WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат

Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат

ІІ секції, зустрічаються згадки про них, "представників іншої ресорти (підрозділу. - Авт.)", до компетенції котрої входили завдання, дотичні до розвідувальної діяльності в УСРР. Листи Петра Сікори до безпосередніх виконавців завдань військової спецслужби, кураторів та керівників окремих підрозділів - це подекуди справжні інструкції про дотримання конспірації або настанови і застереження щодо певних операцій. В матеріалах державних архівів, зокрема і Служби безпеки України, знаходимо документи стосовно згаданих осіб, де вони іменуються не інакше, як "відомі розвідники-петлюрівці".
Таким чином, ІІІ секція практично була допоміжною у тій роботі, яку проводило "відомство" Чеботаріва і Змієнка. Взаємодія цих секцій була підпорядкована єдиній меті, скоригованій окремими завданнями спецслужби, наведеними вище.
Численні факти, свідчення вказують на те, що військовий міністр екзильного уряду генерал Сальський координував та спрямовував усю діяльність військової спецслужби ДЦ від самого її створення. Жодне більш менш серйозне питання не обминуло увагу військового міністра. Він повсякчасно і повсякденно "тримав руку на пульсі" таємної роботи, був у курсі всіх справ кожної із трьох секцій Генерального штабу.
Суттєво впливали на роботу спецслужб також і згадані вище провідні діячі військового міністерства В.Кущ, П.Шандрук, А.Валійський, які послідовно очолювали Генеральний штаб.
Протягом декількох місяців, від початку функціонування, Генеральний штаб очолював український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР В. М.Кущ.
Теоретичні знання В.М. Куща, практичний досвід оперативної роботи, безсумнівно, позитивно впливали на вироблення стратегії й тактики діяльності спецслужб ДЦ УНР у перші роки досліджуваного періоду. У його листах до відомих еміграційних діячів за 1929-1931 рр. знаходимо чимало корисних і доцільних порад, думок з приводу окремих ділянок роботи військової спецслужби і багатьох інших дотичних питань. В останні роки життя Кущ був членом головної управи Українського Центрального Комітету. Помер Віктор Максимович у листопаді 1924 р. у Варшаві, переживши всього на два роки свого соратника генерала Володимира Сальського.
Посаду начальника Генерального штабу ДЦ УНР у серпні 1927 р. заступив генерал П.Шандрук, який через кілька років став контрактовим старшиною польської армії, а згодом закінчив польську академію генерального штабу. Останнім начальником Генштабу аж до Другої світової війни був полковник Аркадій Валійський.
Причетність Павла Феофановича Шандрука та Аркадія Івановича Валійського до діяльності спецслужби у добу визвольних змагань 1917-1921 рр. нами не встановлена. Проте їх освіта та досвід, беззаперечно, були корисними у діяльності розвідки та контррозвідки ДЦ УНР в екзилі.
Обидва керівники ІІ секції - Микола Чеботарів і його наступник Всеволод Змієнко - фігури цікаві та неординарні. Обидва мали за спиною великий досвід, як військовий, так і життєвий, натури сильні й вольові, могли самостійно приймати рішення, були лідерами за вдачею.
Все життя першого керівника II секції Миколи Юхимовича Чеботарева було пов'язане з боротьбою - починаючи від доби першої російської революції і до перебування в міграції. Вичерпна його біографія ще досі не написана. Це з жалем констатують дослідники, висвітлюючи лише окремі її віхи7. Протягом усього свого неспокійного життя ця людина залишалась оповитою мороком утаємниченості та численних пліток. Про нього знали багато і водночас дуже мало. У ставленні до Чеботарева байдужих не було. Його або сприймали та поважали, або люто ненавиділи, характеризуючи чорними та білими кольорами без напівтонів. Його ім'я було на вустах і у колах колишніх соратників доби національно-визвольних змагань, більшість з яких згадувала його "незлим тихим словом", і у радянських спецслужб, котрим він протягом тривалого часу завдавав клопоту своєю специфічною діяльністю.
Оперативного досвіду Чеботарів набував самотужки, працюючи на посадах начальника контррозвідувальної частини розвідувального відділу Штабу Дієвої Армії (квітень-липень 1919 р.), трохи менше місяця (до 20 серпня 1919 р.) - коменданта Запілля Дієвої Армії, директора Департаменту політичної інформації Міністерства внутрішніх справ Директорії УНР (жовтень 1919 р.* - квітень 1920 р.) 8, начальника особистої охорони Головного Отамана С.Петлюри і куратора контррозвідки (з травня 1920 р.).
У цій людини поєднувались різноманітні, часто прямо протилежні риси. З одного боку - державницька позиція з принципових питань, несприйняття свавілля, з іншого - особиста вседозволеність та непомірна жорстокість до підлеглих та опонентів. Складається враження, що поняття справедливості та порядку були у Чеботарева гіпертрофованими, а своє бачення й розуміння цих речей він вважав єдино істинними. Це, зрештою, повною мірою відбилося і в його поведінці та вчинках у досліджуваний нами період.
Ще у 1924 р., коли не існувало спеціального підрозділу для організації роботи військової спецслужби уенерівської еміграції, Чеботарів був тією людиною, котра за допомогою певних осіб, здійснювала власними зусиллями роботу розвідувального характеру на користь екзильного уряду та повстанського руху на терені УСРР. Саме тому Микола Юхимович тривалий час залишався об'єктом пильної уваги радянських органів державної безпеки, що підтверджують численні архівні джерела КДБ. Це - документи 20-х-30х-років, пов'язані з боротьбою з повстанським рухом в Україні та спецопераціями проти української еміграції.
Небайдужість радянських спецслужб до цієї особи небезпідставна. Практична діяльність Чеботарева на утаємниченій ниві, новаторські пропозиції,помножені на фаховий та політичний досвід, робили його справді небезпечним противником як для ДПУ-НКВС, так і для опонентів в українському еміграційному середовищі.
Вже в 1924 р. у листах Миколи Чеботарева до сотника Володимира Шевченка знаходимо цікаві роздуми щодо організації, перспектив та напрямків роботи спецслужб у нових умовах еміграції: "У таємній роботі відбулися зміни на підставі досвіду... Для мене ясним стало, що для успішної боротьби, потрібно придавати нельогальне значіння "тамошньої роботи"...". І тоді ж він пропонує: "... утвердити організацію молодих активних сил нашого народу . . , утворити центр на позиції УНР на чолі з Головним Отаманом". Зазначена організація повинна була, за задумом Чеботарева, стати суто конспіративною, робота її мала зосереджуватися "як на терені України, так і на еміграції"9.
Протягом 1925-1926 рр. у листах до Шевченка Чеботарів викладає свої засадничі позиції щодо утаємниченої сфери діяльності ДЦ, наголошуючи при цьому: "Наша робота зв'язана з проклятими більшовиками і різноманітними елементами серед яких багато підозрілих, або просто провокаційного шумовиння"10 .
Таким чином, ще до створення ІІ секції Генштабу Чеботарів уже досить чітко і грамотно визначав головні напрямки роботи спецслужб у нових незвичайних умовах, а саме: запобігання проникненню до їх лав ворожих елементів, відсіч розкладовій роботі з боку організацій-опонентів із еміграційного середовища та ін.
Документи свідчать, що протягом навіть того нетривалого часу, коли Чеботареву довелося організовувати роботу військової розвідки і контррозвідки ДЦ УНР в екзилі, він устиг зарекомендувати себе людиною ріщучою, безкомпромісною, добре обізнаною із специфікою, методами та напрямками ведення розвідувальної та контррозвідувальної роботи у нелегальних умовах на чужому терені.
Серед реалізованих згодом слушних пропозицій та новацій начальника II секції, спрямованих на поліпшення розвідувальної роботи та підвищення її ефективності було, зокрема, залучення до
Loading...

 
 

Цікаве