WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Другий зимовий похід армії Української Народної Республіки - Реферат

Другий зимовий похід армії Української Народної Республіки - Реферат

ліквідацію петлюрівських банд на Правобережжі" в якій, зокрема, говорилось: (подаємо мовою оригіналу) "Преступные цели, преследуемые бандами уже известны: разрушение железных дорог, сжигание ссыпных пунктов, убийства красноармейцев и советских работников, ограбление крестьян, для того чтобы в конечном итоге обеспечить работу польской военной партии, которая замышляет новую войну против рабочих и крестьян Украины. Постановляем объявить Волынскую, Подольскую, Киевскую и Одесскую губернии на положении угрожающем по бандитизму со всеми вытекающими отсюда последствиями".30 ВУЦВК ставив перед частинами Червоної армії завдання ліквідувати наступ. На зміцнення місцевих гарнізонів були кинуті війська 9-ї Кримської кавалерійської та 44-ї і 45-ї стрілецьких дивізій. В архівах автором віднайдено низку документів, якими спростовуються твердження щодо непоінформованості С. Петлюри про похід, його відстороненості від справ тощо. Вони свідчать, що С. Петлюра мав постійну інформацію про хід рейду. Так, 11 листопада 1921 р. він пише голові уряду П. Пилипчуку: "отримав відомості акції Гулого в районі Дністра".31 Йому ж 12 листопада повідомляє: "Із цілком певних джерел (наочного свідка) можна установити, що отряд Палія не розбитий, а розділився на дві половини, які виконують своє призначення".32 Також йому 15 листопада 1921 р.: "Про відомості (невтішні) з України про похід... Треба тільки нам зрозуміти обовязки, що історично падають на наші слабі плечі: праці підготовчої побільше, не розділятись, не загострювати відносини, а купчитись, уникати і полагоджувати тертя!".33 Наявні історіографічні та архівні джерела тепер дозволяють досить детально відтворити перебіг подій походу. Першою виступила Подільська група підполковника Палія. 25 жовтня вона перетнула радянський кордон в районі Гусятина і з безперервними боями здійснила 1500-кілометровий рейд окупованою ворогом територією через Проскурівський, Летичівський, Любарський повіти, повертаючи на північ у Житомирський і Коростенський повіти, а потім - на південний схід, на м. Малин та с. Бородянку. Але їй не вдалося з'єднатися з Волинською групою для спільних операцій, хоч і сходились вони з протилежних боків в одному бою з більшовиками під с. Леонівкою, не знаючи про це самі. Цей прикрий факт нез'єднання груп мав фатальні наслідки, особливо для Волинської групи. 17 листопада Подільська група сягає сіл Гута Катюжанська та Вахівка під Києвом, але змушена була повернутися на захід і 6 грудня перейти польський кордон, пройшовши шлях в загальному до 700 кілометрів. Командування оцінило цей рейд як визначний воєнний подвиг. Бессарабській групі доручалося відвернути увагу ворога від головного угруповання Ю. Тютюнника. Але, перейшовши 19 листопада 1921 р. з околиць Бендер на радянську територію, вона зіткнулася з переважаючими силами ворога і після кількаденних виснажливих боїв, зазнавши чималих втрат, змушена була відійти на територію Румунії. Повстанський загін ген. В. Нельговського, що перейшов в Україну ще в ніч з 19 на 20 вересня 1921 р., мав завдання налагодити зв'язок між Волинською групою Тютюнника і повстанськими загонами Волині. Діючи у складних умовах ворожого переслідування, що скеровувалось діючим в загоні агентом, загін втратив зв'язок зі штабом і не зміг виконати завдання, а з боями і великими втратами відступив за кордон. Самостійно діяв також загін Гопанчука, який мав зв'язатися з поодинокими повстанськими загонами і підіймати місцеве населення. Загін пробився на Шепетівку, пройшов міста Славуту, Полонне та Брусилів і 24 листопада досягнув села Гурівщина, що на Житомирському шляху в 25 кілометрах від Києва, маючи намір з'єднатися з головними силами.
Головна Волинська група під командуванням Ю.Тютюнника перейшовши кордон в ніч на 4 листопада 1921 р., 7 листопада здобула Коростень. Однак втримати місто не вдалося. Під натиском переважаючих сил ворога група відступила на північ від Коростеня на Дідковичі з подальшим маневром на південь в район Радомишля, а потім на північний схід на Київщину. Набагато сильніший ворог скрізь чекав на них - на всіх маршрутах і у всіх важливих пунктах. Як свідчать учасники рейду, "не було дня, майже не було години, щоб не було бою. Якщо не більші маневрові бої з частинами Червоної армії, то дрібні сутички з окремими відділами чону, чека, міліції".34 Більшовицьке командування кинуло проти Волинської групи двотисячну дивізію Котовського. Втративши надію з'єднатися з Подільською групою Палія і не відшукавши загону Нельговського, Ю. Тютюнник, виключаючи можливість дальшого руху вглиб України, вирішив повернути назад до кордону. Було неможливо відірватися від кінноти ворога, а до того ж в кожному селі були червоні відділи і треба було пробивати собі шлях з боями. Як згадує Р. Сушко: "План, рішучість, хоробрість, консеквентність - все було, але був масово міцніший ворог, а що найголовніше - він уже чекав на нас".35 Постійний ворожий натиск, безперестанні бої без сну і відпочинку, голод, сильні морози, бездоріжжя, надлюдська перевтома до решти виснажували напівроздягнуте, майже беззбройне українське вояцтво. Лише фанатична віра в боротьбі за волю допомагала переносити ці нелюдські умови. 17 листопада під селом Малі Міньки в районі містечка Базар група опинилася в оточенні. В запеклім бою, що став останнім боєм Повстанської армії, понад 400 вояків загинуло, понад 500 потрапили в полон, 359 із яких більшовики розстріляли. Лише штабній групі з частиною поранених, загальною кількістю до 100 осіб вдалося відірватися від переслідування і 20 листопада перейти кордон. Відтак похід закінчився трагічно і не приніс очікуваних результатів. Намір підняти загальноукраїнське збройне повстання на повалення окупаційного режиму в Україні закінчився невдачею. Перша спроба проаналізувати причини невдачі рейду була зроблена в донесенні ППШ від 20 грудня 1921 р. У ньому відзначалось, що поразка сталася через слабку підготовку до походу, погане його матеріальне забезпечення, наявність у його підрозділах більшовицьких агентів, відсутність організованої систематичної розвідки та належного керування бойовими діями.36 В офіційних документах та спогадах учасників походу окрім цих причин відзначається зволікання з початком походу, наявність в Україні значних більшовицьких сил, які репресивними ліквідаційними заходами підірвали сили повстанського руху, а також непослідовність і роздвоєність політики Польщі щодо походу, на допомогу і підтримку якої змушений був орієнтуватись уряд УНР, але не отримав ні відповідної кількості зброї, ні військового спорядження. Важливою причиною поразки походу, на нашу думку, стала повна поінформованість радянської сторони через агентів, що перебували в ППШ, а також у близькому оточенні не тільки Ю. Тютюнника, а й самого С. Петлюри, про приготування і всі плани походу, структуру військ, матеріальні і людські ресурси тощо. Тепер з документів Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУЧК), що зберігаються в Державномуархіві СБУ, документів фондів ЦДАВОВУ та інших джерел відомо про залежність і
Loading...

 
 

Цікаве