WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Другий зимовий похід армії Української Народної Республіки - Реферат

Другий зимовий похід армії Української Народної Республіки - Реферат

завданнями у різні губернії України відряджалися старшини армії УНР. Для координації повстансько-партизанського руху на початку грудня 1920 р. наказом №73 по Головній Управі Генерального штабу армії УНР було створено Відділ повстанських організацій на чолі з підполковником генштабу В. Зеєгоршем у складі 5 осіб.12 Проте Відділ повстанських організацій уже не відповідав рівню завдань повстансько-партизанського руху. Тому на засіданні Ради Народних Міністрів 21 січня 1921 р. С. Петлюра порушив питання "про необхідність всебічної роботи Уряду у справі організації повстання в Україні проти московської окупаційної влади"13 і згідно з рішенням уряду при Головній Команді Військ УНР був сформований спеціальний орган - Партизансько-Повстанський Штаб (ППШ). За пропозицією генерал-хорунжого В. Петріва, ППШ мав підлягати безпосередньо Головному Отаману Військ УНР С. Петлюрі як головнокомандуючому всіх українських регулярних і повстанських військ. Штаб мав вирішувати всі питання, повязані зі збройною протидією більшовицькій владі та впровадженням у життя широкої системи організації майбутнього загального збройного повстання для повалення радянської влади в Україні. Крім того, керівництво ППШ готувало збройні формування армії УНР до переходу через польсько-радянський кордон. Очолив ППШ досвідчений фахівець партизанської боротьби, генерал-хорунжий Ю. Тютюнник, що був одним із героїв першого Зимового походу і мав значний вплив серед повстанців на Україні. 16 лютого 1921 р. його було обрано членом Вищої Військової Ради з правом вирішального голосу. Структурно ППШ складався з відділів: оперативного (керівник - полковник Ю. Отмарштайн), організаційного (полковник Л. Ступницький), розвідувального (полковник О. Кузьминський), адміністративно-політичного (полковник Добротворський). Створення ППШ було здійснено зі згоди Начальника Польської держави Ю. Пілсудського і за безпосередньої участі польського Генштабу. Польська сторона взяла на себе зобовязання створити умови для переїзду і розміщення ППШ у Львові, дозволила використовувати інтернованих українських старшин і козаків як посланців в Україну, а також звільнити з таборів 2 тисячі українських вояків та забезпечити їх необхідною амуніцією для походу на Україну і підняття широкомасштабного антибільшовицького повстання. Офіційна Варшава опинилася у вельми незручній ситуації. Поляки не хотіли іти на повний розрив союзницьких стосунків з українцями, оскільки існування УНР як буфера з Росією для Польщі залишалося життєво важливим питанням. З цих міркувань польські військові власті, які допускали можливість нового антибільшовицького походу, сприяли здійсненню планів українського керівництва. У цій критичній ситуації С. Петлюра продемонстрував високу політичну зрілість і розуміння того, що єдиним шансом, який давав надію на звільнення України від більшовицької окупації, було продовження співпраці з Польщею. Тому докладав усіх зусиль для її зміцнення.
Але на перешкоді були вимоги Москви до Польщі дотримуватися умов Ризького договору, яким заборонялось існування антирадянських збройних угрупувань на території Польщі, і згідно з яким до 1 травня 1921р. уряд УНР і Рада Республіки мали бути вислані за її межі. В меморандумі щодо унормування польсько-українських стосунків у зв'язку з ратифікацією Ризького мирного договору, міністерство закордонних справ УНР зазначало: "на території Польщі є: Рада Республіки, що складається з 65 послів; парламентарний уряд, що спирається на Раду Республіки і налічує 14 міністерств, персональні урядовці яких вкупі становлять 1 697 чоловік; апарат закордонної політики і пропаганди, котрий складається з міністерства закордонних справ, а також 15 чинних посольств і місій по всіх майже європейських державах; військо, що налічує 3 530 старшин і 11 500 вояків".14 Уряд УНР і всі його організації втратили свій офіційний статус і право легального існування на території Польщі, фактично продовжуючи свою діяльність тут нелегально. Поляки офіційно відмежовувались від відкритої підтримки українських повстанців на своїй території, боячись спричинити цим нову польсько-радянську війну. А тим часом керівництво ППШ у тісному контакті з польським Генштабом розробляло детальні плани всеукраїнського повстання. Кістяком повстання мали стати частини армії УНР, що прийдуть із-за кордону. Дії цих частин, які складуть 1-шу регулярну армію УНР, повинні будуть підтримати повстанські формування. З них належало сформувати Окрему 2-гу повстанську армію, яка б складалася з повстанських дивізій. Структурно повстанські сили ділилися на 5 груп, котрі в свою чергу поділялися на райони. На територію України направлялися емісари-маршрутники з літературою, часописами, газетами, листівками. Правду про діяльність і плани уряду УНР вони доносили головним чином до сільської інтелігенції, котра далі поширювала інформацію серед української громади. По всій Україні ходили агітатори і говорили про С. Петлюру як про єдиного, хто врятує народ від більшовицьких напасників, що він, як народний месник прийде з народною армією і знищить усіх більшовиків, які обсіли Україну і обдирають її, вивозячи все до Москви. В Україні тривала жорстока "воєнно-комуністична" політика з репресивними каральними акціями та примусовим, із застосуванням військової сили, вилученням хліба та інших продуктів. На підтвердження наведемо показовий фрагмент із листа В. Леніна до командувача Південним фронтом М. Фрунзе: "Тов. Бухарін каже, що урожай на Півдні прекрасний. Тепер головне питання всієї радянської влади, питання життя і смерті для нас, - зібрати з України 200-300 млн. пудів".15 Ця політика породжувала масовий спротив. Але повстання, що стихійно вибухали проти грабунку і знущань більшовицької влади, були не координовані. Орудували повстанці невеличкими групами, збираючись при потребі у великі зєднання і розпускаючись, коли минала потреба, щоб легше було переховуватись. Повстанці відбивали обози з награбованим майном і реквізованим хлібом, влаштовували залізничні катастрофи, чинили атентати проти комісарів та більшовицьких активістів. Тому нагальним завданням ППШ стало формування на території України координаційно-керівних органів антирадянської повстансько-підпільної боротьби. За участю його емісарів у Києві в березні 1921 р. створюється Центральний Український Повстанський Комітет на чолі з українським старшиною І. Андрухом, делегованим в Україну ще наприкінці 1920 р. По всій Україні виникають губернські, повітові, міські і сільські повстанкоми. Вони розгорнули формування збройних загонів і підпільних груп. Велася робота по створенню єдиного антирадянського фронту з іншими антирадянськими силами. Характерним у цьому відношенні є розвиток стосунків між ППШ і атирадянською російською організацією "Російський політичний комітет", очолюваною відомим діячем партії есерів Б. Савінковим. На його основі, за підтримки іноземних держав була створена організація "Народний Союз захисту батьківщини і свободи", яку Б. Савінков намагавсяперетворити у всеросійський координаційний
Loading...

 
 

Цікаве