтаві скупчив він видатні культурні сили, серед яких були - 1. Котляревський, В. Тарновський, В. Лукашевич, С.Кочубей та П. Капніст. Рєпнін був у дружніх зв'язках із В. Полетикою, Г.Квіткою-Основ'яненком, П. Гулак-Артемовським, а шйніше - з Т. Шевченком. У 1818 році Рєпнін закликав дворян дбати за долю кріпаків, вживати заходів для піднесення їх добробуту, освіти; боровся проти жорстокостей панів. Він прагнув відновлення козацтва, і це зв'язувало його з поступовим суспільством України. 1822 року його коштом Д. Бантиш-Каменський видрукував двотомову "Историю Малой России" з багатьма докумеятами. Сучасники вважали Рєпніна за можливого кандидата на гетьманську булаву.
У 1820-их роках засновуються в Україні таємні політичні гуртки, які використовують досвід масонської організації. Першим -з 1819 року - значним політичним гуртком було Малоросійське Таємне Товариство, або Товариство Визволення України, яке складалося із значних дідичів Полтавщини. Головою його був повітовий маршал дворянства Василь Лукашевич, той, що 1812 року виголошував був тост за Наполеона. Метою цього Товариства було здобути незалежність України і злучити й з Польщею. Членами Товариства були: М. Репнів, С. Кочубей, В. Тарновський, Олексієв. Лукашевич уклав "Катехизис автономіста". Товариство вело широку пропаганду, мало зв'язки з Льожею Об'єднаних Слов'ян, із польським революційним товариством "Темпляри".
Loading...

 
 

Цікаве