WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військо Галицько-Волинської держави - Реферат

Військо Галицько-Волинської держави - Реферат


Реферат на тему:
ВІЙСЬКО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Галицько-Волинська держава утворилась в кінці ХІІ ст. в результаті злиття Галицької і Волинської земель. Вона простяглась від Дністровсько-Дунайського Причорномор'я на півдні і Полоцької та Литовської земель на півночі, на заході межувала з Угорщиною і Польщею, а на сході - з Київським князівством і половецьким степом. Цей край відрізняється м'яким кліматом, плодючими ґрунтами, численними річками, лісовими масивами і степовими просторами, що створювало сприятливі умови для розвитку орного землеробства, скотарства і різних промислів. Тут порівняно рано виникло і досягло розвитку феодальне князівське і боярське землеволодіння. Швидше, ніж в інших руських князівствах, розвинулось ремесло, військова справа, збільшилось число міст. По території князівства пролягав другий торговий шлях з Балтійського в Чорне море - по Віслі, Західному Бузі і Дністру, проходили також сухопутні торгові шляхи з Русі в країни Центральної Європи1. До середини ХІІ ст. Галицька земля була розділена на декілька князівств. У 1141 р. Перемишльський князь Володимирко, син Володаря Ростиславовича, об'єднав ці князівства і переніс свою столицю в Галич. Найбільшого розквіту і могутності Галицьке князівство досягло за сина Володимира - Ярослава Осмомисла (1153-1187), великого державного діяча того часу. Він підняв міжнародний престиж свого князівства. В "Слове о полку Ігореве" звеличується могутність Ярослава Осмомисла: "Высоко сидишь ты на своем златкованом престоле; ты подпер Карпатские горы своими железными полками и загородил дорогу королю венгерскому, затворил ворота к Дунаю… с отцовского золотого престола стреляешь ты султанов в далеких землях"2. Волинська земля з центром у Володимирі-Волинському довгий час переходила від одного князя до другого. В середині ХІІ ст. Володимиро-Волинське князівство досталось онуку Мономаха Ізяславу Мстиславовичу, який став засновником князівської династії. У 1199 році його онук Роман Мстиславович зумів об'єднати в одне князівство Галицьке і Володимиро-Волинське князівства. У 1202 р. йому вдалося підкорити собі і Київ3. Після смерті Романа Мстиславовича Південно-Західна Русь тимчасово втратила свою політичну єдність і розпалась на ряд невеликих уділів. Успішна визвольна боротьба проти угорських і польських феодалів сприяла встановленню і зміцненню князівської влади. У 1234 р. Данило Романович при підтримці міст зайняв Галич, а у 1239 р. - Київ. У 1245 р. в битві біля міста Ярослава він розбив об'єднані сили Угорщини, Польщі, галицьких бояр і знову об'єднав усю Південно-Західну Русь4. Галицько-Волинська держава відіграла значну роль в історії України, її слід розглядати як спадкоємицю Київської Русі, бо вона протягом майже півтораста років (1199-1340 рр.) відродила й поповнила державні та культурні традиції Русі, слугувала опорою українській державності. Могутність Галицько-Волинської держави визначалась перш за все її збройними силами. Військо у Галицько-Волинській державі було організоване, як в інших землях Русі, але відзначалось деякою місцевою специфікою. Основними формами військової організації були "дружина" і "вої". Княжа дружина складалася з бояр, які добровільно служили князю. Належність до дружини являлася родовим правом бояр. Князь надавав боярам землі і ряд привілеїв, а за те вони мали обов'язок виконувати військову службу, яка полягала переважно в участі у воєнних походах князя. Належність до дружини була спадковим правом бояр. Із літописів знаємо цілі династії бояр, що з роду в рід займали вищі державні уряди й були членами княжої дружини. У війська Василька Романовича були бояри В'ячеслав Товстий, Мирослав, Воротислав, Дем'ян та "багато інших бояр"5. Багатші бояри йшли на війну не тільки самі, а й водили з собою і свої прибічні дружини. "Великі" бояри держали на утриманні цілі полки. Галицький боярин Володислав мав своє наймане військо. У дворі Судислава знайдено цілий арсенал зброї - списів і стріл, що служили його воїнам6. Середні бояри були зобов'язані йти у похід з одним-двома воїнами. Людям, що не належали до боярської верстви, доступ до дружини був закритий. Тільки дуже великі заслуги могли людину з низького роду вивести в ряди дружини. Головним обов'язком членів дружини була вірність князеві. Боярин повинен був з'являтися на кожний заклик князя. У деяких випадках бояри складали князеві присягу на вірність. Галицькі князі суворо карали неслухняних бояр. Коли боярин князя зрадив, то відповідав за цю зраду майном і своєю особою. Найлегша кара була - вигнання за кордон держави. Так, Роман Мстиславович прогнав із Галичини бояр Кормильчичів, що затіяли бунт проти нього. Данило покарав вигнанням бунтівного боярина Жирослава. Після бою під Перемишлем у 1242 р. Данило покарав на горло боярина Володислава. Польський літописець Кадлубек описує, як Роман "забирав маєтки боярські, самих бояр убивав, мучив" 7. Князівська дружина поділялась на старшу й молодшу. Старша дружина звалася - перша, краща, більша, або - великі бояри. Належали до неї представники наймогутніших боярських родів, великі землевласники. Мали у своїх руках найвищі уряди. Вони засідали в княжій раді. Передусім до них належав найбільш впливовий уряд тисяцького. Князь повинен був питати в них їх думки в кожній справі. Дружина молодша, - отроки, датські, боярські діти або просто молодь. Це була лицарська молодь, що походила з боярських родів. У княжій дружині вона готувалася до військової служби. Під час бою вони опікувалися кіньми дружини. Отроки готувались до бою під оком князів, а більш досвідчені з них брали участь у легких походах, у стежах та роз'їздах 8. Другою формацією війська Галицько-Волинської держави було загальне народне ополчення "вої", яке князь використовував у воєнних діях у час особливої потреби. До ополчення належала міська людність і селяни-хлібороби, так звані смерди або черні люди. На ворога мав іти кожний, без огляду на те, чи мав відповідну зброю, чи ні. В разі небезпеки князь був зобов'язаний давати воям зброю зі своїх складів. Починаючи боротьбу проти угорських військ, які захопили Галич 1230р., Данило закликав все ополчення: "зібрав Галицьку землю... і зібрав від Бірки аж до річки Ушиці і Пруту, і обляг (Галич) тяжкою силою. 1245 р. Ростислав Михайлович йшов у похід на Ярослав, "зібравши багатьох тубільців" 9. Часто князі Галицько-Волинської держави користувалися допомогою степових орд - переважно половців. Мали вони загальну назву чорних клобуків, половців. Належали до них різні племена: берендеї, або берендичі, ковуї, каспичі, турпії, половці. У них були свої старшини, яких теж звали князями. Завдяки половецькій допомозі 1099 р. Ростиславичі перемогли угрів під Перемишлем, пізніше полки половців закликали до себе Угоровичі, Мстислав Мстиславович, а деколи також Данило10. При такій організації військових сил князь був залежний від доброї волі бояр або степових орд. Маючи власне військо, "великі" бояри неодноразово повставали проти князя. У 1231 р. усі галицькі бояри відмовляються відпослуху князеві. Коли Данило раз перед походом скликав віче, на нараду прийшло 18 вірних "отроків", молодших бояр. Іноземним загонам не завжди можна було довіряти, вони не раз руйнували землі князів, яким приходили на допомогу: так, 1236 р. половецькі союзники пограбували Галицьку землю 11. Щоб не бути залежними ні від бояр, ні від іноземців, князі почали організовувати своє власне військо. Частково цю потребу забезпечували іноземні наймані загони. Князь міг прийняти до своєї дружини бояр з інших земель. В основному це були угорці або половці, які наймались на службу до князя найчастіше невеликим загоном на чолі зі своїм воєводою. Ці зміни в організації сил провів передусім Данило Романович. Ведучи довголітню боротьбу проти засилля галицьких бояр захищаючи своє князівство від нападів ординців, Данило приділяв особливу увагу поліпшенню військової справи. Нове військо було княжим військом. У походах Данила 1240-х років немає згадок про боярські полки. Всім військом порядкував сам князь. Князі вважали за свій обов'язок дбати про добробут і вигоди війська. На утримання війська йшли різні державні доходи. Назначали деколи податок грішми. Княжа дружина діставала на утримання й цілі міста та землі. З доходів міста і цілої округи утримувались і князь, і вся дружина. Коли Данило 1234 р. зайняв Галич "прийняв землю Галицьку й роздав городи боярам і воєводам, було корму в них багато"12. Учасники походів діставали від князя платню, але передусім військо мало право на воєнну здобич, і це найбільше приваблювало населення до воєнних походів. Пізніше у Галичині військову службу почали нерозривно зв'язувати з посіданням землі. Хто ходив на

 
 

Цікаве

Загрузка...