WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільно-політичне та культурне життя в Україні (друга половина 40-х — 50-ті роки) - Реферат

Суспільно-політичне та культурне життя в Україні (друга половина 40-х — 50-ті роки) - Реферат


Реферат на тему:
Суспільно-політичне та культурне життя в Україні (друга половина 40-х - 50-ті роки)
Соціально-політичне та культурне життя в Україні в повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції лишалися в Комуністичної партії, яка на січень 1946 р. налічувала 320 тис. членів. Морально-політична ситуація в Україні в повоєнні роки визначалася подальшим посиленням культу особи Й. Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і військовополонених, проти діячів науки й культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. З ініціативи Й. Сталіна з поста Першого секретаря ЦК КП(б)У було усунуто М. Хрущова, який очолював партійну організацію республіки з 1938 р. (з 1944 р. за сумісництвом обіймав ще й посаду голови Ради народних комісарів УРСР), і на його місце було поставлено Л. Кагановича. На чолі уряду залишався М. Хрущов. Обіймаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, Л. Каганович намагався довести, нібито "боротьба з українським буржуазним націоналізмом" не завершилась і її необхідно продовжувати. При цьому Л. Каганович використовував досвід, набутий ще у 20-ті роки, коли він уперше очолював республіканську парторганізацію. Без жодних підстав він звинувачував у націоналізмі провідних письменників республіки. За його вказівкою у пресі з'являлися розгромні статті, спрямовані проти відомих діячів науки та культури. "Лідерами" серед міфічних носіїв "українського буржуазного націоналізму" було оголошено М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка, а до них приєднано "буржуазних націоналістів" П. Карманського, М. Руд-ницького, А. Патрус-Карпатського, виключених зі Спілки письменників України. Проте після звільнення Л. Кагановича у грудні 1947 р. з посади Першого секретаря ЦК КП(б)У та відкликання його з України кампанія цькування української радянської інтелігенції припинилася.
Після серпневої (1948 р.) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна в Україні почались "чистки" серед науковців. Тих, хто не поділяв поглядів академіка Т. Лисенка, було звільнено з кафедр вузів установ АН УРСР. Серед них - академік АН УРСР М. Гришко, завідувач кафедри дарвінізму професор С. Гершензон (Київський університет), завідувач кафедри дарвінізму і генетики професор І. Поляков (Харківський університет), професор Л. Делоне (Харківський сільськогосподарський інститут) та ін. Було нещадно розкритиковано підручник для вузів "Курс генетики" М. Гришка і Л. Делоне.
У 1948 р. розгорнулась кампанія боротьби з "низькопоклонством перед Заходом", а згодом - з "космополітизмом". Наприкінці 40 - на початку 50-х років розпочалися репресії проти єврейських літераторів, митців, учених, діяльність яких була пов'язана з Україною. Часто сфабриковані справи, судові процеси закінчувались для звинувачених не лише тривалими ув'язненнями, а й розстрілами.
Вороже ставлення до діячів науки, освіти, літератури, музичного мистецтва було характерною ознакою того часу. Переважну більшість митців було офіційно реабілітовано лише в 1990 р. під час горбачовської "перебудови".
І все ж у важких умовах, що склалися, культурне життя республіки тривало. Воно було невід'ємною складовою післявоєнного відродження. Так, протягом першої половини 50-х років було зведено 1300 нових шкіл на 400 тис. учнівських місць. У 1953 р. у республіці було здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. Наприкінці 50-х років в Україні діяло 11 тис. середніх шкіл - у 2,5 раза більше, ніж у 1940 р. Водночас дедалі більшою мірою українська школа віддалялася від проблем національного виховання. Так, "Історія СРСР" у школі починалася по суті історією Російської імперії, яка переходила в історію СРСР. Лише у 30 % шкіл навчання здійснювалось українською мовою.
У цей час знову почали діяти Київський, Харківський, Одеський та інші державні університети, яким надавали допомогу вузи республік СРСР. У вищих навчальних закладах України працювало багато викладачів з Росії. Зокрема, у Львівському політехнічному інституті читали лекції 17 докторів і кандидатів наук, у Дніпропетровському - 11. Після завершення воєнних дій в Україну приїхали також понад 6 тис. фахівців з різних галузей народного господарства.
Уже через три роки було поновлено науково-технічну базу АН УРСР. Почали провадитися розробки і дослідження в таких галузях науки, як атомна й теоретична фізика, металофізика та ін.
Українська література поповнилася низкою творів, які здобули визнання. Це, зокрема, праця "Шевченко і Чернишевський" П. Тичини, збірка поезій "Троянди і виноград" М. Рильського, а також вірш "Любіть Україну" В. Сосюри, за який автора шельмували у пресі, проте не заарештували. Значним досягненням української прози став цикл романів "Велика рідня", "Кров людська - не водиця", "Хліб і сіль" М. Стельмаха, "Хазяї" С. Скляренка, "Лейтенанти" О. Копиленка та ін.
Різноманітністю щодо композиції були позначені твори образотворчого мистецтва О. Шовкуненка, М. Дерегуса та ін. Тема минулої війни домінувала у творчості художників. Характерні в цьому плані "Бабин Яр" В. Овчинникова, "Ми ще повернемося" Л. Мучника, "Визволителі Києва" С. Бесєдіна.
Зростала популярність театрального мистецтва. У 50-х роках в Україні діяло близько 70 професійних театрів. Постійне захоплення викликав талант майстрів сцени Б. Гмирі, Н. Ужвій, Г. Юри та ін.
В Україні працювали три кіностудії художніх фільмів - Київська, Одеська та Ялтинська.
Популярними стали кінокартини "Сільська вчителька", "Педагогічна
Loading...

 
 

Цікаве