WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політична діяльність Української повстанської армії - Реферат

Політична діяльність Української повстанської армії - Реферат

задовго до рішень ООН і появи Гельсінської спілки, стали турбуватися про права людини і народів. Це стверджує український науковець Г. Дичковська, вказуючи, що: "Ідеологія визвольного руху того часу не містила у собі ознак вищості української нації, ненависті чи приниження вартості будь-якої іншої нації".6 Схвально оцінює етнонаціональну політику ОУН та УПА і російський історик М. Семіряга, зазначаючи, що "національна політика ОУН в мене також не викликає несприйняття".7 У роки Другої світової війни УПА, заради здобуття незалежної Української держави, довелося воювати з двома тодішніми найбільшими тоталітарними державами - нацистською Німеччиною і комуністичним СРСР. Однак, незважаючи на несприятливі обставини і переважаючі людські і технічні сили противників, УПА вдавалося наполегливо та з реальним результатом здійснювати етнонаціональну політичну діяльність. Така її результативність була досягнута завдяки структурованому та ефективно діючому агітаційно-пропагандистському апарату УПА, який проводив широкомасштабну популяризацію етнонаціональних ідей українського визвольного руху. Саме цей вид практичної діяльності був для українського визвольного руху так само важливим як і бойові дії, а на окремих етапах його боротьби займав основне значення. Саме завдяки такій агітаційно-пропагандистській роботі, збройно-політична боротьба українського визвольного руху була зрозумілою і знаходила підтримку серед українського народу, солдатів і офіцерів національних батальйонів Вермахту, угорської і Червоної армій та народів-сусідів. В інструктивному документі УПА про це стверджувалося: "Нехай наші думки і ідеї будуть найсправедливішими, та коли їх серед народу не поширювати - будуть мертвими".8 Під час боротьби з нацистською окупацією ГК УПА прагнуло мінімізувати кількість власних ворогів. Зокрема, за допомогою агітації було обмежено кількість збройних сутичок з національними легіонами Вермахту, створених переважно з числа колишніх полонених червоноармійців. Більше того, в лави УПА перейшла значна кількість цих вояків. Вони створили при УПА 15 національних загонів, загальною чисельністю близько 20 тис. осіб9. Крім того, союзники Німеччини - угорці уклали з УПА договір про нейтралітет; румуни вели такі переговори, але угоди не було підписано через претензії румунів на Буковину. Значна кількість представників інших європейських народів, які були в складі німецької армії та адміністрації на території України, вступили в УПА або відмовилися діяти проти неї, допомагали українському руху опору. Також слід відзначити, що УПА не була втягнута в розпалювані нацистами антисемітські виступи. Навпаки, ця структура українського визвольного руху безпосередньо надавала допомогу євреям, а вони перебували у складі її формувань. Відомий український історик Я. Дашкевич так пише про це: "Євреї хоробро боролися у лавах УПА. Ми не знаємо випадків їх негідної поведінки"10. В кінці 1943 і в 1944 рр. керівництво ОУН і УПА вели переговори з німецькими чинниками з метою зберегти власні сили та поповнити бойовий арсенал. Хоча збройні сутички між загонами УПА і німецькою армією під час цих переговорів не припинялися. Не такою успішною виявилася етнонаціональна політика українського визвольного руху стосовно поляків, зокрема польського визвольного руху. Впродовж Другої світової війни відбувалося нагнітання загострення відносин між українським і польським визвольними рухами, що призвело до взаємної збройної боротьби між ними, через що значною мірою постраждало як українське, так і польське цивільне населення. Всі спроби розв'язати українську-польську конфронтацію під час німецько-радянської війни завершувалися невдачами через досить складні українсько-польські історичні протиріччя, на які наклали свій відбиток політичні проблеми, що виникли під впливом подій Другої світової війни. Тим не менш, в 1945 р. між УПА і АК було укладено угоду про співпрацю11. Укладена по закінченні війни в Європі, вона принесла користь двом сторонам і, крім того, помітно вплинула на подальшу історію українсько-польських відносин. Було доведено, що співпраця між двома націями - єдина гарантія їхнього мирного і процвітаючого життя. Певні досягнення отримала етнонаціональна політика УПА під час боротьби з радянською владою після 1944 р. Адже їх визвольна боротьба підтримувалася місцевим українським населенням, через що на радянські структури йшов подвійний вплив: як з боку УПА, так і з боку українського населення. Агітаційно-пропагандистська діяльність УПА допомогла багатьом червоноармійцям (попри контрпропаганду) побачити справжню суть боротьби УПА та сформувати позитивне ставлення до українського національно-визвольного руху. Адже УПА здійснювала боротьбу не проти народу чи народів як спільнот, а проти тоталітарної держави, з метою визволити Україну. Про це свідчать документи як українського руху Опору, так і радянські. В них знаходимо інформацію про позитивне ставлення червоноармійців (як офіцерів так і солдатів) до УПА, факти переходу бійців Червоної армії в лави українських повстанців, а також про сутички червоноармійців з енкаведистами тощо.12 Перспективи та реалії боротьби ОУН і УПА з радянською тоталітарною системою, змусили керівництво українського визвольного руху шукати контакти з найбільш реальними противниками СРСР, які могли виступити проти нього після розгрому нацистської Німеччини і допомогти створити незалежну Українську державу. Найімовірнішими противниками Радянського Союзу ОУН і УПА вважали країни західних демократій (США і Велику Британію), які хоч і були союзниками СРСР у війні протикраїн "осі", але й мали багато спірних питань з ним. Тому з ними і були налагоджені відносини за допомогою закордонної місії.13 Однак очікуваної допомоги від них не дочекалися. Після Другої світової війни ГК УПА, поряд з очікуванням протирадянської війни західних країн, спрямувала діяльність на активізацію антирадянської боротьби у народів-сусідів: білорусів, поляків, румунів, словаків та інших. З цією метою було проведено значну кількість агітаційно-пропагандистських рейдів у ці країни. Рейди, що проводилися під гаслами "Приходимо до вас не як вороги, а як гості і приятелі", одразу викликали позитивне ставлення місцевого населення.14 Свідченням були випадки підтримки і допомоги загонам УПА місцевим населенням, зростання його антикомуністичних настроїв, а також відмови окремих підрозділів армій країн воювати із загонами УПА. Таким чином, реалізація етнонаціональної політики УПА, в основу якої був закладений принцип взаєморозуміння, взаємодопомоги і рівності між націями, зміцнила боротьбу цієї української визвольної структури. Незважаючи, що УПА не вдалося відновити незалежність України внаслідок несприятливих політичних умов, проте були закладені підвалини співпраці і взаєморозуміння з представниками інших народів.
Використана література:
1 Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр. - К., 1994. - С. 399, 686.
2 Рись О. Наша боротьба і поневолені Москвою народи. - б/м, б/р. - С. 14.
3 УПА у світлі документів з боротьби за УССД (1942-1950.): Зб. док. - Вид-во ЗЧ ОУН, 1957. - С. 20.
4 УПА у світлі документів з боротьби за УССД (1942-1950.): Зб. док. - Вид-во ЗЧ ОУН, 1957. - С. 17.
5 Рись О. Наша боротьба і поневолені Москвою народи. - б/м, б/р. - С. 7; Бандера С. Перспективи української революції. - 2-е вид., репр. - Дрогобич: Відродження, 1998. - С. 553.
6 Дичковська Г. УПА і гуманізм // УПА і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940-50 рр.: Мат. всеукр. наук. конф., Київ, 25-26 серпня 1992 р. - К.: Ін-т історії АН України, 1993. - С. 47.
7 Семиряга М.И. Предатель? Освободитель? Жертва? (выступление на круглом столе по вопросу колоборационизма) // Родина. - 1991. - № 6-7. - С. 93.
8 ЦДАВО України. Ф.3833. - Спр. 85. - Арк. 55-62.
9 Мірчук П. У вирі воєнного лихоліття. - Львів, 1991. - С. 44.
10 Дашкевич Я. Діяли разом // Ратуша. - 1992. - 16 липня
11 Русначенко А. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. - К.: "Пульсари", 2002. - C. 193
12 ЦДАГО України Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 929. - Арк. 10; Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 997. - Арк. 91.
13 Кентій А.В. Нарис історії боротьби ОУН і УПА в Україні (1946-56). - К.: Ін-т історії України НАН України, 1999. - С. 35, 36
14 ЦДАВО України. Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 110. - Арк. 184.
Loading...

 
 

Цікаве