WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Найманці на службі Київських князів - Реферат

Найманці на службі Київських князів - Реферат


Реферат з історії України
НАЙМАНЦІ НА СЛУЖБІ КИЇВСЬКИХ КНЯЗІВ
Одним з не вивчених дотепер питань воєнної історії Київської Русі є участь збройних формувань, окремих воїнів і воєначальників у військових структурах давньоруської держави. Добре знайомі з передовою військово-теоретичною думкою свого часу, київські князі при формуванні своїх збройних структур виходили з відомих положень про інститут найманства, викладених у "Стратегіконі" візантійського імператора Маврикія, написаного в VII ст. У ньому Маврикій твердив: "Розсудливо чинить той Імператор, що не запрошує у свої володіння допоміжних військ у числі, що перевищує його власні, щоб вони не улаштували змови і, скинувши своїх володарів, не підкорили їхнього царства собі.
Допоміжні війська треба набирати, по можливості, з різних національностей. Внаслідок нього вони менше мають можливість вступити в змову". [1. - С. 126-127].
За визначенням Енциклопедичного словники Ф. А. Брокгауза і І. А. Евфрона, "найманці (наймані воїни) - солдати, наймані державою з уродженців інших країн" [17. - С. 28-30]. За його твердженням, перші згадки про найманство належать ще до 696 р. до н.е., коли в Єгипті Псаметих І "за допомогою найманих карийців та іонян досяг панування над Єгиптом" [17. - С. 28].
У різні часи київські князі мали наймані військові загони варягів, кочівників, угорців, німців, поляків, чехів та ін. [39, 40]. Наймати іноземних воїнів їм доводилося досить часто з найперших років утворення Київської держави до останніх днів її існування.
Наймане військо, як правило, не було постійним і набиралося звичайно на час воєнних дій. Для постійного утримання найманців потрібні 6ули величезні кошти. Комплектовані, як правило, з декласованих елементів і осіб різних національностей, наймані війська відрізнялися крайньою недисциплінованістю і служили тому, хто більше платив. Навіть під час бою окремі наймані загони нерідко переходили на сторону супротивника [2. - С. 90]. Усе це добре розуміли воєначальники русів і відповідним чином поводилися з найманцями, виділяючи їм відповідні місця в бойовому порядку свого війська і ставлячи відповідні задачі.
З початком епохи вікінгів вони на своїх швидкохідних суднах, під вітрилами і на веслах, борознили ріки і моря усього Середземномор'я. На заході вони дісталися до Іспанії й Італії, на сході - до Константинополя і Багдада. Найчастіше правителі як західних, так і східних народів відкупалися від них, іноді - брали їх до себе на службу. Професор К.В. Базилевич вважав, що причиною, яка спонукувала "буйні ватаги норманів залишати свою батьківщину і пускатися заради грабіжництва і здобичі в далекі експедиції і на схід, і на захід Європи", було "посилення королівської влади в Скандинавії" [20. - С. 5].
Давньоруські літописи серед найманців у війську Київської Русі найчастіше згадують варягів - воїнів, що приходили на Русь у пошуках військового щастя зі Скандинавії [3. - С. 51]. Цікаво, що сам термін "варяги" у Скандинавії (ісландські саги) означав воїнів-скандинавів, що служили в інших країнах, і "...ймовірно, виник для позначення дружин скандинавів на Русі" [4. - С. 77]. Уже з Київської Русі цей термін перейшов у Візантію, у війську і флоті якої також служило багато вихідців зі Скандинавії. А. Е. Пресняков писав: "Скандинави самі себе називали варягами - varingian. Так в Історичний час іменували скандинави своїх родичів, що служили дружинниками руських князів і візантійських імператорів, від слова var - клятва, що скріплювала дружинний договір служби. Varingi - варяги - спочатку дружини скандинавів, що приходили в середовище східних слов'ян зі своїми конунгами - князями. Термін цей виник на Русі, звідки перейшов до греків" [22. - С. 39].
До речі, багато російських істориків-норманістів - Н. М. Карамзін, М. П. Погодін, Н. С. Голіцин. А. К. Байов та інші пов'язували початок Київської держави з давньою легендарною розповіддю початкового літопису про закликання варягів. Державотворення, виникнення давньоруської культури і розвиток воєнного мистецтва на Русі вони ставили в пряму залежність від варягів [41. - С. 30]. Норманська теорія добре відома як російській, так і у вітчизняній військовій історіографії. Водночас покоління військових істориків доводили, що, починаючи з VI століття, східні слов'яни вже мали військові союзи і що державні утворення з'явилися набагато раніше так званого закликання варягів. Ці ранні слов'янські державні утворення вели успішні війни із сильною Візантійською імперією, про що свідчать як візантійські джерела (Маврикій, Лев Диякон і ін.), так і давньоруське літописне джерело - "Повість минулих літ".
М. В. Ломоносов вважав варягів не народом, а окремою соціальною групою, військовими найманцями, що мають найрізноманітніше походження. У своїй "Давній російській історії" він писав, що серед варягів були і варяги-роси. що належали до слов'янського кореня [24. - С. 99].
У різний час варягів використовували багато київських князів - Олег, Ігор, Святослав, Володимир, Ярослав та ін. Добре відомий варяг Свенельд був воєводою і в Ігоря, і в Ольги, і у Святослава. Навіть досягши літнього віку, він правив військом у Ярослава в Києві [ 18. - С. І 14]. Дослідники стверджують, що чисельність варязьких найманих загонів у давньоруському війську в Х-ХІ ст. була відносно невелика приблизно - близько 1 тис. чоловік [5. - С. 8]. Б. А. Рибаков писав: "Археологічні дані показують, що кількість самих варязьких воїнів, що жили постійно на Ру:сі, була дуже невеликою й обчислювалася десятками і сотнями" [37. - С. 37]. На службі у руських князів були навіть монарші особи: новгородським князям служив знаменитий Олаф Трюгве, майбутній норвезький король. Приїжджав на Русь у часи Ярослава Олаф Святий, теж майбутній король Норвегії. На службу він, щоправда, не пішов, хоч й одержав таку пропозицію. При дворі Ярослава виховувався і Магнус Добрий, ще один володар норвезького престолу. Варязькі дружини являли собою могутню військову силу, яку руські князі часто застосовували в періоди міжусобиць [19. - С. 69]. Вони успішно використовували знання і досвід варягів у військовій справі й особливо в навігації [23. - С. 141]. Ставши великим київським князем, Володимир переконався, що для наведення порядку в державі передусім треба покінчити з тією вольницею, коли в інших містах і в самому Києві всяк сам був собі хазяїном. Найбільше це стосувалося варязьких дружин, що чинили сваволю скрізь, куди вони приходили як вікінги - наймані воїни. Дійшло до того, що варяги вимагали виплачувати їм данину, як було при Олегові й Ігорі. Від їх жорстокостей постійно страждало місцеве населення. Настав час позбутися чужоземців, які вважали фактично Київ і інші міста своєю військовою здобиччю. Найбільш толерантних воєначальників відправили в різні місця воєводами чи тисяцькими у військо, а основну масу найманців запродали візантійському імператорові, видавши кожному солідну винагороду. Відправляючи їх по Дніпру до Чорного моря, Володимир відписав уКонстантинополь прохання ні в якому разі не випускати їх з меж імперії, де їм була доручена охорона візантійських фортець [23. - С. 235]. Пізніше цей загін варягів одержав назву "Варязької дружини, утвореної в 988 р. київським князем Володимиром" [42. - С. 4І, 43]. Особливий інтерес представляють відомості про варягів у давньоруському війську часів правління Ярослава Мудрого. Відомо, що він, будучи ще на новгородському столі, "кормил" у себе багато варягів, закликаних "з-за моря" [41. - С. 129]. Сага про Едмунда образно змальовує відносини Ярослава Мудрого з найманою норманською дружиною. Ярослав зображений позбавленим тих позитивних властивостей, які ця дружина найбільше цінувала: він скупуватий і, почавши з дуже привітного прийому, надалі намагається ухилитися від виплати своїм норманським воїнам платні, що належить їм за домовленістю, особливо в такий час, коли немає військової небезпеки, що
Loading...

 
 

Цікаве