WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільство. Економіка. Культура - Реферат

Суспільство. Економіка. Культура - Реферат


Реферат на тему:
Суспільство. Економіка. Культура
Українське суспільство в зазначений період не було єдиним і стабільним. Існували великі внутрішні суперечності між українською верхівкою і рештою населення. Українці частково ополячились на Правобережжі й обрусіли на Лівобережжі. Трагічні наслідки для суспільства мала втрата національної еліти. Перед українцями постійно стояла дилема: або вірність своєму народові, або асиміляція і входження у правлячі польські чи російські кола. Канадський історик українського походження О. Субтельний зазначав, що українці втратили клас, який керує суспільством, ставить певні політичні цілі, сприяє розвитку культури й освіти, підтримує церкву, формує почуття самобутності суспільства.
У другій половині XVII ст. українське суспільство виявилося поділеним на кілька релігійних конфесій: православ'я, католицтво, уніатство. На Правобережжі панували католицизм і уніатська церква. На території Лівобережної України діяла Православна Церква, яка підпорядковувалася Вселенському Константинопольському патріарху. Проте в 1686 р., відчуваючи потужний тиск Москви, глава Української Церкви митрополит Святополк-Четвертинський погодився підпорядкувати церкву московському патріарху.
Поділ українського суспільства на різні релігійні конфесії, перехід Української Православної Церкви в підпорядкування московській патріархії посилили конфронтацію в суспільстві, що призводило до його нестабільності.
Еволюція соціальних відносин і розвиток народного господарства в Україні у другій половині XVII - першій половині XVIII ст. відбувались у складних, неоднозначних суспільно-політичних умовах. З одного боку, входження до складу Росії сприяло прискоренню розвитку сільського господарства, ремесла, промислів, розширенню мережі мануфактур, зростанню міст. З іншого боку, слід наголосити й на негативній ролі царату в історичній долі українців. Самодержавство всебічно активізувало національно-колоніальну політику. Після 1654 р. відбувається підпорядкування української економіки і гетьманської влади царському уряду, яке завершилося згодом цілковитою ліквідацією самобутнього суспільно-політичного ладу, монополізацією окремих галузей виробництва. Тисячі українців, особливо за часів правління Петра І (1682-1725 рр.), загинули через нестерпні умови праці на будівництві каналів, фортець, міст. Проте й у цих умовах відбувався об'єктивний процес становлення української нації, зміцнювалась її економічна єдність.
У цей період у надрах пануючого натурального господарства поступово з'являються ознаки буржуазного суспільства. Насамперед вони виявлялися в сільському господарстві - основі української економіки.
Значно розширилися посівні площі, що зумовлювалося постійним підвищенням попиту на сільськогосподарську продукцію. Хліборобство в Україні було здебільшого зерновим. У першій половині XVIII ст. поряд із зерновими культурами почали вирощувати у великих обсягах і технічні культури - льон, коноплю, тютюн.
Дещо нове спостерігалося й у тваринництві. Дедалі більшого значення набувають племінне конярство й вівчарство.
Істотні зміни сталися й у відносинах між землевласниками, селянами і козаками. Під час визвольної війни великою мірою була ослаблена феодальна залежність, частина землі польських феодалів, яких вигнали з Правобережної України, перейшла в користування селян. Відбулися політичні зрушення в соціальній структурі суспільства. Значна частина селян Лівобережжя і Слобожанщини стали вільними людьми - козаками, які належали до стану, що звільнявся від багатьох податків, мав право власності на землю, певні пільги у торгівлі та заняттях ремеслом. Проте ці явища були тимчасові. Уже в перші повоєнні роки козацька старшина почала наступ на права козаків. Великими землевласниками стали гетьман і старшинська верхівка. їхні земельні володіння збільшилися за рахунок захоплення селянських і козацьких наділів. Збільшились землеволодіння церков і монастирів. Вони перетворювалися на справжніх феодалів, що володіли великими маєтками і тисячами селян. Посилювалася залежність селян від феодалів, збільшувались їхні повинності, подекуди впроваджувалися панщина (відробіткова рента) і грошовий оброк (грошова рента). Феодальні господарства поступово втягувалися в товарно-грошові відносини. Щоб отримати найбільші прибутки, козацька старшина посилювала експлуатацію селян. Серед козацтва дедалі більшою мірою поглиблювалося соціальне розшарування.
У другій половині XVII - першій половині XVIII ст. істотно пожвавився промисловий розвиток Лівобережної і Слобідської України. Серед ремесел найбільшого поширення дістали ткацтво, ковальська справа, виробництво скла, винокурне виробництво. Великі міста - Київ, Чернігів, Полтава, Ніжин - стали важливими промисловими і торговими центрами. У них виникали нові ремісничі спеціальності та цехи.
Сталися зміни і в ремісничому виробництві. Дедалі більше виробів цехи виготовляли для ринку. Ширше почала використовуватися наймана робоча сила. В окремих галузях - склодувній, селітряній, залізоробній - наймані робітники становили більшість.
Новим явищем у розвитку економіки стала організація в окремих галузях промислових компаній. На промислових підприємствах поряд з традиційним обладнанням дедалі ширше впроваджувалися технічні нововведення - водяні двигуни, нові верстати, що сприяло підвищенню продуктивності праці.
Про початок розпаду феодальних відносин свідчила також поява в Україні мануфактур: суконних, тютюнових, порохових, винокурних.
Успіхи у промисловому розвитку і підвищення продуктивності сільського господарства сприяли розширенню торгівлі. Збільшувалася кількість ярмарків. Одним з найбільших ярмарків був Контрактовий у Києві.
Виробнича спеціалізація окремих районів привела до пожвавлення торгівлі в масштабах усієї України. Поступово створюється єдиний торговий ланцюг, що з'єднав Лівобережжя, Слобожанщину, Правобережну, Західну Україну. Через систему ярмарків, торгів товари розходилися по всій території України незважаючи на кордони і митниці. Торгівля не визнавала політичної роздробленості України, вона свідчила про економічну єдність українського народу.
Пожвавлені торговельні зв'язки існували і з Росією. До Росії з України везли шкіру, селітру, рослинну олію, віск, мед. Українські міста і села одержували з Росії тканини, вироби із заліза, зброю, хутро, посуд, папір.
Збільшується чисельність українського купецтва. Розвиткові торговельних зв'язків між окремими районами українських земель і центральними областями Росії сприяв чумацький промисел. Чумаки - українські перевізники товарів - везли до Росії сіль, рибу, продукцію сільського господарства і ремісницькі вироби. Поступово різні райони України входили до системи всеросійського ринку. Крім того, українські купці підтримували тісні зв'язки з Білоруссю, Молдавією, Литвою, вели пожвавлену торгівлю на ринках Польщі, Німеччини, Англії.
По-іншому розвивалося господарство у Правобережній Україні. Панування польськихфеодалів надовго затримало тут формування національного господарства. Польські магнати і шляхта стали повновладними господарями Правобережжя. Уже до середини XVIII ст. панщина досягла крайньої межі. Справжнім злом для кріпосних селян було право оренди, що передбачало передання власності того чи іншого села іншій особі за певну суму грошей. Прагнучи одержати якнайбільші прибутки, орендарі доводили селян до цілковитого розорення.
Ще гіршим було становище корінного населення західноукраїнських земель. Більшість тамтешніх міст була у приватній власності магнатів. Тільки Львів і Кам'янець-Подільський мали право на самоврядування.
Та польській владі не вдалося розірвати зв'язків Правобережжя з Лівобережною Україною. Охоплюючи різні сфери життя, ці економічні й культурні зв'язки стали важливою передумовою для майбутнього їх об'єднання.
Тогочасна антифеодальна боротьба народу України була зумовлена
Loading...

 
 

Цікаве