WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військова мемуаристика як джерело дослідження військової політики Української держави доби гетьманату Павла Скоропадського - Реферат

Військова мемуаристика як джерело дослідження військової політики Української держави доби гетьманату Павла Скоропадського - Реферат

що набір військовослужбовців в Сердюцьку дивізію відбувався з заможних селянських родин [21, С. 142]. Значною подією для українських збройних сил було відновлення у серпні 1918 р. окремого загону січових стрільців, про щодокладно згадується в спогадах Є. Коновальця [12], Є. Зиблікевича [22], та ін. Мемуари російського офіцера Є. Трубецького повідомляють про таємну зустріч гетьмана з полковником Коновальцем з приводу військової допомоги січовикам у визволенні Львова від поляків у листопаді 1918 р. [23]. Непопулярні серед українського селянства державні акти Української держави гетьмана Павла Скоропадського про повернення землі поміщикам та державну монополію на хліб з правом його ревізування викликали масовий антигетьманський селянський рух. Про розміри цієї боротьби свідчать дані німецького штабу: за шість місяців правління П. Скоропадського селянами було вбито 19 тисяч німецьких солдатів і офіцерів [24, С. 145]. За вбитих вояків на українські села накладали величезні контрибуції. На це селяни відповідали масовими повстаннями. Ці виступи, які мали здебільшого стихійний, неорганізований характер, жорстоко придушувалися німецькими та гетьманськими військами. Цікаві свідчення про стосунки між січовиками 11-ї австрійської дивізії з вояками Української армії, про захист ними українських селян від каральних загонів є в спогадах вояків УГА. За твердженням князя Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного) - командира УСС - відмова січових стрільців взяти участь у придушенні повстання на Звенигородщині в липні 1918 р. дорого коштували січовикам - за наказом австрійського командування вони були переведені в Північну Буковину [25, С. 32]. При вивченні історії військових формувань часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського доцільно використати неопублікований "Щоденник отамана окремого козацького Чорноморського Кошу петлюрівської армії", невідомого автора [26]. Він охоплює історію цього військового формування з липня 1918 р. до лютого 1919 р. і висвітлює багато епізодів внутрішнього життя підрозділу часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського. Її автор наводить певні факти з історії цього військового формування: заснування штабу та кадру Чорноморського Коша 31 липня 1918 р. в Києві в готелі "Русь" [26, С. 1-2], приїзд генерала Лігнау з питань постачання і озброєння Коша [26, С. 6-8], участь цього військового формування у протигетьманському повстанні [26, С. 8-12]. Гетьманський переворот викликав в українському суспільстві неоднозначну реакцію. Серед усіх українських громадсько-політичних діячів того часу найбільш докладну інформацію щодо збройних сил Української держави гетьмана Павла Скоропадського на сторінках своїх мемуарів подає відомий український історик і політичний діяч Д. Дорошенко [27]. Обіймаючи посаду Міністра Закордонних Справ, Дмитро Дорошенко засвідчує свою обізнаність щодо військових справ Гетьманату: наводить достовірні дані щодо чисельного складу Української армії, термінів проходження служби особовим складом, планів щодо мобілізації та підготовки офіцерських кадрів. Спогади інших українських діячів цієї групи оминають це питання, або торкаються його досить фрагментарно. Історія Української армії часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського буде неповною без вивчення мемуарів членів добровольчих офіцерських дружин полковника Святополка-Мирського, генералів Кирпічова, Рубанова, Гомбіовського. "Чисельність офіцерських дружин була незначною - 3-4 тисячі: організація контррозвідки і "загони особливого призначення" домінували над "багнетами" [17, С. 146]. Українська національна ідея була ворожою переважній більшості російських офіцерів і не дивно, що військовики з такими настроями не були придатними для захисту України під час всенародного повстання проти гетьманської влади у листопаді 1918 р. Про участь таких загонів в обороні Української держави гетьмана Павла Скоропадського від власного народу досить детально свідчать мемуари Р. Гуля, Ігнарьова [28, 29] та ін., більшість з яких колишні офіцери російської армії і перебували в Україні, рятуючись від більшовиків. Влучну загальну характеристику добровольчим офіцерським дружинам під час антигетьманського повстання на сторінках своєї відомої праці дав Павло Христюк: "У дні облоги Києва республіканськими військовиками місто являло собою вже не столицю Української держави, а гніздо всеросійської реакційно-монархічної зграї. По вулицях розгулювали добровольчі офіцерські дружини, на головніших будинках розвивались трьохкольорові російські прапори. Головнокомандуючий добровольчими і гетьманськими військами генерал Келлер був господарем міста" [30, С. 112]. Отже, на базі наведеного матеріалу можна зробити висновок: аналіз праць військових мемуаристів свідчить, що не дивлячись на протидії з боку німецької адміністрації в справі створення збройних формувань, гетьманському військовому керівництву не вдалося створити міцний професійний за фахом та патріотично налаштований офіцерський кістяк майбутньої української армії, яка так і не вийшла за межі кадру. Невиважена соціальна політика гетьмана, засилля в армії російського військового керівництва, головним чином офіцерів, використання урядом військових формувань в придушенні селянських виступів - все це стало головними прорахунками гетьманського уряду, які стали причинами того, що гетьману П. Скоропадському так і не вдалося створити міцні збройні сили.
?
Використана література
1. Див. Петлюра С. Статтi. /Упорядник та автор передмови О. Климчук. - К.: Днiпро, 1993. - 341 с. 2. Див. Калинович І. Українська мемуаристика (1914-1924): Бібліографічний реєстр. - Львів, 1925. - 32 с.; Чайковський І. Наша мемуаристика. - Мюнхен, 1966. - 36 с. 3. Див: Полонська-Василенко М. Iсторiя України: У 2 т. - Мюнхен, 1972-1976, 591-599 с.; Нагаєвський I. Iсторiя Української держави двадцятого столiття. - К.: Укр. письменник, 1993. - 413 с.; Томашевський В. Історія Української влади. 1917-1919 рр. - Відень-Київ, 1920. - 32 с. 4. Див: Заставенко Г. Крах німецької інтервенції на Україні в 1918 р. - К.: Держполітвидав, 1959. - 154 с.; Скляренко Е. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини. - К., 1960; Тичина В. Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні у 1918 році. - Харків: Видавництво Харківського університету, 1969. - 284 с. та ін. 5. Див: Дорошенко Д. Історія України (1917-1933 рр.). -Ужгород, 1930. - Т. 2 Українсько-Гетьманська держава 1918 року. - 432 с. 6. Див: Млиновецький Р. Історія Українського народу: Нариси з політичної історії. 2-е вид. - Мюнхен, 1953. - 568 с. 7. Див: Скоропадський П. Спогади, кінець 1917 - грудень 1918 рр. - Київ, Філадельфія, 1995. - 492 с. 8. Див: Грекiв О. Спогади // Шлях перемоги. - Мюнхен, 1957. 9. Див: Греков О. Весна 1918 в Україні // За Державність, 1964. - №10. - С. 23-27.
Loading...

 
 

Цікаве