WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна після смерті Б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею - Реферат

Україна після смерті Б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею - Реферат


Реферат на тему:
Україна після смерті Б. Хмельницького. Поділ земель України між Росією і Польщею
Після Переяславської ради і затвердження Москвою Березневих статей (1654 р.), які визначали політичний і правовий статус України у складі Російської держави, становище України залишалося складним. Входження України до складу Росії не відповідало інтересам сусідніх країн. Уряд Польщі не хотів втрачати українські землі й не визнав рішень Переяславської ради. Туреччина і Кримське ханство розуміли, що союз України й Росії відкривав можливості для зміцнення становища Росії на берегах Чорного та Азовського морів. Російсько-український союз і зміцнення Російської держави непокоїло й Швецію.
За таких складних обставин відновилася війна проти Польщі. На початку воєнних дій 1654-1656 рр. спільні українсько-російські війська звільнили велику частину території України аж до західних кордонів Галичини та Холмщини, російське місто Смоленськ, частину земель Білорусії. Проте закріпити перемогу не вдалося. Скориставшись ослабленням Польщі, у липні 1655 р. Швеція виступила проти неї і захопила більшість її території. Швеція претендувала й на західноукраїнські землі, звільнені українсько-російськими військами. У цих умовах Росія припинила воєнні дії проти Польщі, уклавши з нею в 1656 р. перемир'я, і розпочала війну зі Швецією.
Укладення російсько-польського перемир'я продемонструвало відмінність у підходах Росії і України до ведення війни. Україна продовжувала воєнні дії проти Польщі. Проте початок російсько-шведської війни і тимчасовий перепочинок допомогли Польщі зміцнитися й завдати поразки війську Б. Хмельницького навесні 1657 р. Після смерті Б. Хмельницького у серпні того ж року починається боротьба за владу різних угруповань української правлячої верхівки. 60-80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як доба Руїни. На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком доби Руїни стало усунення від влади восени 1657 р. шістнадцятирічного сина Б. Хмельницького - Юрія. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот. Побоюючись, що Україна може втратити автономію, і незважаючи на народні настрої І. Виговський уклав з Польщею Гадяцький договір (1658 р.). Україна під назвою Великого князівства Руського мала ввійти до складу Речі Посполитої як рівноправний з Польщею і Литвою партнер з правом призначати своїх міністрів, мати власну валюту. Православна релігія мала бути зрівняна у правах з католицькою. Польські феодали могли повертатися до своїх маєтків в Україні.
Політику І. Виговського не підтримали козаки - почалося повстання, і гетьман змушений був втекти до Польщі.
У 1659 р. гетьманом знов обирають Юрія Хмельницького. Проте він не був талановитим політичним і військовим керівником. Слабодухий і хворобливий, Юрій не здатний був продовжувати справу батька. У 1659 р. московський уряд змусив його підписати Переяславські статті, які істотно обмежували автономію України. У цих статтях з'явилися додаткові пункти, які закріплювали безумовне підпорядкування козацького війська на чолі з гетьманом верховній владі царя, обрання нових гетьманів лише з дозволу царського уряду. Через рік (1660 р.) Ю. Хмельницький підписав Слободищенський трактат, який передбачав перехід України під владу Польщі.
Така непослідовна політика ускладнила й без того скрутне становище України, призвела до міжусобиць, в які втягувалися тисячі людей, утруднювала консолідацію, відкривала можливості для обмеження автономії.
Батуринські (1663 р.) і Московські (1665 р.) статті, що їх підписав гетьман І. Брюховецький, зміцнювали позиції російського царату в Україні щодо збирання податків, утримання російських військ за рахунок українського населення.
Наступні договірні умови з російським урядом, укладені гетьманами Д. Многогрішним (Глухівські статті, 1669 р.), І. Самойловичем (Конотопські статті, 1672 р. і Переяславські статті, 1674 р.), І. Мазепою (Коломацькі статті, 1687 р.), І. Скоропадським (Решетилівські статті, 1709 р.), розширили права царської адміністрації в Україні.
Водночас у цих статтях фіксувалась єдність соціальних інтересів російських і українських феодалів, закріплювалися привілеї української еліти. Видатний український історик М. Грушевський зазначав: "...кидалися старшини і люди українські то в той бік, то в той... а в цьому розбраті і війнах тільки гинула українська сила. І називається той час руїною, знищенням України".
Ослаблена внутрішніми чварами, Україна стала землею, за яку боролися Росія, Польща і Туреччина.
Після того як І. Виговський підписав Гадяцький договір, Польща відновила воєнні дії проти Росії за територію України. Затяжна виснажлива війна ослабила обидві сторони. І Росія, і Польща змушені були шукати миру. У результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в Андрусові (поблизу Смоленська) було укладено перемир'я на тринадцять з половиною років. Росія закріпила за собою Лівобережну Україну (в українській історіографії цей регіон часто називається Гетьманщиною), землі запорожців і Слобідську Україну, або Слобожанщину (Слобожанщина - територія на сході України). Правобережна Україна залишились у складі Польщі. У 1686 р. Росія і Польща підписали договір, відомий під назвою "Трактат про вічний мир", який закріпив Андрусівське перемир'я. Таким чином, український народ залишився роздробленим і був позбавлений можливості створити власну державність. Мети, до якої прагнув український народ у визвольній війні 1648-1654 рр., так і не було досягнуто.
Тим часом над українським народом нависла загроза поневолення султанською Туреччиною і її васалом Кримським ханством. У боротьбі проти турецьких і татарських загарбників велику роль відігравали запорізькі козаки, які здійснювали сухопутні та морські походи на Крим і турецькі фортеці у Приазов'ї. У 60-70-х роках XVII ст. такі походи не раз очолював кошовий отаман І. Сірко.
Влітку 1672 р. турецькі й татарські війська вторглися на Правобережну Україну, яка була
Loading...

 
 

Цікаве