WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Старшинський корпус армії УНР періоду Директорії - Реферат

Старшинський корпус армії УНР періоду Директорії - Реферат


Реферат на тему:
Старшинський корпус армії УНР періоду Директорії
Після повалення гетьманату і впродовж подальшої боротьби періоду Директорії уряд УНР і командування армії вирішували складні питання, пов'язані з підбором і розстановкою військових кадрів, а також, певною мірою, намагалися організувати підготовку національного старшинського корпусу. Слід зазначити, що з приходом до влади Директорія УНР та військове міністерство мали широкі можливості укомплектувати армію висококваліфікованими командирами всіх родів військ різних рівнів підготовки. За часів гетьмана було створено військову академію, відновлено значну частину військово-навчальних закладів, що існували в Україні до революції, і вони відразу розпочали навчання кадетів та юнкерів, а крім того до армії Української держави пішла значна частина офіцерів і генералів колишньої російської армії, котрі мали ґрунтовну військову освіту і значний досвід участі у російсько-японській та Перший світовій війнах. Однак командування республіканських військ зіткнулося з проблемою нестачі командних кадрів на початку повстання, коли до лав війська прибували селяни-добровольці для боротьби проти гетьмана. Масу повстанців, для надання їй організованої форми, розбивали на підрозділи згідно з типовою організацією, але вже тоді відчувався величезний брак командирів первинної ланки, зокрема чота-сотня. Переконливо свідчить про це В.Кучабський: "Тут почалася та трагедія армії УНР, що на кінці 1919 року закінчилася розгромом збройних змагань України. А саме: наплив тисячних селянських мас не йшов у парі з відповідним напливом доброго і працездатного старшинства, що вміло б зіспоювати збройні маси в здисципліноване військо. Головна ставка військ Директорії УНР не скупчила відповідно й добрих старшинських кадрів для всієї армії УНР і тому не могла опанувати збройних селянських мас, твердою рукою усуваючи різних, здебільше морально дуже нікчемних отаманчиків, що виплинули наверх у ті бурхливі часи, та змінюючи їх освіченими, енергійними військовими старшинами, а перш за все, людьми з великим почуттям обов'язку"1. Наслідком цього вже під час повстання стало те, що у повстанських частинах ширився занепад дисципліни, набували величезних масштабів грабунки, що певною мірою спричинилося до негативного ставлення міського населення (в першу чергу - столиці) саме до повстанців. Після перемоги повстання можливість створити гарний старшинський корпус значно зросла. У спадок від гетьманату Директорія отримала кадри 8 кадрових корпусів, котрі майже повністю були укомплектовані старшинами, багато з яких в цілому готові були перейти на службу в армію УНР. Але ставлення до них з боку соціалістичних лідерів УНР було надто упередженим, а подекуди навіть ворожим. Натомість, під час повстання до української армії потрапило багато осіб, що не мали відповідної військової підготовки та службового досвіду, а популярності досягли за рахунок активної революційної та партійної діяльності. Про це пише у своїй праці М.Капустянський: "Багато кадрових старшин було зметено революційною бурею і зникло з України. На поверхню виплило чимало авантюрників, отаманчиків, часом навіть і не старшин. Їх винесло на своїх плечах повстання. Лише частина старшинства була справжніми лицарями, що стали на захист своєї Батьківщини. На них і впав увесь тягар дальшої боротьби"2. Далі він продовжує: "За гетьмана на українську службу пішло багато старшин Генерального Штабу. На жаль, новий військовий міністр, він же Начальник Генерального Штабу генерал Осецький, як і уряд, з недовірою поставились до старшин Генерального Штабу і витиснули цю інтелігентну військову силу з України, не пробуючи затримати її у себе для організації та керування армією. На Україні залишилася лише незначна кількість старшин Генерального Штабу"3. Висновок він робить такий, що Українська армія "…мала слабенький старшинський склад, особливо в штабах, артилерії і на вищих командних постах"4. Недовіра до старшинського корпусу пояснюється тим, що соціалістичні лідери УНР вважали старшин посібниками білогвардійців і гетьмана, політично неблагонадійними та неосвіченими. Фаховий рівень підготовки, службовий досвід та досвід участі в бойових діях під час попередніх війн до уваги майже не бралися. Як пише В.Винниченко: "Їхня хиба була в їхній політичній неосвіченості, в їхній односторонності психіки, що нічого не бачила і не розуміла крім національного, а те національне розуміла хибно"5. Тобто Винниченкові не досить було патріотичних настроїв серед старшинства, він вважав, що кожен з них обов'язково має бути таким же прихильником соціалістичних ідей як і більшість членів уряду. Він продовжує: "…більшість нашої старшини були не революціонери, а то й контрреволюціонери. Більше того: значна частина її складалася з бувших гетьманців, з руської офіцерні, яка валом валила в нашу армію"6. Такий висновок він робить про всіх професійних військових (за винятком хіба що Січових Стрільців), що служили раніше у російській армії, а потім у гетьманській. Для виправлення цієї несприятливої, на його думку, ситуації він пропонував свій варіант виходу з положення: "Я…, маючи на увазі необхідність організації революційної й соціалістичної армії, без якої ніякі наші гасла й декрети не могли бути здійсненими, вніс проект організації старшинських шкіл, в які приймались би свідомі політично й соціально українські робітники і селяни. До випуску з цих шкіл офіцерів призначати з унтер-офіцерів. А крім усього ввести в армію інститут політичних комісарів"7. Цікаво, як він уявляв, хто навчатиме майбутніх офіцерів у цих школах, і хто, поки не підготовлено кадри, кваліфіковано керуватиме військами в цей час. Можна твердити, що голова Директорії більше шкодив планомірній роботі щодо організації армії, не довіряючи старшинам, а вони у свою чергу не довіряли Директорії, зважаючи на таку шкідливу позицію лідерів УНР, і
Loading...

 
 

Цікаве