WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період - Реферат

Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період - Реферат

Гроші отримувало військове міністерство УНР, зокрема друга секція його Генштабу, й розподіляла їх за призначенням: на утримання розвідпунктів, виплати агентурі тощо. Начальник контрольного розвідувального пункту* щомісяця отримував 350 злотих платні. Начальники розвідувальних пунктів - по 300 злотих... Опріч цього, на кожен розвідпункт у середньому виділялося 200 марок, або 100 злотих на виплату агентурі, - свідчили на допитах в НКВС причетні до роботи розвідки ДЦ УНР в екзилі Литвиненко-Морозенко та Яків Водяний"2. Варто наголосити, що у досліджуваний період найбільш жваво та ефективно розвідувальна діяльність уенерівської спецслужби велась з території Польщі. Нею опікувався там колишній вояк Армії УНР Іван Данилович Литвиненко-Морозенко, залучений до роботи Миколою Чеботаревим ще у 1924 р.3.У червні 1927 р. Литвиненко-Морозенко був направлений Чеботаревим, який тоді ще очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу м. Острога), а з осені 1928 р. - у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р. Потому Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні В. Змієнка. Свідчень щодо його причетності до уенерівських спецслужб у пізніший період не віднайдено.У підпорядкуванні центральному контрольно-розвідувальному пункту на Волині (м. Рівне) були пункти у Корці (створений у серпні 1927 р., очолювався послідовно Я.В. Гальчевським, Я. Малиновським, Стахівським), Лановцях (створений у червні 1927 р., існував до весни 1930 р., очолювався Я.В.Гальчевським. Я.М.Водяним), Могилянах (заснований у 1927 р., діяв до 1931 р., після Литвиненка очолив Юхим Огородник), Костополі (працював з червня 1927 р. до березня 1928 р., очолювався Дітківським), Острозі (створений у 1931 р., ліквідований у травні 1933 р., очолював Я.Малиновський)4. За свідченнями Я.М. Водяного, розвідувальні пункти ДЦ УНР з 1928 р. працювали і в м. Гусятин та с. Барсуки5.Час від часу з метою конспірації і введення в оману супротивника ці пункти змінювали свою дислокацію - одні ліквідовувались, інші переносились, але загалом протягом зазначеного періоду їх функціонувало п'ять-шість.Серед керівників регіональних розвідувальних пунктів, окрім уже згаданих вище, було багато інших відомих осіб, у минулому причетних до національно-визвольної боротьби 1917-1920 рр., повстанського руху в Україні.Згадані вище уенерівські розвідувальні пункти, дислоковані поблизу радянсько-польського кордону, мали звітувати про здійснену роботу Рівненському контрольному пункту і особисто Литвиненку, котрий очолював його, їх керівники доповідали і про кожного окремого агента, який перекидався за кордон, і про дані, отримані ним на території Радянського Союзу. Коли інформація викликала підвищений інтерес, агента доставляли на контрольний пункт, а в деяких випадках навіть і до вищого керівництва розвідки у Варшаві. Воднораз Литвиненко вказував на випадки, коли керівництво військового міністерства перекидало завербованих агентів на територію України через розвідувальні пункти, які підлягали Рівненському контрольному пункту, без попереднього узгодження з ним.За вказівками керівника II секції військового міністерства Литвиненко отримував перепустки для переходу кордону уенерівською агентурою від польської бригадної розвідки, яка у своїй діяльності підлягала Львівській експозитурі. Бланки перепусток видавалися вже підписаними, пронумерованими, з чистими графами для прізвища та імені. Але це не свідчить про надто тісні контакти регіональних розвідувальних уенерівських відділів (пунктів) та їх працівників з поляками. О тій порі з боку керівництва екзильної спецслужби існувала сувора заборона на встановлення таких безпосередніх зв'язків і контактів. Здійснювалося це лише на рівні розвідувального сектору II секції у Варшаві6.Причетним до розвідувальної діяльності ДЦ УНР в екзилі був, опріч уже згаданих осіб, український військовий і політичний діяч Тарас Бульба-Боровець, який писав про це так: "Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кур'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки. Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків "хліба", печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і проводили боротьбу всіма можливими засобами..."7.Розвідпункт у Румунії організовував та здійснював розвідувальну роботу по УРСР, очолював його (з 1927 по 1936 р.) колишній полковник армії УНР Гнат Єрмилович Порохівський, котрий працював також у тісному контакті з румунською розвідкою і нею фінансувався. Хоча є відомості щодо отримання ним щомісячних субсидій* у розмірі 190 злотих і від польської "двуйки"8. Звітував про свою роботу Гнат Єрмилович безпосередньо генералу Сальському. Спілкувалися вони шляхом листування, а також підтримували зв'язок: через кур'єрів. До Варшави з 1927 р. до 1936 р. Порохівський приїздив усього двічі. Як керівник розвідпункту УНР Гнат Єрмилович вербував серед емігрантів, перебіжчиків та поворотчан агентуру для перекидання на територію СРСР. Після завершення Другої світової війни був заарештований НКДБ і в 1947 р. проходив по одній справі із П.Я. Кожевниковим*.З румунського терену аналогічну розвідувальну роботу по Україні у 20-ті й 30-ті роки, за свідченнями Литвиненка, паралельно вів і представник Змієнка громадський діяч української еміграції в Румунії, журналіст Геродот (Дмитро Івашин). Він працював у посольстві УНР у Румунії й одночасно, як і згадуваний вище Порохівський, - на румунську розвідку. За допомогою останньої відбувалося перекидання на територію СРСР розвідників, завербованих Геродотом.За деякими свідченнями розвідувальною діяльністю ДЦ УНР через Болгарію проти УРСР опікувався Михайло Іванович Паращук - відомий український скульптор, громадський діяч, уродженець Тернопільщини. З 1920 р. він секретар, а згодом голова дипломатичної місії УНР у Таллінні, радник представництва УНР у Литві. З 1923 р. оселився у Софії, з 1926 р. обраний головою Малої ради української еміграції в Болгарії9.Окремі дослідники наводять дані щодо діяльності М.І.Паращука на користь російської (радянської. - Авт.) та польської розвідок10. Але це важко сьогодні підтвердити або заперечити через відсутність відповідних документів.У 1934 р. Паращук бувусунутий від означеної ділянки розвідувальної діяльності, за свідченнями Литвиненка - "за розвал роботи". Замість нього призначили колишнього повстанця сотника Малиновського**, котрий згодом через те, що ним були "незадоволені поляки", також залишив цю діяльність11.Опріч уже згаданих розвідувальних пунктів у європейських країнах, що межували з УСРР, відповідна робота та переправка агітаційної
Loading...

 
 

Цікаве