WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галицько-Волинське князівство у 1205-45 рр. (війна за спадщину Романа Великого) - Реферат

Галицько-Волинське князівство у 1205-45 рр. (війна за спадщину Романа Великого) - Реферат

живої душі, а церкви були завалені трупами. Нарешті впав Галич "і багато огородів, що їм нема числа".
В лютому 1241 р. гуляли татари по Галичині, заганяючись на Польщу, Шлеськ та Моравію. Головна сила перейшла тимчасом крізь "Руські Ворота" в Карпатах на Угорщину. Тут вони поєдналися з другою кольоною татарських військ, що прямувала на Угорщину з чорноморських степів крізь Роднянський провал на Семигород. Колитатари перейшли на Угорщину, українські князі вернулися до своїх волостей і, якби нічого не сталося, почали дальшу міжусобицю.
На Угорщині пробув Бату до 1242 р. й був би тут забарився довше, а може й посунув далі на західню Европу, якби не смерть головного хана Огодая, по якому надіявся Бату дістати головний ханат. Весною 1242 р. бачимо вже Батія в поворотному поході через Галичину і Волинь. Татари спішилися й тільки пліндрували землі по дорозі, але укріплених городів не брали. Завдяки тому Данило втримався на Волині, Михайло в Києві а Ростислав у Чернигові.
Тут Ростислав не кидав далі думки про Галич. Правда, як тільки Данило з Васильком рушили проти нього, Ростислав утік з Галича, а разом з ним пішли неприхильні Данилові бояри та єпископ Артемій. Подібно придушив Данило бунт перемишлян, яким проводив насланий Ростиславом рязанський князь Константин та місцевий владика. Ростислав не дав за вигране й зорганізував ще один похід проти Данила, але наштовхнувшися по дорозі на татар, що верталися на схід, утік на Угорщину.
Боярська сваволя
За цілий час боротьби князів за Галич, справжня влада опинилася в руках боярської верхівки. "Галицькі бояри - пише літописець - називали Данила своїм князем, але самі держали всю землю. Доброслав Судич, попів унук, розпаношився мов князь і грабив усю землю. Без волі князя він прийшов у Бакоту й перейняв усе Пониззя. А Григорій Василевич хотів собі загорнути все перемиське Підгіря. І була в землі велика метушня й грабіж від них. Коли Данило дізнався про те, з великим жалем прислав свого стольника Якова до Доброслава й сказав боярам: "Я вам князь, а ви мене не слухаєте, грабуєте всю землю. Я тобі Доброславе заборонив приймати в службу чернигівських бояр, а казав роздавати волости галицьким боярам, а коломийську сіль звелів задержати для мене". Доброслав сказав на те: "Добре". Але тимчасом, коли Яків сидів у нього, прийшов Лазар Домажирич і Івор Молибожич, два беззаконники з роду смердів і поклонилися Доброславові до землі. Яків здивувався й запитав - чого вони кланяються. "Я дав їм Коломию" - сказав Доброслав. Яків сказав: "Якже ти міг, без княжого дозволу, дати їм Коломию? Чейже великі князі мають Коломию на утримання дружинників, а ті не гідні мати й власної батьківщини. Але Доброслав тільки засміявся й сказав: "Що маю на те сказати?" Не мав "що на те сказати" й Данило, якому боярська сваволя виростала понад голову.
Тимчасом Ростислав, що втік перед татарами на Угорщину, вспів прихилити до себе короля Белю, що не тільки одружив його з своєю дочкою, але й дав йому велику військову допомогу. Під Перемишлем набрав Ростислав багато селян і з ними зустрівся під Січницею з передовими полками Данила. Зразу Ростислав переміг, але коли проти ньогоо рушив сам Данило, Ростислав утік назад на Угорщину, щоби в 1245 р. виправитися з свіжими угорськими й польськими військами проти Данила.
Бій під Ярославом
Почувши про новий похід Ростислава, Данило вислав частину війка з дворським Андрієм під обложений Ярослав, а відтак пішов сам з повними силами і Васильком. Прийшло до бою під Ярославом; блискуча перемога Данила раз на все закріпила становище Романовичів, як неподільних володарів Галицько-Волинської Держави.
По словам літописця, Ростислав, ще заки виступив до бою, нахвалявся перед своїми, що якби він побачив де Василька чи Данила, зараз би наскочив на них: "Хочби з десятьми воями, а поїхав би на них!" Але Ростиславові не суджено було перемогти. Для піддержання духа в рядах, він улаштував перед битвою лицарський турнір. В двобою з якимсь Воршем упав під Ростиславом кінь, він викрутив собі рамя й "це знамення було йому не на добро"... як пророчить літописець. Зате куди краще "знамення" показалося військам Романовичів. Коли вони підїхали до Сяну й позіскакували з коней, щоби одягти на себе зброю, "налетіло хмарою багато вірлів та круків; вірли клекотіли й плавали та кидалися в повітрі як ніколи передтим; і це знамення було добре".
Попереду Данилових полків виступили половці. Вони заскочили стада Ростиславового війська без охорони, але не маючи на те приказу Данила, не рушили обозу противника. За половцями посувалися полки Данила й Василька. Був тут теж маленький Лев Данилович, під опікою хороброго боярина Василька. Почав бій дворський Данила Андрій. Він вирвався попереду, натискаючи списами. "Зломилися списи і був гук, як від грому. З обох боків упало багато людий з коней і згинуло, багато теж було ранених від сильного удару списів". Вже почав Дворський знемагати, але Данило післав йому свіжий відділ на підмогу й він не віддав позиції. Тимчасом поляки наперли на полк Василька, а мадяри, з "гордим" Филею на чолі станули в запасі; Филя насміхався з військ Романовичів: "Русь скорі до удару, але треба тільки витримати їх натиск, бо вони невитривалі на довгу битву".
Недовго вдержався Филя в запасі. На нього наскочив сам Данило й примусив до битви. Був момент, у якому Данило ледви вирвався з мадярських рук, але він скоро добувся з небезпечного місця, й ударивши якогось мадяра списом, збив його з коня й убив на місці. Маленький Лев теж зламав свого списа об самого воєводу Филю. Данило впорядкував свій полк і натиснув на Филю з силою, що її мадяри не витримали. Розбиті почали тікати, а Данило захопив хоругов Филі й тутже роздер її надвоє. В погоні через глибокий яр Данилові війська товкли мадярів без милосердя.
Негірше справився й Василько з поляками. Хоч вони нахвалювалися прогнати українські війська "на великі броди", хоч як грімко співали "кірієелєйзон", то Василько розбив їх, а Данило міг, по своїй перемозі над мадярами, тільки слідкувати за хоругвою Василька, що гнала за поляками.
Небаром поле опустіло. Герої дня - Данило і Василько пристанули на могилі під містом й дивилися, як їхні війська кінчають ворогів. Привели до них і самого Филю. А хоч як він тепер складався, Данило не витерпів і вбив його власною рукою. Забагато бо лиха накоїв той мадяр українській землі. Згинув теж "лихий ворохобник землі" боярин Володислав, що накладав з мадярами.
До півночі тривав ще гамір і суєтня на побоєвищі. Одні одних шукали. Потім побідники вернулися до Холму.
Ярославська битва була останньою перемогою Романовичів у боротьбі за цілість Галицько-Волинської Держави. Смерть "гордого" Филі стала символом перемоги над зовнішнім ворогом так само, як смерть боярського ватажка Володислава була осторогою для боярської тічні, що вже закінчила свою ролю.
Loading...

 
 

Цікаве