WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період - Реферат

Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період - Реферат

знаходився у Константинополі... Зв'язок з Москвою константинопольська резидентура підтримувала інакше, ніж інші резидентури. На пароплаві "Ілліч", який курсував між Одесою та Константинополем їздив спеціальний агент для зв'язку...". Секретного агента у Туреччині в українській громаді автор спогадів згадував як № К/1616.Керівництво генштабу військового міністерства ДЦ УНР в екзилі, довідавшись (не виключено, що завдяки інформаціям. штучно підкинутим через завербованого радянськими спецслужбами агента) про існуючий у Туреччині канал перекидання на Україну пропагандистської літератури та існування на українських радянських землях симпатиків уенерівської ідеї, вирішило скористатися цією нагодою, налагодити зв'язок з УРСР, залучивши до роботи активістів української громади у Стамбулі.Хоча, щиро повіривши в існування в УСРР тих, хто бажав продовжувати боротьбу за відновлення незалежної України, провідники ДЦ до певного часу все ж серйозно сумнівалися у "чистоті" контактів.Підозра щодо проведення радянськими спецслужбами спеціальної операції для виявлення петлюрівського підпілля в УРСР в екзильних колах існувала з самого початку її розгортання і грунтувалася на повідомленнях добре законспірованих й впроваджених у радянські дипломатичні місії, зокрема у Варшаві агентів уенерівської розвідки.30 жовтня 1928 р. представник військового міністра ДЦ УНР на Балканах В. Филонович інформував голову II секції Генштабу В. Змієнка: "Зараз мені принесли дуже важне повідомлення про заходи більшовиків, які намагаються влізти до наших організацій як тут так і в інших країнах, а головне там у Вас. (Польщі. - Авт.}Відомості ці походять з тутешньої совітської місії. Полягають вони в тому, що большовики організували в Одесі якусь "таємну" організацію, яка ніби працює проти більшовиків. Ця організація має увійти у зв'язок (інформатор твердить, що уже увійшла) з організаціями, які працюють під прапором УНР. Я зажадав від інформатора підтвердження цих відомостей документами, які є і були мені обіцяні не в далекому часі для передачі..."17.Змієнко відреагував на повідомлення Филоновича блискавично: "...Відомості, що Ви казали відносно Одеси (спецоперація ДПУ. - Авт.), дуже важливі та мають всі ціли ймовірності. Під час моєї праці вже кількакратно відбивав спроби ГПУ влізти до нас. В одному випадку маю два припущення:... що інформатор в К. (Константинополі. - Авт.) увійшов в контакт з агентами, а може й сам агент ГПУ, що не виключено, бо він є наш старшина... Отже надзвичайно важливо дістати документи, бо може з них розв'яжемо цю загадку.Чекатиму на них нетерпляче..."18.Проте, як переконуємося, точних даних у уенерівської спецслужби не було. Існувало декілька версій, кожна з яких перевірялася. Вживалися також деякі заходи запобіжного характеру.Так, прислухавшись до думки Змієнка та пересторог інших діячів ДЦ, котрі лунали ще з осені 1928 р., військовий міністр Володимир Сальський направив на початку 1929 р. до Туреччини своїм представником Володимира Мурського*, який опріч виконання прямих обов'язків мав наглядати і за діяльністю окремих діячів української громади та за роботою "по зв'язках з Україною"19.Про місію Мурського та його роботу на користь уенерівської спецслужби знав і президент екзильного уряду А. Лівицький, який у своїх листах до Володимира Васильовича Мурського наприкінці 1929 р. писав: "Дуже добре, що продовжуєте працювати по зв'язках на Україну. Прошу бути обережним. Ми вже тут звикли до тих складних провокацій, до яких вдаються наші вороги..."20.
До речі, окремі (хоча й нечисленні) документи вказують, що Володимир Мурський, перебуваючи у Туреччині. підтримував зв'язки з представниками японської та французької розвідки, надсилаючи на ім'я В. Сальського кореспонденції з інформаціями про відповідну роботу.Не облишивши серйозних сумнівів і вагань, провідні діячі спецслужби ДЦ вже восени 1928 р. все ж ризикнули і пішли на встановлення нелегального зв'язку з Україною через Константинополь, доручивши діячам тамтешньої уенерівської громади практичний бік цієї діяльності. Ті, у свою чергу, налагодили зв'язок і через моряків радянських пароплавів, що приходили до Стамбула з Одеси та Новоросійська, переправляли пропагандистську літературу в СРСР а також отримували розвідувальні донесення з України та радянські друковані матеріали.В УСРР одразу після прибуття до місця призначення зв'язкові повинні були передавати заздалегідь підготовлені пакунки певним особам. Ці останні переправляли надходження з-за кордону за вказаними адресами членам нелегальних трійок, що утворювались в УСРР із "симпатиків ДЦ УНР".Таким же ланцюжком, але в зворотному напрямку (з Одеси та Новоросійська до Стамбула) відбувалося переправлення розвідувальних даних, друкованих офіційних видань з України до Туреччини.Не зайвим буде підкреслити, що вищезгадані розвідувальні донесення (враховуючи інспірований в ОДПУ характер спецоперації. - Авт.) носили переважно дезінформаційний характер. Адже відомо, що радянські спецслужби добре організовували роботу у надрах ІНВ з виготовлення спеціальних документів, зокрема і щодо стану Червоної Армії та інших питань, якими цікавились спецслужби іноземних держав. За свідченнями російського контррозвідника Володимира Орлова*, який певний час за завданням Добровольчої армії нелегально працював у ВЧК, ці документи фальшувалися у спецвідділі від назвою "Контра і дезо". За допомогою агентів-провокаторів сфальшованим документам надавався бажаний відтінок, після чого вони розповсюджувались переважно за кордоном, а також тиражувалися через місцеву пресу"21. Ці "розвіддонесення" на 95 відсотків містили фактичний матеріал, що не відповідав дійсності, але сприймалися у отримувачів за кордоном як оригінали, видобуті завдяки ефективній роботі іноземних розвідок па теренах СРСР22.Спецслужба ДЦ УНР ""підтримувала зв'язок з УРСР" принаймні два роки. Протягом цього часу її працівники та керівники військового міністерства (не знаючи напевно, хоч і підозрюючи, що вони знаходяться у полі зору радянських спецслужб. - Авт.), намагалися уникнути недоліків, удосконалити цю роботу, проводити її якомога ефективніше. Були вироблені більш стрункі правила роботи для переправлення літератури в СРСР через Стамбул. Пропонувалося "в дуже погані конверти вкладати листівки або журнали "Незалежну Україну" та написавши ту чи іншу адресу на конверті передати "подорожньому" аби він укинув лист той до ящика уже в Совдепії..." Намагалисяне відступати від пропагованої ідеології ДЦ не засмічувати пропагандистське джерело надходжень в УРСР літературою іншого гатунку.Зокрема, зауважували: "...надалі таких журналів як "Сурма"** туди до Одеси не передавати. Мають вони специфічне значення та користі на Вкраїні не принесуть, а тим разом будемо лише обтяжувати "подорожніх"23.Робота спецслужб ДЦ УНР у Стамбулі почала гальмуватися у 1931р., коли так звані "подорожні" стали нерегулярно заходити на своїх пароплавах у цей порт. Джерело пропагандистської літератури почало поступово "висихати".На жаль, жодне із відомих дотепер джерел не дає змоги скласти більш-менш повну уяву про подальше розгортання подій у Туреччині. Листування провідних діячів уенерівської еміграції дозволяє лише робити певні припущення.Загалом же, із
Loading...

 
 

Цікаве