WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат

Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.)
У військовій історії України ще досі є чимало недостатньо висвітлених сторінок або й зовсім невідомих. Такими ще донедавна були питання про існування та функціонування військової розвідки і контррозвідки у добу визвольних змагань (1917-1921 рр.). Заповнення цієї прогалини* стимулювало автора до дослідження діяльності національних спецслужб в інші періоди.
До останнього часу залишалась практично не вивченою діяльність розвідки та контррозвідки Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період. Деякі вітчизняні дослідники, сучасники тієї доби, у своїх працях лише згадували про факт їх існування, але не більше. Запропонована стаття - це спроба проаналізувати організацію військової спецслужби та познайомитися з особами, котрі її очолювали. Власне розвідувальна та контррозвідувальна діяльність цієї інституції буде висвітлена у наступній публікації.
Опинившись за межами України внаслідок поразки у визвольних змаганнях, представники уенерівської еміграції, принаймні її лідери, добре усвідомлювали тогочасні реалії та обстановку. Проте вони не облишили намірів повернутися на рідну землю для відновлення незалежної держави, і після смерті у 1926 р. Головного Отамана Симона Петлюри активізували свою діяльність. За погодженням з тодішнім прем'єр-міністром Польщі Юзефом Пілсудським був створений Генеральний штаб Військового міністерства уряду УНР в еміграції, поділений за напрямками роботи на три секції. Друга його секція, зокрема, мала організовувати діяльність військової розвідки та контррозвідки.
Створення цього підрозділу у надрах Генштабу військового відомства не було випадковим. Адже завдання, які о тій порі мав вирішувати екзильний уряд, вимагали відповідної таємної політичної боротьби.
У декларації ДЦ УНР в екзилі з нагоди десятиріччя Центральної Ради, опріч іншого, наголошувалося: "Звіт з своєї діяльності уряд УНР дасть на український землі. Туди поверне він з тим прапором, що з ним ми вийшли, скріпивши ідею нашої державності ширшим досвідом і чином ... Доки наступить сповідна година, маємо робити все для її здійснення там, на рідній землі, де фактично має вирішитися наша національна-державна справа, і тут, за кордоном, де справедливе її вирішення в інтересах українського народу має знайти певне визнання та допомогу. Тому стежимо за настроями і потребами, що повстають на рідній землі, і готуємо способи їх задоволення ..." 1.
Для здійснення цих намірів необхідно було проводити відповідну організаційну роботу, готувати ґрунт для майбутніх дій, підтримувати зв'язок з Україною, інформуючи там своїх симпатиків та однодумців про існування ДЦ УНР в екзилі та його діяльність. Праця ця могла здійснюватися лише за умов діяльності спеціальних служб або ж органів з аналогічними функціями.
За свідченнями тогочасного міністра закордонних справ уряду УНР на чужині Олександра Шульгіна, на військове відомство (його спецслужбу) було покладено завдання: "підтримувати зв'язок поміж вояцтвом, яке опинилось за кордоном, і з Україною, слідкуючи пильно за всім тим, що там діється, ширючи серед українського громадянства наші державницькі ідеї"2.
Передусім треба було ретельно вивчати політичну й економічну обстановку в УСРР, а саме: ставлення населення до більшовиків, уряду УНР, рівень національної свідомості громадян, міжнаціональні відносини; культурно-освітня ситуація в Україні - ставлення більшовиків до української мови та церкви, організація навчання в школах, ефективність пропагандистської роботи існуючої влади; економічне становище країни - обсяги обробітку землі, стан промислових підприємств та залізниці, торгівля, ціни на продукти харчування й товари повсякденного вжитку, курс грошей; стан радянських військ на території України, їх чисельність і призначення, ставлення до них населення.
Перераховані об'єктивні відомості можна було отримати лише розвідувальним шляхом, через агентів, що перекидалися через спеціально організовані на кордоні з радянською Україною розвідувальні пункти.
Отримані дані після аналітичного опрацювання використовувалися для підготовки протестних матеріалів щодо становища в Україні й репрезентації їх на міжнародних форумах, та й взагалі надавали можливість орієнтуватися у подіях і виробляти відповідну тактику боротьби із своїми політичними ворогами.
Необхідність переправлення на радянський бік часописів та іншої друкованої продукції (в межах пропагандистсько-інформаційної роботи) для ознайомлення населення УСРР із життям та діяльністю Державного Центру вимагала роботи підібраних для цього спеціальних емісарів-маршрутників, які через ті ж розвідувальні пункти перекидалися через кордон.
Ще однією суттєвою об'єктивною причиною створення спецслужб було "зацікавлення" політичним життям української еміграції з боку радянських спецслужб. Це "зацікавлення" виливалося в запеклу боротьбу ОДПУ проти "української контрреволюції", "петлюрівщини".
Агентура ОДПУ активно і досить ефективно працювала практично в усіх закордонних центрах української політичної еміграції. Форми і методи цієї діяльності були різноманітними - фізичне знищення найбільш небезпечних ворогів, проведення інших цільових спецоперацій, розклад еміграції зсередини тощо.
В одному із документів ДПУ УСРР ("Орієнтування по активній українській к.-р." від 2 березня 1926 р.) підкреслювалося: " ... нашим черговим завданням є виявлення всієї цієї публіки (симпатиків української еміграції в Україні. - Авт.) та охоплення її нашою агентурою на всі 100%. Роботу цю треба повести самим плановим порядком, так щоб жоден із зазначеної вище публіки не залишився не врахованим і не уникнув нашої уваги ..."3.
Усе це, безумовно, змушувало провідних діячів уенерівської еміграції, колишніх військовиків Армії УНР вживати можливих для того часу заходів у відповідь, тобто, якщо говорити сучасною професійною мовою, - здійснювати контррозвідувальний захист ДЦ УНР в екзилі. Такою протидією, насамперед виявленням і знешкодженням більшовицьких агентів, мала займатися контррозвідка Державного Центру.
З огляду на розбіжності у політичних орієнтирах, виборі союзників та й, зрештою, конкуренцією у виборенні чільного місця серед загальної емігрантської маси і між окремими її відгалуженнями й породжені цими обставинами намагання з боку "опонентів" із свого ж середовища до розкладу, підриву авторитету провідників та ін., виникла потреба виявлення провокаторів, непевних, роботи із запідозреними і т.п. Це також покликані були здійснювати відповідні співробітники контррозвідки.
Задля об'єктивності варто підкреслити, що й представники уенерівського еміграційного табору не лише не цуралися аналогічних дій (розклад, провокації, підрив авторитету тощо) серед інших еміграційних відгалужень, а й силами своїх спецслужб робили це досить енергійно.
Зрозуміло, в умовах відносної ізоляції, нелегального становища, в якому знаходився певний час Уряд ДЦ, активноїпротидії радянських спецслужб і відповідних органів деяких країн перебування та й, зрештою, глибокої конфліктності та політичної боротьби у середовищі самої української еміграції таку діяльність можна було забезпечити лише за допомогою спецслужб.
Аналіз передумов створення спецслужб буде неповним, якщо не згадати ще один суттєвий чинник. Йдеться про "зацікавленість" діяльністю української еміграції, і уенерівської зокрема, з боку розвідок ряду країн. Як правило, така зацікавленість викликає вже згадуваний "контррозвідувальний захист", організований спецслужбами країни (у нашому випадку політичного угруповання), що потрапило до поля зору іноземної розвідки.
Loading...

 
 

Цікаве