WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Морально-психологічний стан Червоної армії в ході перших боїв (червень 1941 р.) - Реферат

Морально-психологічний стан Червоної армії в ході перших боїв (червень 1941 р.) - Реферат

жовтня 1941 року по Харківському військовому округу зі всієї кількості призваних прибули на станції зосередження лише 65% (43740 чол.), або 43% від загальної кількості військовозобов'язаних, які підлягали призову45. Зі всієї кількості людей, що з'явилися для відправки у військові частини, було відправлено лише 58%46.А в Одесі у цей час було зафіксовано випадки масового ухилення працівників міліції від призову до Червоної Армії47. За даними на 25 жовтня 1941 року, по Сталінському (тепер Донецькому) обласному військкомату було призвано 61245 чоловік, або 74% від загальної кількості чоловіків, які підлягали призову, по Харківському - 34373 чоловіка, або 81%, по Ворошиловградському - 66093 чоловіка, або 63%. Загалом по Харківському військовому округу було призвано лише 69% військовозобов'язаних. Причому повторно громадян, що не з'явилися до військкоматів, не викликали і розшук осіб, які ухилялися від призову, організований не був48.У кінці жовтня 1941 року спостерігалися випадки масового дезертирства по Харківському військовому округу на шляху просування колон мобілізованих: дезертирували по Чугуївському рай - військкомату - 30%, по Сталінському - 35%, по Ізюмському - 45%, по Дергачівському - 50% мобілізованих49.Працівники органів НКВС вважали головними причинами масового дезертирства, по-перше, направлення військовозобов'язаних на пункти зосередження командами без командного складу (командирів взводів і рот та політпрацівників), по-друге, - недостатню забезпеченість військовозобов'язаних продуктами харчування і взуттям. Крім того, вони звертали увагу на відсутність повсякденної політико-масової роботи серед мобілізованих, а також на те, що військовий комісар округу особисто на жодному пункті зосередження не був50.Восени 1941 року начальник 2-го відділення 4-го відділу управління мобілізації і комплектування 5-ї армії батальйонний комісар Павлов та інспектор політвідділу головного управління формування і комплектування Червоної Армії батальйонний комісар Пархоменко пропонували вжити такі заходи у боротьбі з дезертирством: у кожному гарнізоні та населеному пункті (особливо у прифронтових областях) створити загороджувальні загони; вироки військових трибуналівпро засудження дезертирів доводити до відома команд мобілізованих; встановити у прифронтових округах перевірочні пункти, які б займалися перевіркою осіб, які виїжджають у тилові райони, і затримували військовозобов'язаних; командний склад, який супроводжує команди і колони мобілізованих (до командирів відділень включно), має бути озброєний, а командири і комісари повинні призначатися тільки з кадрового складу армії51. Таким чином, фактично пропонувалося при відведенні колон мобілізованих у тил застосовувати до них такі ж заходи, які застосовувались при етапуванні військовополонених. Це свідчить про те, що після численних поразок Червоної Армії військовозобов'язаних вже було необхідно відправляти до військових частин примусово. Подібні пропозиції враховувалися вищим командуванням для вдосконалення діяльності служби охорони тилу діючої армії.Наприкінці 1941 - початку 1942 року значно почастішали антирадянські виступи у тилу. Представники радянської влади пояснювали збільшення кількості осіб, яких було передано до суду за зраду Батьківщини, тим, що, начебто, починаючи з грудня 1941 року, каральні органи стали краще виловлювати зрадників і дезертирів, а також тим, що противник активізував шпигунсько-диверсійну діяльність. Радянські урядовці не хотіли визнати того факту, що у кінці 1941 - на початку 1942 року радянська влада, незважаючи на перемогу під Москвою, користувалася значно меншим авторитетом у цивільного населення та бійців Червоної Армії, ніж це було відразу після нападу фашистів, інакше не потрібно було б видавати у 1942 році сумнозвісний наказ № 227. Адже після поразки Червоної Армії під Харковом весною 1942 року морально-психологічний стан значної частини військ ще більше погіршився. Страх опинитися в оточенні створював передумови для паніки, різкого зниження бойового духу особового складу армії52.У кінці 1941 - на початку 1942 року в Україні органами НКВС було викрито низку злочинів, скоєних у прифронтовій смузі. Тут почали утворюватися цілі групи, які готувалися допомагати ворогові. Ці групи складалися з осіб, які ухилялися від військової служби, не вірячи у перемогу Червоної Армії, та інтелігентів, чиї родичі були у минулому репресовані. Такі групи ставили своїм завданням організовано відмовлятися від допомоги радянській владі, а після приходу окупантів служити їм. Щоб добре зарекомендувати себе перед фашистами, вони саботували заходи керівництва щодо знищення шахт та підприємств, боролися з партизанами та всіма органами, що виловлювали дезертирів. Подібні групи були викриті та ліквідовані у Лисичанському, Кагановицькому, Сергієвському та Ворошиловському районах Ворошиловградської області53.
На околиці міста Орджонікідзе на початку грудня 1941 року органами НКВС було викрито більше тисячі колишніх червоноармійців, які чекали відступу частин регулярної армії, сподіваючись пробратися до рідних домівок. Серед них були навіть організовані групи, які активно проводили антирадянську агітацію54.За даними органів НКВС, у сільській місцевості за винагороду виготовлялися довідки, що надавали право на звільнення від військової служби. У цей час спостерігалися численні факти, коли військовослужбовці, місця проживання яких ще не були захоплені гітлерівцями, залишалися у селах на окупованій території, чекаючи можливості після відступу радянських військ повернутися до своїх сімей55. Однак слід зазначити, що багато радянських людей отримували тавро "дезертир" завдяки недбальству військкоматів. Політпрацівники Червоної Армії, які вийшли з оточення, розповідали, що у районах захоплених гітлерівськими військами, залишилося чимало призовників. Йшлося про те, що значна частина чоловічого населення не була мобілізована до регулярної армії з вини військкоматів, які не впоралися з покладеними на них обов'язками. Наприклад, на 10 серпня 1941 року військкомати Полтавської та Сумської областей не прийняли на облік та не мобілізували 25 тисяч чоловік, у тому числі близько 10 тисяч осіб віком до 45 років. Зі всієї кількості призовників до 40% були не знайомі з військовою справою. Адже в СРСР перейшли на кадровий принцип комплектування армії лише за два роки до початку війни з фашистами. У таких умовах багато потенційних призовників не встигли навіть пройти початкової військової підготовки.
Loading...

 
 

Цікаве