WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галицько-Волинське князівство у 1205-45 рр. (війна за спадщину Романа Великого) - Реферат

Галицько-Волинське князівство у 1205-45 рр. (війна за спадщину Романа Великого) - Реферат

громити один татарський загін за другим. Певність перемоги провожала українські полки аж до озівської річки Калки. Щойно тут переконалися вони, що... ані воєнне мистецтво тогочасної Европи, ані випробувана хоробрість і справність українськихвійськ не всилі подолати цілковито відмінної боєвої тактики татар. Заковані в тяжкі, залізні "броні" українські лицарі, що здебільша воювали пішо й звикли вирішувати бій чоловим наступом, зустрілися вперше над Калкою з незліченою масою легкої кінноти, що наступала на них півколом, а в основу свого успіху клала несподівані для противника маневри на крилах.
Було це дня 31 травня 1223 р. Захоплений успіхами Данила Мстислав Мстиславич, не порозумівшися з усіми князями, взяв з собою кількох молодших князів та половців, перейшов Калку й почав бій з татарами. Українські війська станули посередині, половецька кіннота гарцювала по боках.
Принятим звичаєм, чолова лінія татар зразу заломилася й потягла за собою наступаючі українські полки. А рівночасно бокові крила татарського півколя заатакували половців з силою, якої вони не ждали. Нелюдський вереск татар змішався з криком переляканих половців. Вони змішалися й проняті переполохом кинулися тікати. Не видержав залізний мур українського лицарства й дуже скоро змінився український наступ у безладний відворот. Даремне пробував Мстислав Київський зупинити втікачів створеною наборзі твердинею з походних возів. Три дні утримався з неустрашеним лицарством проти татарської повені, але вона його нарешті залила. Виманивши Мстислава підкупом з обозу, викосили татари весь цвіт його лицарства. Решта татар кинулася в погоню за втікачами, гнала їх аж до Дніпра й тут винищила багато при безпляновій переправі через ріку. Літописець впевняє, що в катастрофі над Калкою пропало девять десятих всього українського війська, в чому згинуло шістьох князів, а самих киян пропало десять тисяч. "Сталася побіда над українськими князями, якої ще не було"... кінчить своє звідомлення літописець. Деякі загони загналися тоді в Переяславщину й понищили багато осель та вигубили чимало народу, але головна татарська сила завернула назад. "Вернулися від Дніпра і, як не знаємо відкіля їх Бог привів на наші грішні душі, так і не знаємо, куди вони ділися" - наче з полегшею занотовує літописець. Смертельний жах, що впав тоді на Україну скоро розвіявся, забулася Калка й життя вернулося в старе русло княжих міжусобиць та боярських коромол. Україна забула про татар, але вони не забули про Україну...
Лаштуючися до нового походу на підбій Европи, татари завернули на схід, щоб поліквідувати всі огнища, які моглиб їм колись загрозити на задах. Попустошивши Поволжа й Великий Булгар, вони пішли в Туркестан, щоби в 1236 р. знову загрозити Европі. Тимчасом (1227 р.) помер джінгіз-хан, а його начальна влада над ордами припала його молодшому синові Огодаєві. Старшому синові Батієві (Бату) доручено остаточно покорити Чорноморя. З Субутаєм та іншими членами джінгіз-ханового роду, як Гуюк, Байдак і Менке, з 150 тисячною армією, рушили татари знову на захід. В 1236 р. знищили вони волжську Болгарію, через рік підбили Мордву, а там Рязаньщину, Московське князівство, Володимир над Клязмою, Суздаль, Ростов, Ярославль, Твер і Торжок, та зпід Новгороду завернули на південь, де в землі вятичів здобули й вирізали Козельськ. В 1238 доконали до решти половців й завернули на Кавказ, відкіля в 1239 р. пішли вже просто на українські землі. Тут погромили Переяславщину й Чернигівщину та полюбувавшися Києвом, залишили собі його на черговий рік. Українські князі, хоч і бачили, до чого йде, не міняли своєї внутрішної політики й далі кривавилися в братовбивчій боротьбі за уділи.
Становище Мстислава Мстиславича
Як володар Галичини був Мстислав безвільною куклою в руках боярства. Колиж Андрій угорський заручив свого сина Андрія з дочкою Мстислава, що дав свому майбутньому зятеві Перемишль, бояри почали отверту боротьбу з Мстиславом. Один з боярських проводирів на дворі Андрія в Перемишлі почав підбивати королевича, щоби він пішов походом на Мстислава й забрав собі Галич. І справді, на прикінці 1226 чи на початку 1227 р. королевич рушив на Галич з помічними полками батька й Лєшка краківського.
Мстислав, хоч і скривдив Данила своїм договором з Андрієм угорським, звернувся тепер до нього за допомогою й дістав її. Угорсько-польські війська відбито і якби не Судислав, що намовив Мстислава не розбивати їх цілковито, Галичина булаб уже тоді спекалася угорсько-польської опіки. Що гірше, той сам Судислав намовив Мстислава не гніватися на королевича Андрія, одружити з ним дочку й віддати йому Галичину. Мстислав послухав, дав королевичеві Андрієві Галичину й залишивши за собою тільки Пониззя, пішов у свій степовий Торчеськ. Данило, хоч як йому було це Мстиславове рішення неприємне, нічим не виявив свого невдоволення й не перестав шанувати у Мстиславові свого тестя і союзника. Відчув це Мстислав і сповідався перед Данилом:
"Сину, завинив я перед тобою, не давши тобі Галича, що віддав чужинцеві. Це мене Судислав підвів. Але коли буде на це божа воля, я ще піду походом, візьму половців, а ти підеш з своїми полками. Ти візьмеш собі Галич, а я Пониззя"...
Але "божої волі" вже на це не було. Мстислав занедужав, постригся в черці й у 1228 р. помер. Перед смертю висловив побажання побачитись з Данилом, але один з галицьких бояр Гліб Зеремієвич не допустив до цього.
Смерть Мстислава зразу розвязала руки Данила, що як ми бачили, весь час старався бути льояльним супроти свого тестя. Тепер уже був Данило безспірним паном усієї Волині й міг узятися за повернення собі Галичини. Свому братові Василькові віддав Данило Берестейщину, сам задержав Володимир. Коли ще в 1225 р. вмірав Мстислав Пересопницький (Німий), то свою луцьку волость і сина Івана доручив Данилові в опіку. Небаром помер Іван Мстиславич і Луччина залишилася при Данилі. Правда, син Інгвара Луцького - Ярослав пробував зайняти Луцьк, але безуспішно. Данило дав йому Перемиль, а всю Луччину й Пересопницьку волость передав братові Василькові в заміну за Берестейщину, що її прилучив до Володимирщини. Поза волинськими волостями Романовичів залишилися тільки дрібні південні окраїни та частина Белзчини в руках неспокійного Олександра.
До створеного ще за Мстислава союзу князів - київського, чернигівського та галицького, ставився Данило доволі байдуже, поки той союз не виступив проти нього в обороні пинських князів, що їм Данило відібрав захоплений в 1227 р. Чорторийськ. Небаром той союз розбився. Михайло Чернигівський почав зазіхати на Київ і Галичину з чого вийшла війна з Володимиром Рюриковичем Київським. В звязку з тим Володимир задружив з Данилом, а Михайло з Ізяславом Мстиславичем.
Рівночасно по смерти Лєшка краківського (1227 р.), що відіграв таку велику ролю в досьогочасній галицько-волинській метушні, починається в Польщі княжа міжусобиця. Користають з того сусіди, а між ними й
Loading...

 
 

Цікаве