WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Спільні воєнні кампанії князів південно-західної русі та золотоординських ханів в останній чверті 13 ст. - Реферат

Спільні воєнні кампанії князів південно-західної русі та золотоординських ханів в останній чверті 13 ст. - Реферат

на прохання князя, були вже не якимось окремим військом, сформованим для вторгнення. Це був звичайний кочовий улус, який належав окремому феодалові. Судячи з масштабів проведених операцій, походів 1275 і 1277 років, ці феодали були в ранзі тисячників. Отримавши відповідну вказівку від Ногая, феодал змінював звичний кочовий маршрут своєї орди, направляючи її у потрібний район. Природно, що поява на Руський території такого загону з дітьми, жінками й господарством тільки поглиблювало і без того важкі наслідки військової присутності Золотої Орди. Типовим прикладом було останнє "гостювання" Телебуги-хана в галицькому князівстві, де в результаті загинуло 12,5 тис. чоловік простого населення. Проте така практика, очевидно, не застосовувалась при відправленні великих військових з'єднань, які здійснювали складні і довготривалі операції25.
В історичній літературі, присвяченій проблемам золотоординського іга, набула поширення точка зору про повну політичну залежність руських земель від влади сарайських ханів. Малотого, складається враження про повну пасивність руських князів на загальному фоні занепаду державного життя в Південно-Західній Русі після смерті Данила Галицького. А в тім, дані Галицько-Волинського літопису вказують на протилежне. Політичне й економічне життя в даному регіоні Русі не тільки не завмерло, а навпаки: перебувало в значному піднесенні. Явною ознакою висхідного розвитку Галицько-Волинської Русі було сильне військо. Саме завдяки їй руським князям вдалося отримати ряд перемог над зовнішніми агресорами і зміцнити захист кордонів. Проте серед великої кількості літописних повідомлень про дії руських військ в останній чверті ХІІІ ст. не привертають до себе увагу військові кампанії, проведені спільно руськими й золотоординськими військами. У літературі цим повідомленням не приділялося належної уваги. Ці походи вважалися загарбницькими рейдами ординських ханів, а руські князі нібито просто були змушені надавати їм воєнну допомогу. Таке пояснення цих походів виглядає досить сумнівним, бо суперечить із тією картиною державного життя, що подає галицько-волинський літописець. Утвердження такої точки зору призвело до відсутності досліджень, де б детально було розглянуто ці походи. Актуальність дослідження очевидна, оскільки розкриття причин, перебігу і наслідків цих походів допоможе вирішити цілу низку проблем політичної, економічної і воєнної історії Південно-Західної Русі в ХІІІ ст. Метою цієї розвідки є з'ясування характеру й значення спільних русько-монгольських військових кампаній. Одночасно вирішується низка завдань: 1) встановити ініціаторів спільних кампаній; 2) визначити роль руських князів у цих походах. 3) з'ясувати наслідки цих воєн для Русі. Після 12-річної перерви перший монгольський загін з'явився в Південно-Західній Русі в 1275 р.1 Його появу викликало прохання Лева Даниловича до Менгу-Тімур-хана про допомогу у війні проти Литви. Литовський князь Тройден проводив агресивну політику стосовно Південно-Західної Русі. Він здійснював часті воєнні напади на Волинь - володіння Володимира Васильковича. Спочатку Лев підтримував з ним дружні стосунки, і його землі не страждали від литовських набігів. Все змінилося, коли Тройден напав на Дорогочин - крупний торговельний центр на шляху зі Львова в Торунь і Прибалтику. При цьому він спалив місто і знищив його жителів 14 квітня 1274 р.2 Звичайно, такої віроломності галицький князь простити не міг. Але, очевидно, не маючи достатніх сил для самостійного ведення війни проти Литви він попрохав у золотоординського хана надати йому воєнну допомогу. У відповідь на прохання Менгу-Тімур-хан направив на Русь військо під командуванням ординського полководця Ягурчина. Окрім того, хан зобов'язав взяти участь у поході задніпровських князів Романа Михайловича й Олега Романовича брянських, Гліба Ростиславовича смоленського, а також князів пінських і туровських - Мстислава Луцького і Володимира Волинського. Таке масове залучення князів пояснює сам літописець, вказуючи, що усі князі були "у волі татарській"3. У кінці 1275 року золотоординські війська і війська князів Південно-Західної Русі об'єдналися біля міста Слуцьк. Звідси об'єднане військо рушило трьома колонами (по центру війська Лева, праворуч ординці з військами Олега Романовича, ліворуч війська Володимира). Підійшовши до Новгородка, Лев не став чекати союзників, а таємно, разом із військами Ягурчина захопив місто. Цей вчинок шокував руських князів, адже, за словами літописця, Лев цим доводив свою зверхність над іншими. В результаті, не бажаючи продовжувати похід у Литву разом, усі руські князі повернулися у свої князівства4. Проте Левові вдалося досягнути своєї мети - повернути Дорогочин5. Таку зверхню політику Лева Романовича можна пояснити виникненням досить тісних зв'язків між ним та Сараєм. Ймовірно, що хан визнав його великим князем Південно-Західної Русі. Факт зближення Лева Даниловича з офіційним Сараєм не міг пройти непоміченим у Ногая. Цей монгольській темник з'явився на правобережжі Дніпра у зв'язку з організацією походу на Константинополь у 1264 р., за наказом хана Берке6. Після вдалого походу, захопивши у Візантії i Болгарiї багату здобич, Ногай залишився на постійне проживання на правобережжі Дніпра. Ставка Ногая знаходилася на Дунаї у районі м. Iскач7. Розмір його улусу свідчить про значну воєнну, а отже, і політичну силу. Звичайно, такий впливовий темник, який до того ж часто називається в джерелах ханом, не міг допустити, щоб Південно-Західна Русь була підконтрольна офіційному Сараю, адже ці землі входили в його геополітичні інтереси. Очевидно, саме з таких міркувань Ногай направив свої війська до південно-руських князів із пропозицією походу на Литву. Щоб надати офіційний вигляд акції, він послався на постійні скарги руських князів на литовські набіги.8 Треба сказати, що привід і час до втручання в справи Південно-Західної Русі темник обрав дуже вдалий. У 1277 році Менгу-Тимур-хан організував похід на Кавказ і на племена ясів (алан). В результаті цього походу 8 лютого 1277 року було захоплено і спалено їх столицю - місто Дедяків9. Очевидно до військ золотоординського хана приєдналися більшість східноруських князів10. Це, безперечно, була наймасовіша участь руських загонів у кампаніях золотоординських ханів. Таким чином, військові сили Золотої Орди, перебуваючи на Північному Кавказі, не могли загрожувати Ногаю. Окрім того, формулювання причин вторгнення позбавляло його проблем у майбутньому. Лев опинився в складному становищі.
Loading...

 
 

Цікаве