WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в повоєнні роки. Криза тоталітаризму - Реферат

Україна в повоєнні роки. Криза тоталітаризму - Реферат

за площею.
Не маючи прибутку з колгоспної праці, селянин жив переважно з власного присадибного господарства, яке забезпечувало йому в повоєнні роки 70 % грошового доходу, понад 80 % м'яса, близько 90 % картоплі. Що ж до роботи в колгоспі, то вона давала лише 5 % грошових доходів, 35 % зернових, 1 % м'яса й сала, 0,5 % молочної продукції. Як наслідок - посилились утиски щодо власників підсобних господарств. Колгоспи жорстко регламентували площі посіву, види культур, строки виконання тощо.
До руйнівних наслідків війни додалися ще й наслідки посухи 1946 р. Становище ускладнювалося також через голод 1946-1947 рр., що охопив 20 областей УРСР (у Західній Україні голоду майже не було). За даними Міністерства охорони здоров'я на 10 травня 1947 р. у республіці було зареєстровано 935,5 тис. хворих на дистрофію, у міських та сільських лікарнях перебувало 125 тис. таких хворих; ще близько 100 тис. надзвичайно кволих людей потребували госпіталізації, але через брак лікарняних ліжок вони не мали змоги скористатися медичною допомогою.
Катастрофічне становище могли виправити лише державні позички зерна. Центральний комітет КП(б)У, особисто його перший секретар М. Хрущов, Рада Міністрів УРСР десятки разів зверталися до Й. Сталіна з проханням надати допомогу, щоб нагодувати населення. Зрештою навесні 1947 р. за розпорядженням центру в Україну надійшло 60 тис. т продовольства із загальносоюзних фондів. Це не зняло всіх проблем, проте дало змогу прогодувати близько 3,4 млн колгоспників, які працювали на виробництві. Загалом протягом 1947 р. колгоспне селянство України одержало 93 тис. т зерна. Для організації безкоштовного харчування українських колгоспників Рада Міністрів СРСР виділила 140 млн крб (як безповоротну державну допомогу), 72 млн крб надійшло безпосередньо до колгоспів, решта - до дитячих будинків. Крім того, колгоспи республіки напередодні весняної сівби 1947 р. одержали як державну позику насіння зернових культур і трав.
Незважаючи на хронічні проблеми колгоспів, радянське керівництво знову відновило політику колективізації. Ускладнювали ситуацію надмірно високі плани щодо обсягу хлібозаготівлі, що мали постійну тенденцію до зростання. У цей час посилилось кримінальне переслідування "розкрадачів хліба", які згідно зі ст. 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувались як "вороги народу". Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя" (він був продубльований 20 березня 1948 р. Законом Ради Міністрів УРСР) практикувалося виселення жителів сіл у віддалені райони СРСР. Фактично Указ був спрямований на зведення рахунків з непокірними колгоспниками або до покарання тих, хто більше працював на присадибних ділянках, рятуючи власні родини від недоїдання. Загалом за лютий-червень 1948 р. з українських сіл у віддалені райони СРСР було виселено 11439 осіб.
Політика беззастережної примусової колективізації надто гостро далася взнаки в Західній Україні. Радикальні аграрні реформи тут здійснювались без урахування місцевої специфіки, політичної ситуації в областях. Державні органи широко використовували звичні та перевірені раніше заходи проти тих, хто не бажав ставати членом колгоспів, - здійснювалося так зване розкуркулювання - виселення у віддалені райони СРСР заможних селян із сім'ями, а також тих, хто їх підтримував. Примусову колективізацію було здійснено в основному протягом 1948-1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Факти свідчать про те, що протягом 1945-1950 рр. з політичних міркувань було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства й навіть без письмового звинувачення, 300-500 тис. західних українців. Таким чином, нова влада своїми діями загострювала невдоволення місцевого населення.
Процес відбудови у "возз'єднаних" районах УРСР відбувався набагато складніше, ніж на сході республіки. Характер змін, що відбулись у процесі відбудови в Західній Україні, суперечливий і неоднозначний. Було докорінно модернізовано економічний потенціал регіону, реконструйовано старі заводи і фабрики, відбудовано і споруджено 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Упродовж 1945-1946 рр. у Львові стали до ладу заводи - електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. До Львова прибуло 14 тис. робітників і майже 2 тис. інженерів для надання допомоги місцевим кадрам. Обсяг валової продукції промисловості за п'ять років (1946-1950 рр.) збільшився в 3,2 раза.
Однак радянська модель індустріалізації переносила на західноукраїнські землі диспропорції в розвитку окремих галузей: легка і харчова відставали, важка і хімічна домінували. Крім того, галузі були не самостійними, замкненими й самодостатніми, а навпаки, існували як частина загальносоюзної системи, з цілковитою залежністю від союзного центру. Під час спорудження нових об'єктів, як і раніше, майже не враховувались екологічні аспекти функціонування підприємств.
Роки післявоєнної відбудови економіки України були дуже важкими, виснажливими, зокрема, і через те, що система концентрації коштів для відбудови промисловості й військово-промислового комплексу ставала на заваді підвищенню життєвого рівня народу. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталітарний режим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбутнє підіймав з руїн міста й села, відроджував промисловість і сільське господарство. Загалом валова продукція сільськогосподарського виробництва в 1950 р. становила 91 % довоєнного рівня. Було досягнуто значних успіхів у розвитку народної освіти, науки й культури. На початку 50-х років республіка в основному залікувала рани лихоліття. Було закладено основи для її виходу на нові рубежі суспільного прогресу.
Список використаної літератури
1. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
2. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
3. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
4. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
5. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
6. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
7. Історія України: Навч. посіб. - К., 1997.
8. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К, 1995.
9. Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). - К, 1995.
10. Кравчук М. Українські січові стрільці. - Івано-Франківськ, 1998.
11. Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1990.
12. Культурне відродження в Україні. - К, 1998.
13. Кульчицький С. В., Коваль М. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. -К, 1998.
14. Мельник Л. Г. Історія України. - К, 1991.
15. Нестор Махно. Воспоминания. - М., 1992.
16. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 1995. - Т. 1-2.
17. Реєнт О. П., Лисешо О. П. Українська національна ідея і християнст-во. - К., 1995.
18. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.
Loading...

 
 

Цікаве