WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат

Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат

відношення до військової розвідки) у 1920 р. Всеволод Змієнко виклав основні концептуальні засади розвідки, її найголовніші завдання, вважаючи розвідвідділ "мозговою клітиною" штабу.
Один із шляхів до ефективної роботи в умовах еміграції він бачив у налагодженні зв'язків з провідниками українських громад, які обстоювали уенерівські позиції, та представниками військового міністра у країнах Європи. І не лише для того, щоб отримувати від них інформацію розвідувального характеру, а також для налагодження за їхньою допомогою відповідної контррозвідувальної діяльності. Змієнко й розпочав свою роботу начальника ІІ секції саме з того, що зав'язав стосунки з широким колом керівників українських громад, отримавши таким чином дуже важливі джерела інформації.
В одному з листів (18.IV.1929 р.) до сотника Володимира Шевченка він висував умови налагодження майбутньої співпраці: "Ви на Чешському терені плаваєте як риба в воді, зазнайомлені з місцевими тертями, певно маєте оцінку осіб тамошньої української еміграції, знаєте політичні їхні симпатії та антипатії, як рівно ж хто стоїть позаду тих чи інших організацій, хто працює на користь ворогів наших... А в випадку Вашого від'їзду треба отримати підготовлених інформаторів, які продовжували б Вам подавати потрібні відомості про ці організації.., та ще й таких, що висвітлювали б працю наших органів на тамошньому терені... До цього часу праця освідомляючого характеру була зконцентрована в одних руках на Вашому терені... це перше, а по-друге, належить вже запроваджувати своїх людей в організації нам ворожі, аби посідати відомості з першого джерела, чи знайти з поміж тих організацій людей, які подаватимуть відомості..."23.
Весь час перебування Всеволода Юхимовича на посаді начальника ІІ секції не припинялася його активна діяльність для вдосконалення роботи, розширення зв'язків, залучення широкого кола представників еміграції до співпраці із розвідкою та контррозвідкою Державного Центру. В полі зору Змієнка знаходилась кожна вербовка, що її проводили його підлеглі, кожна операція перекидання агентів на територію УСРР. Змієнко вів широке листування із представниками військового міністра в усіх країнах осідку. Людина розумна і принципова, він мав свою точку зору, яку обстоював у численних конфліктних ситуаціях, що були звичним явищем в українській еміграції тієї доби. Його ім'я зустрічається не лише на сторінках протоколів заарештованих НКВС колишніх військовиків Армії УНР (Литвиненка-Морозенка, Порохівського, Кожевнікова, Гальчевського, Водяного тощо), але й у численних листах діячів уенерівської еміграції, які згадували його й злим, і добрим словом. От чого вже справді не бракувало Змієнку, так це уваги до своєї персони як з боку радянських спецслужб, так і з боку своїх опонентів у власному еміграційному середовищі. На таку увагу могла претендувати лише людина неординарна. Таким і був Всеволод Змієнко - ветеран Армії УНР, послідовний прибічник ідеї С.Петлюри, організатор роботи спецслужб ДЦ УНР в екзилі.
Серед представників уенерівської еміграції, залучених з часом до співпраці із ІІ секцією, був колишній сотник Армії УНР Володимир Якович Шевченко, з яким активно спілкувалися обидва її керівники.
Микола Лівицький згадує про причетність до роботи у ІІ секції Військового міністерства ДЦ УНР в екзилі ще чотирьох осіб - підполковника Бориса Барвінського, полковника Литвиненка, сотника Недайкаші, поручника Фартушного24.
Наведені вище побіжні характеристики керівників ІІ секції свідчать про те, що вони мали багато спільних рис: отримали військову спеціальну освіту, тією, чи іншою мірою були причетні до національно-визвольної збройної боротьби 1917-1921 рр. Окремі з них мали досвід роботи у контррозвідці, працювали в охороні Головного Отамана Симона Петлюри. Їх об'єднував патріотизм, прагнення якомога краще налагодити роботу у своєму "відомстві". Все це дає підстави стверджувати, що в еміграційній військовій спецслужбі екзильного уряду працювали люди із значним життєвим і фаховим досвідом. Більшість з них була обізнана з специфікою оперативної діяльності. Проте були й відмінності, які, зрештою, призвели до логічної "ротації" кадрів керівників ІІ секції Генштабу.
В цілому ж організація військової спецслужби протягом всього часу її діяльності була підпорядкована завданням, якідоводилося вирішувати екзильному урядові о тій порі. Окремі деталі цієї таємної боротьби були наведені нами в уривках з листування керівників ІІ секції. Як переконуємося, напрацьовувалися вони з плином часу і залежали від перебігу подій та тогочасної оперативної обстановки. За взірець організації екзильна спецслужба у досліджуваний нами період взяла польську модель, що цілком зрозуміло, зважаючи на політичні орієнтири та "симпатії" Державного Центру. Багато в чому це залежало і від Польщі, яка, до речі, у той час була чи не єдиною країною, котра після приходу Пілсудського до влади гостинно розгорнула свої обійми для уенерівської еміграції, створивши більш-менш пристойні умови для їхнього життя, навчання та роботи; стала "генеральним спонсором" діяльності спецслужби ДЦ УНР а екзилі.
Наскільки ефективною була розвідувальна та контррозвідувальна діяльність військової служби у 1926-1936 рр., як саме здійснювалася ця робота читач зможе довідатись з наступних публікацій.
* Хоча у досліджуваний період Міністерство внутрішніх справ (очолюване послідовно О.Саліковським, О.Лотоцьким, М.Вєтухівим) й існувало, але чим воно займалося в жодному із відомих нам документів та в особистому листуванні провідних діячів екзильного уряду тієї доби достеменних відомостей немає.
** В окремих джерелах зустрічається написання - Чоботарів.
*** Це стосується і діяльності керівників розвідувальних пунктів уенерівських спецслужб, що знаходились на кордоні з Україною.
* Зміновіхівці - представники громадсько-політичної течії серед емігрантської інтелігенції. Назва походить від збірки "зміна віх", виданої у Празі в середині 1921 р. Голова ідея полягала у співпраці з радами задля економічного й культурного відродження батьківщини для чого на Україну з еміграції поверталося чимале число висококваліфікованих інтелігентів, більшість з яких у 30-ті роки було репресовано і знищено.
* Петро Кожевніков - учасник Першого конгресу українських націоналістів (28 січня - 3 лютого 1929 р., м. Відень), член проводу ОУН (керівний орган, організований 3 лютого 1929 р.).
?
Використана література
1. Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. - К., 1998. - С.122.
2. Там само. - С.37
3. Державний архів Служби безпеки України (далі - ДА СБУ). - Спр.445. - Арк.21.
4. Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. - К., 1994. - С.73.
5. Лівицький М.А. ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками. - Мюнхен-Філядельфія. 1984. - С.27.
6. Там само. - С.23.
7. Див.: Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.). Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - С.232, 322; Роєнко В. Україна або смерть! - К., 1997. - С. 58-61.
8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.1092. - Оп.3. - Спр.343. - Арк.1.
9. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГО України). - Ф.269. - Особисті документи В.Шевченка. - Спр.№460. Лист-інформація Чеботарева з Варшави від 15.ІІ1924 р. (адресат не встановлений).
10. Там само.
11. Там само.
12. Рукописний фонд музею історії національних спецслужб Національної академії СБ України. Спогади М.Ю. Чеботарева. - С.11.
Loading...

 
 

Цікаве