WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Звенигородське збройне повстання 1918 року - Реферат

Звенигородське збройне повстання 1918 року - Реферат

відповідні накази Української Центральної Ради, які були видані в січні 1918 р. для організації влади в краї. Також були опубліковані антигетьманські розпорядження і звернення повітового військового начальника Михайла Павловського та постанови повітового комітету соціал-революціонерів. За це німецька влада на прохання гетьмана отримала наказ арештувати М.Павловського. Сам Павловський пізніше згадував: "...Побачивши рух німців, я наказав бувшій при мені сотні козаків негайно роз'їхатись до дому, а сам зі штабом виїхав до с.Гусакове, де на той день була скликана нарада курінних отаманів. Приїхавши до с.Гусакове, я з'ясував курінним отаманам обставини останнього (моменту) і наказав їм усіма засобами проводити організацію і виступити лише тоді, коли демократія викине гасло... Я передав отаману гусаківської волості сотнику Поідинку - сам зі своїм штабом виїхав до Одеси, де жив на березі моря у рибацькій хатині..."17 Як бачимо, на момент повстання отамана Звенигородщини, члена УЦР, хто, на нашу думку, повинен був керувати повстанням проти окупаційних військ і влади гетьмана, у повіті не було. Правда, перед своєю втечею вся зброя в кількості 10 000 рушниць, 43 кулеметів (а зі слів Павловського - більше 10018, 2 гармат, одного панцерника та багато амуніції були роздані селянам. Зброя вивозилася чотири ночі. В останню ніч варта поламала двері, розкидала рештки майна. Разом з Павловським і кількома його товаришами зникла комендантська сотня, знищивши свою канцелярію19.У такій ситуації Ю.Тютюнник, щоб зняти із себе підозру про причетність до зникнення зброї зі складу, на другий день вранці телефонував до Києва про грабунок у Звенигородці. Сповістив він про це й керівництво місцевого німецького гарнізону, де його протримали 6 годин під вартою, а потім звільнили, взявши з нього підписку про невиїзд з міста.Наслідком подій стало те, що керівника німецького гарнізону, з яким козацькі отамани могли ще ладити, перевели до Умані, а в Звенигородку призначили нового. Разом з цим до міста прибув німецький полк, а через кілька днів і каральний загін. За словами О.Даценка, німці розпочали справу, яку не вдалося здійснити більшовицьким загонам Муравйова: селян катували, дівчат і молодиць гвалтували, у селах повіту почалися масові пограбування20.Тютюнник закликав не піднімати повстання, щоб не викликати в краї цілковиту руїну. Проте втримати селян від виступу було важко. Тоді Ю.Тютюнник прийняв рішення очолити повстанський рух проти гетьмана і наказав чекати його повернення з Києва.У Києві Тютюнник не знайшов підтримки. Проте зустрівся із самим гетьманом. Про свою подорож він пізніше згадував: "У мене не залишилося твердого переконання, що карателі не робили з відома гетьмана, хоч Полтавець і гетьман з усею силою обурювалися на провокаторів. При мені була написана телеграма з наказом відкликати карателів зі Звенигородщини, але при мені прийшло повідомлення, що карателі знищені селянами під м.Лисянкою. Не сказали нічого і в гетьманській палаті"21. З цим Ю.Тютюнник вирушив до Звенигородського повіту. Через кілька днів він був уже в с.Княжа, де отаманував дід Шаповал. У селі все населення було при зброї, на майдані стояла гармата, повернута в напрямку м.Шпола. Шаповал розповів Тютюннику, що його плани - розбити німців у Шполі. Він глибоко вірив у перемогу. З Княжої Тютюнник добрався до с.Богачівка, звідти - до штабу повстанців, де зустрівся з Л.Шевченком, якому повідомив найнеприємнішу для ватажка повстанців річ, яка доводила його до божевілля: повстала лише Звенигородщина, а у провідників національного руху не було ніякої позиції до повстання. Л.Шевченко відверто повідомляв Тютюннику: "Вам нічого мішатися в цю справу. Не маємо права втягати до повстання хоч одну людину, яка потім може бути потрібною для політичної роботи. Я тепер не маю віри в успіх. Можливо, що це прийде згодом. Завтра поведемо рішучу атаку на місто. Його треба захопити. Перемога наша під Звенигородкою може підняти населення сусідніх повітів, а потім побачимо. Хоч би одна особа приїхала сюди, яка користується авторитетом по всій Україні. А Вам можу передати головну команду, коли Ви находите це необхідним. Та в ніякому разі не допущу до того, щоб виявлена була ваша участь у повстанні, коли Ви не берете на себе головної команди. Для другорядної ролі не маєте права ризикувати. А тепер допоможіть скласти наказ про атаку". Юрій Тютюнник пізніше так характеризував Л.Шевченка: "Голос його бренів рішуче. Відчувалася воля людини, яка вирішувала щось важливе"22.На ранок 9 червня штаб повстання перенесли до с.Озерне, звідки було видно всю Звенигородку. Чисельність козацько-селянського війська зросла до 30 тис. чол.23 Повстанці розпочали атаку. Німці відчайдушно захищали кожний будинок і чекали на допомогу. А допомога могла надійти лише з Умані, бо в Шполі отаман Шаповал, як і планував, вщент розгромив німців. Раптом повстанська розвідка донесла, що з боку м.Тальне до Звенигородки прямують німецькі війська. Для їх ліквідації на зустріч було направлено чотири козацькі сотні, дві з них - Кирилівська та Гусаківська - вважалися найкращими. Виконання завдання покладалося на старшину Федота Бондаря. Поблизу с.Гусакове кілька загонів, одним з яких командував місцевий житель Г.Іванченко24, зробили засідку. За дуже короткий час козаки захопили в полон 300 німців і що найважливіше - їх гармати. Перемога поблизу Гусакового ще більш підняла дух повстанців.
Артилерія значною мірою допомогла повстанцям. Бондар уперто обстрілював приміщення ремісничої школи, де зосередилася значна кількість німецького війська. В той час повстанці зайняли горілчаний склад, захопивши в полон частину німців. Зважаючи на безвихідну обстановку, німці вивісили на ремісничій школі білий прапор, утворили свою раду і вислали її представників до повстанців для переговорів. Трохи пізніше такий же прапор з'явився і на стінах комерційної школи.Умови для німців були тяжкими. У попередніх переговорах повстанці вимагали від них невтручання у внутрішнє життя України. Тепер, усвідомлюючи, що перемога здобута великими жертвами, враховуючи, що німці не дотрималися свого слова і почали захищати московський елемент в Україні, повстанці вимагали від німців конфіскації всієї наявної зброї, а самих - залучити до робіт на цукроварнях і полях з посівами буряків. Так і сталося: німці віддали всю зброю і під наглядом українських старшин пішли полоти цукрові буряки, а кадети були розстріляні25.Звістка про перемогу над німцями у м.Звенигородка блискавично розлетілася по інших повітах Київської губернії та за її межі. Надзвичайно зріс авторитет Левка Шевченка. Майже весь Звенигородський повіт перебував у руках повстанців. Окупантиі гетьманці контролювали лише основні шляхи сполучення, спалюючи придорожні села, рухатися вглиб повіту не наважувалися. Лише один раз два німецьких батальйони піхоти й одна артбатарея вступили в бій поблизу м.Тальне. Проте вимушені були відступити, залишивши частину своєї зброї26.До Звенигородки дійшло повідомлення про повстання в Таращанському повіті. 8 червня в с.Стрижавка цього ж повіту почали зосереджуватися повстанські загони. Наступного дня німецько-гетьманський каральний загін обстріляв село з артилерії і вступив до населеного пункту. Проте на допомогу повстанцям підійшли козацько-селянські загони із сусідніх сіл. Карателі були розгромлені. До 10 червня в руках повстанців були П'ятигір'є, Плоске, Жашків. Під Жашковом козаки
Loading...

 
 

Цікаве