WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Звенигородське збройне повстання 1918 року - Реферат

Звенигородське збройне повстання 1918 року - Реферат


Реферат на тему:
Звенигородське збройне повстання 1918 року
Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. більшість українського селянства не сприйняла нову владу. Ще більше зросло невдоволення присутністю в Україні німців та австро-угорців. Згідно із законом "Про Гетьманську владу" П.Скоропадський отримав необмежені права. Він зосередив у своїх руках не тільки виконавчу, а й законодавчу та судову владу. Новоутворена держава за формою правління повністю відрізнялася від УНР. Проте цю владу не можна вважати диктатурою у повному розумінні цього слова. Адже з перших днів установлення гетьманського режиму П.Скоропадський опинився у цілковитій залежності від окупаційних властей.
Вивезення значної кількості продовольства до Німеччини, Австро-Угорщини та РСФРР вело до загострення економічної і продовольчої кризи в Україні2. Ще більше озлоблювали селян проти влади розпочаті ще за часів Центральної Ради каральні експедиції, які за Гетьманату стали неодмінною рисою режиму. Карателі, як правило, застосовували принцип колективної відповідальності: розмір стягнень розподілявся між усіма мешканцями населеного пункту, незалежно від їхнього соціального статусу, рівня матеріальної забезпеченості. В разі неспроможності частини населення сплатити контрибуцію її погашала інша частина - заможні верстви населення.
Тому селяни дедалі частіше виявляли непокору і протест, які поступово переростали в більш активну форму протесту - створення селянсько-козацьких партизанських загонів, що ставали опорою антиокупаційної та антигетьманської, а пізніше й антибільшовицької боротьби на селі. Одним з найбільших виступів українського селянства проти присутності в Україні німецько-австро-угорського війська й уряду П.Скоропадського було Звенигородське повстання, що й досі ще належно не висвітлено в історичній літературі. Досить однобоко, з радянських позицій, його показували у своїх працях В.Є.Тичина, М.І.Супруненко, П.М.Балковий6. Частково подій повстання торкалися дослідники П.Христюк, П.Захарченко. Докладніше, але не повно - В.Ф.Солдатенко9 та ін. На наш погляд, найширше події повстання розкрито в праці О.Доценка "Історія Звенигородського Коша Вільного Козацтва"10, написаної на основі рукописів майбутнього генерала-хорунжого армії УНР Юрія Тютюнника. Проте в статті слабо висвітлено події на Лисянщині, з яких, по суті, й розпочалося Звенигородське повстання: сутичка карателів у селах Орли, Ганжалівка, блокада німецького гарнізону в Лисянському костьолі, дії окремих партизанських загонів у цьому регіоні, участь місцевих більшовиків у боротьбі з окупаційними військами та їх вплив на селянство, приєднання до повстанців загонів з Таращанщини тощо.
Значну інформацію про ці події ми черпаємо з газети "Звенигородська думка", що її напередодні повстання заснували окремі діячі штабу Вільного Козацтва І.Капуловський, Демерлій, О.Титаренко та ін. Надруковані в ній накази Центральної Ради, що надсилались до повітових органів, розпорядження військового начальника, а пізніше коменданта Звенигородського повіту М.Павловського, звернення місцевої адміністрації до селян проливають світло на події того часу. Вагоме значення в дослідженні повстання, висвітленні постатей його лідерів мають окремі документи архівів України.Повстання розпочалося 3 червня 1918 р. виступом селян с.Орли Лисянської волості Звенигородського повіту проти карального загону, що прибув у село. Загін був ущент розгромлений. Це надихнуло селян на боротьбу, які тільки й чекали слушного моменту для виступу проти окупаційних військ. 4 червня у с.Ганжалівка селяни розгромили ще один німецько-гетьманський загін. Повстання швидко перекинулося на сусідню Лисянку. Німці змушені були залишити містечко. Проте вже через кілька днів до Лисянки в'їхав каральний загін кадетів для придушення повстання. Відчувши опір селян, на допомогу кадетам до Лисянки прибули німці. Проте повстанці, основу яких становили загони Вільного Козацтва отаманів Туза і досить авторитетного серед місцевого селянства Квітковського - 29-річного (на той час. - В.Щ.) українця, вихідця з Уманського повіту11 та інші озброєні групи, що виявляли своє невдоволення поверненням німецьких військ, змусили дві німецькі роти і півтори сотні карателів зачинитися в місцевому польському костьолі. Завдяки доброму озброєнню німці разом з кадетами успішно оборонялися.У той час повстання охопило увесь повіт: 5 червня виступили селяни сіл Моринці, Пединівка, Вільшана. 7 червня на боротьбу піднялися селяни с.Озерне, в руки повстанців перейшли Піски - передмістя м.Звенигородка. Селянсько-козацькі загони громили карателів і ліквідовували місцеві органи гетьманської влади12.На допомогу лисянцям прибували озброєні групи селян. Так, з Вільшани і Тарасівки прибув загін під проводом Шендрика, з Моринець надійшли чотири козацькі сотні. Проти німців об'єднались усі верстви сільського населення з різнобічними політичними поглядами. Скористалися ситуацією і більшовики. Незважаючи на свою малочисленність, вони організовували окремі загони і вливалися в селянсько-козацьке військо. Значно пізніше такі факти дали підстави радянським історикам трактувати Звенигородське повстання як виступ селян, організований і очолений більшовиками.Протягом трьох днів повстанці штурмували Лисянський костьол. Оточені опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Вони вирішили атакувати вночі міст через р.Гнилий Тікич, прорватися на правобережну частину містечка і, вирвавшись з Лисянки, пробиратися до Звенигородки. Як не дивно, але їм це вдалося. Серед місцевого населення ще й нині ходять різні версії щодо цього прориву: одні кажуть, що варта на мосту заснула, інші - про те, що частина повстанців домовилася з німцями і таємно пропустила їх через міст. Проте, як би там не було, лисянські загони почали переслідувати ворога. Окрема група повстанців під керівництвом Грибенка рушила на переріз втікачам через с.Неморож і зупинила їх поблизу с.Озірне. З тилу вдарив лисянський загін. Розгорнувся запеклий бій. Однак у вирішальний момент повстанські сили атакував німецький загін із Звенигородки. Повстанці змушені були відступити. Ворожі загони об'єднались і відійшли до Звенигородки, поблизу якої вже зібралося близько 15 тис. повстанців13. Серед керівників повстанських загонів були досвідчені отамани, які ще рік тому стояли у витоків Вільного Козацтва: Никодим та Хресант Смоктії, Семен Гризло, Антін Шкільний та ін. Вони, не жаліючи власного життя, захищали рідний край від іноземної окупації. Останній значно пізніше, під час Другої світової війни, був одним з організаторів підрозділів ОУН на Звенигородщині14.Повстанським рухом проти окупаційних військ у краї керував Л.Шевченко, родич геніального українського поета Тараса Шевченка. Його брат Ананій був курінним Тарасівської сотні Вільного Козацтва. Це був типовий ватажок, надзвичайно сміливий, але не мав потрібної освіти15. Роботою штабу повстанців керував поручик Кривда. Ідейним натхненником став отаман Звенигороського коша Вільного Козацтва Ю.Тютюнник. Напередодні повстанняйого було призначено уповноваженим 7-ї дільниці демобілізації Південно-Західного фронту16. Це дозволило керівництву Вільного Козацтва контролювати склади із значною кількістю зброї.Після перевороту гетьмана Скоропадського проти нього на сторінках газети "Звенигородська думка" відкрито виступила повітово влада. Газета закликала селян до непокори гетьману, надрукувавши
Loading...

 
 

Цікаве