WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Воєнне мистецтво гетьмана Петра Сагайдачного - Реферат

Воєнне мистецтво гетьмана Петра Сагайдачного - Реферат

бою у 2-3 лінії (по 4-8 шеренг в кожній при дистанції між лініями 50-200 кроків) та в прагненні вести бій переважно вогнем. Лінійна тактика передбачала, щоб кожний полк, батальйон, рота, взвод, гармата і солдат займали у бойовому порядку визначене місце, і зобов'язані були діяти як одне ціле, інакше порушувалася вся побудова армії. Як що потрібно було провести будь-який маневр, то його здійснювали всією армією цілком. Внаслідок цього, війська мали можливість наступати у порядку лише на рівній місцевості. Кінець битви вирішувався вогневим боєм. Основним методом ведення вогню - був залповий вогонь. До рукопашного бою справа як правило не доходила.Лінійна тактика призвела до захоплення оборонними та вогневими боями і недооцінки активних наступальних дій, оскільки в обороні легше було зберігати лінійний бойовий порядок й забезпечити високу вогневу міць. Більшість полководців того часу тому й прагнули виграти битву не наступом, а обороною.На відміну від них, П.Сагайдачний, навпаки був прихильником активних дій. Він усвідомлював, що склад козацького війська і якість запорожців дають йому можливість отримати в особі своєї армії засіб до вирішення різноманітних і найскладніших тактичних завдань. Тому Сагайдачний відхиляє пасивну західноєвропейську тактичну систему й розробляє свою, яка ґрунтується на як найбільшій рухливості, наглих нападах і воєнних хитрощах, так званих "воєнних фортелях". При цьому основними її напрямками щодо засади бою були:висування авангарду,маневрування двома флангами,удар центром у вирішальному місці,Про це переконливо свідчать битви під Галацом у 1616 р. і Хотином у 1621 р. в яких всі ці положення знайшли своє практичне застосування.До речі, ці напрямки простежуються в майбутньому і у Наполеона, який у свій час дуже уважно вивчав воєнне мистецтво українського козацького війська.
Суттєвим моментом тактики запорожців досліджуваного періоду, виявилось поєднання вогню мушкетів з дією холодної зброї. У країнах Західної Європи при застосуванні ручної вогнепальної зброї робилася ставка на залповий, неприцільний вогонь. У козацькому же війську навпаки. Основним прагненням було досягнення підвищення влучності прицільного індивідуального вогню. Торкаючись майстерності козаків як стрільців, венеціанський посол А. Віміна у той час записав, що бачив на власні очі, як запорожці "гасять кулею свічку відсікаючи нагар так, що можна подумати, наче зроблено щипцями". Разом з тим українські козаки, завдяки Сагайдачному навчилися створювати інтенсивний і щільний вогонь. Досягли вони цього завдяки тому, що Сагайдачний зменшив стрій козацької піхоти під час бою до трьох шеренг, де перша шеренга вела вогонь, друга шеренга передавала заряджені рушниці, а третя безперервно заряджала їх. Це дозволяло, при забезпеченні безперервності вогню, залучити до одночасного пострілу (залпу) максимальну кількість стрільців і цим самим створити широку фронтальну смугу щільного вогню. З іншого боку, побудова козацької піхоти у тришеренговий стрій зводила до мінімуму людські втрати від артилерійського вогню противника. За підрахунками, така своєрідна технологічна лінія, дозволяла запорожцям робити до 3 пострілів за хвилину, що перевершувало можливості західноєвропейської піхоти майже в 8-10 разів. Якщо останнім було потрібно близько трьох хвилин, щоб бути готовим до нового пострілу, то в козацькому війську, шеренга яка зробила постріл, була готова до наступного вже через 20-30 секунд.Під час бою, українські козаки зближувалися з противником на дійсний постріл (300-350 кроків), поражали його влучним і інтенсивним вогнем, і переходили до рішучої атаки холодною зброєю.Вогонь повинен був частково розладнати і деморалізувати противника, дезорганізувати його вогонь і понизити його дієвість. Крім цього, дим від пострілів служив свого роду маскуванням для атакуючого.Тобто, ми бачимо, що Сагайдачний віддавав основну перевагу удару холодною зброєю, не відмовляючись при цьому від розумного використання всіх властивостей вогнепальної зброї. Рушничному вогню він відводив роль підготовки удару. Прикладом цьому можуть бути бойові дії проти турецьких військ у 1616 році під Галацом. Побачивши, що ворог отримує підкріплення, Сагайдачний приймає рішення розпочати наступ, незважаючи на те, що противник мав значну перевагу у кількості військ. Наступ відбувався розстрільною лавою, з використанням складок місцевості. Спустившись до Дунаю й обминувши біля самого берега турецьку флангову батарею, частина козацького війська після короткої вогневої підготовки завдала рішучий і несподіваний удар по турецькому стану і в передмістя, не давши часу туркам навіть зарядити свої гармати. Тим часом інша частина запорожців, добравшись до турецьких позицій за допомогою шанців і використовуючи рушничний вогонь, в цей же час кинулась у рукопашний бій з другого флангу і по центру. Внаслідок цього раптового наступу, турки, незважаючи на величезну перевагу, вимушені були втікати в місто.Отже, виходячи з вищевикладеного, маємо підстави зазначити, що Сагайдачний, в умовах панування на той час в Європі лінійної тактики, яка передбачала ведення бою переважно шляхом вогневого змагання, яке не доводилося, як правило, до удару зближенням, не переоцінював рушничний вогонь, а зробив його засобом підготовки удару холодною зброєю. Саме в цьому і полягає відмінність козацького способу ведення бою й те нове, що було внесено Сагайдачним у тактику свого часу.Таким чином, підсумовуючи зазначимо, що аналіз історичних джерел та наукових досліджень щодо воєнних дій, які відбувалися в першій чверті XVII ст. за участю козацького війська, свідчить про поступове зростання досвіду Війська Запорозького та суттєві зміни в його воєнному мистецтві завдяки полководницькій діяльності гетьмана П.Сагайдачного. У боях він довів, що перемогу можна здобути лише рішучими наступальними діями. Через це у козацькому війську було відкинуто таку форму стратегічних дій, як безплідне маневрування по тилах противника та облога фортець, і обрано за основу - швидкий і несподіваний маневр з метою розгрому противника потужним ударом. При цьому, на противагу західноєвропейським арміям, з їх прагненням вести бій шляхом вогневого змагання, яке доходило, як правило, до удару зближенням, в козацькому війську основна перевага віддавалась саме удару холодною зброєю, а рушничному вогню відводилась роль його підготовки.Воєнне мистецтво козацького війська, яке сформувалось у першій чверті XVII ст., дійсно було самобутнім і своєрідним, і стало підгрунтям для подальшої боротьби під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алекберли М. Хотинская война (1621 г.) - Черновцы, 1957.
2. Історія українськоговійська. - Львів, 1992.
3. Мішин В.В. Похід гетьмана Сагайдачного на Москву (до 380-річчя походу козацьких військ на столицю московської держави)., - К., 1998.
4. Мицик Ю.А., Плохій С.М. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ, 1991.
5. Разин Е.А. История военного искусства: в 5 т., - М., 1955, т.1.
6. Строков А.А. История военного искусства: Рабовладельческое и феодальное общество. - М., 1955.Сергійчук В.І. Українське козацьке військо у другій половині XVI - середині XVII ст.: Автореф. дис. .... д-ра іст.наук. - К., 1991.
7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. - Львів, 1990, т.2.Военный энциклопедический словарь. - М., 1986.
Loading...

 
 

Цікаве