WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західноукраїнські землі у 20-30-х роках - Реферат

Західноукраїнські землі у 20-30-х роках - Реферат

Українську національну партію (УНП) під проводом В. Залозецького, яка намагалася захищати права українців, зберігаючи лояльність до Румунії. У 1929 р. на Буковині виникає партія під назвою "Визволення", яка обстоювала ідею приєднання до Радянської України. На початку 30-х років на Буковині розгорнувся націоналістичний рух на чолі з П. Григоровичем, О. Забачинським та Д. Квітковським. Цей рух застосовував організаційні принципи та методи боротьби оунів-ців Східної Галичини. У 1938 р. король Кароль II встановив у Румунії військову диктатуру, що призвела до відродження репресивних каральних дій центрального уряду щодо українців.
Становище українського населення Закарпаття, що в листопаді 1918 р. добровільно ввійшло до складу Чехословаччини, було значно кращим, ніж у Польщі та Румунії. Чехословацька республіка залишилась єдиною послідовною демократичною державою Центральної Європи і намагалася здійснювати ліберальну, зважену політику щодо національних меншин. Переважна більшість українського населення (близько 455 тис.) проживала на сході країни(Пряшівщина, Закарпаття). Це були економічно найвідсталіші регіони Чехословаччини, стосовно яких празький уряд намагався докласти певних зусиль, аби піднести рівень життя місцевого населення. З цією метою у 20-х роках тут було запроваджено аграрну реформу, наслідком якої став перерозподіл земель великих угорських магнатів серед селян. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. га землі.
Частка промислової продукції у сукупному суспільному продукті дорівнювала 2 %. Кількість зайнятих у промисловості, за переписом 1930 р., не перевищувала 16 тис. Жодного нового великого підприємства за 20 років у краї не було побудовано.
Певних успіхів було досягнуто у галузі народної освіти. Загальноукраїнське значення мали відкритий у Празі Український вільний університет, Українська сільськогосподарська академія у Подебрадах, Український Високий педагогічний інститут ім. Драгоманова. Але незважаючи на демократизм, чехословацький уряд не погоджувався йти на поступки в головному питанні - надати Закарпаттю автономію.
Політичне життя на Закарпатті, незважаючи на економічну і культурну відсталість, було досить активним. На виборах, що відбувалися регулярно, місце в чехословацькому парламенті виборювало до 30 партій. Найвпливовішою у країні політичною силою були українофіли, які групувались в Українському національному об'єднанні. Авторитетним лідером українофілів був доктор теології і видатний педагог отець А. Волошин, який очолював Християнську народну партію (ХНП). Українофільська течія обстоювала ідею єдності закарпатських українців з усім українським народом.
Впливовою політичною силою на Закарпатті були також русофіли і комуністи. Комуністи входили до складу Комуністичної партії Чехословаччини і обстоювали відверто прокомуністичні, прорадянські позиції, наполягаючи на приєднанні краю до Радянської України.
У 1938 р. політична ситуація на Закарпатті кардинально змінюється. Після підписання Мюнхенської угоди починається процес розпаду Чехословацької республіки. На початку жовтня 1938 р. Німеччина зайняла передану їй за Мюнхенською угодою Судетську область і змусила уряд Чехословаччини надати автономію Словаччині. Скориставшись цим, лідери українофілів та русофілів домовилися між собою і звернулися до Праги зі спільною вимогою надати автономію краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Однак вона проіснувала недовго - 28 жовтня 1938 р. до влади прийшов кабінет міністрів на чолі з А. Водопійним. Держава Карпато-Україна (так почали називати Закарпаття) розбудовувалася в дуже тяжких умовах, під тиском зовнішньополітичних обставин. 2 листопада відбувся так званий Віденський арбітраж. Згідно з його рішенням Угорщина одержала південні райони Словаччини і Закарпаття з переважно угорським населенням чисельністю 1100 тис. У Карпато-України відібрали міста Ужгород, Мукачеве і Берегове з прилеглою територією. Столицю її довелося перенести в Хуст. Не витрачаючи часу, українофіли почали будувати державність на урізаній території Карпатської України. Адміністрація, система освіти і видавнича справа переводилися на українську мову. Розгорнулась підготовча робота зі створення збройних сил - Карпатської Січі. Незабаром тут налічувалося до 5 тис. бійців. У розбудові держави закарпатцям допомагали співвітчизники із Західної України, Буковини і заокеанська діаспора. Курс А. Волошина на утвердження державності діставав схвалення у населення краю: на виборах у лютому 1939 р. до регіонального парламенту коаліція українських партій отримала переважну більшість голосів. А. Волошин 14 березня 1939 р. проголосив самостійність і сформував тимчасовий уряд. 15 березня сейм обрав таємним голосуванням, але одноголосно, А. Волошина президентом і прийняв закон про незалежність Карпатської України, визначив державну мову, прапор і гімн.
За два дні до проголошення незалежності Карпатської України за домовленістю з Угорщиною Гітлер дав згоду на захоплення нею всього Закарпаття. Угорські війська 15 березня рушили на неокуповану частину Закарпаття і після запеклих боїв вдерлися до Хуста. Новостворена держава українського народу припинила своє існування.
Проголошення Карпатської України мало велике історичне значення. Цей факт виявив одвічне непереборне прагнення українського народу до створення власної національної держави, допоміг закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиного українського етносу.
Список використаної літератури
1. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
2. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
3. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
11. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
12. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
13. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
14. Історія України: Навч. посіб. - К., 1997.
Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве