WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр. - Реферат

Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр. - Реферат

усіма сферами суспільного життя; відсутність плюралізму і відкидання критики в будь-якій формі. Головною метою діяльності більшовицької партії знову, як і в 1917-1920 рр., проголошувалася "побудова соціалізму", що повинен був створити рівні права і можливості для всіх громадян.
У сучасній історичній літературі сталінські політичні репресії в Україні поділяються за хронологією і динамікою на три великі хвилі: 1928-1931 рр.; 1932-1936 рр.; 1937-1938 рр.
У 1929-1930 рр. каральні органи сфальсифікували процес над неіснуючою "Спілкою визволення України" (СВУ). Головним звинуваченим вважався С. Єфремов - віце-президент Всеукраїнської академії наук, заступник голови Центральної Ради в 1917 р. Серед засуджених були 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники та ін.
Репресії цього періоду не обминули й релігійного життя: у січні 1930 р. було ліквідовано Українську автокефальну православну церкву. У 1933 р. в Україну з Москви прибув П. Постишев, який разом з головою ДПУ УСРР В. Балицьким розгорнув масовий терор, "партійну чистку". 7 липня 1933 р. покінчив життя самогубством звинувачений у націоналістичному ухилі М. Скрипник. 13 травня цього ж року трагічно обірвав своє життя М. Хвильовий. Заарештовано О. Шумського й десятки комуністів, що поклало край сподіванням на продовження політики українізації.
Кульмінацією другої хвилі сталінських репресій стали події після вбивства С. Кірова у Ленінграді 1 грудня 1934 р. Українське республіканське керівництво на чолі з С. Косіором та П. Постишевим заходилося ретельно вичищати Україну від "терористичних формувань". У середині грудня 1934 р. у Києві відбулась виїзна сесія військової колегії Верховного Суду СРСР, яка засудила до розстрілу 28 діячів культури. Жертвою цієї страшної хвилі репресій став Ю. Коцюбинський - учасник подій 1917 р., якого було розстріляно в 1937 р. У грудні 1934 р. було розгромлено "Український центр білогвар-дійців-терористів". У 1935 р. відбувся процес над міфічним "Всеукраїнським боротьбистським центром", "Націонал-терористичним центром", "Блоком українських терористичних груп", "Троцькістсь-ко-націоналістичним терористичним блоком". У 1936 р. були сфабриковані справи "Українсько-троцькістського центру", "Соціал-де-мократичної партії України".
Наступна хвиля масових репресій офіційно розпочалася після Пленуму ЦК РКП(б) у лютому-березні 1937 р. і дістала назву "єжовщина" (за прізвищем наркома НКВС М. Єжова). Так званий великий терор 1937-1938 рр. був спрямований проти усіх соціальних верств країни, у тому числі проти партійної державно-господарської номенклатури, військових командирів. Україна постраждала від цього терору найбільше. Серед репресованих були організатори Компартії України Е. Квірінг, В. Затонський, Ю. Медведєв, колишні голови українського уряду X. Раковський, В. Чубар, П. Любченко (загинув за загадкових обставин).
Із 62 членів ЦК КП(б)У, яких було обрано XIII з'їздом комуністів республіки в червні 1937 р., у ворожій діяльності було звинувачено 55. Із 11 членів політбюро ЦК КП(б)У репресовано 10, з 5 кандидатів у члени політбюро - 4. Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи одного з головних організаторів попередніх репресій - С. Косіора.
Було засуджено також сотні комсомольських працівників України, а ЦК ЛКСМУ розпустили.
Об'єктом звинувачень у цей час став командний склад армії: у 1937 р. було репресовано офіцерські кадри Київського і Харківського військових округів на чолі з командувачами І. Якіром та І. Дубовим. У результаті таких репресій тільки в сухопутних військах в Україні бракувало понад 10 тис. командирів і 850 політпрацівників.
Були репресовані сотні тисяч людей, переслідувались різні верстви - від інтелігенції до колгоспників. Не обминула ця лиха доля й духовенства. Місцями масових розстрілів стали Биківня, що під Києвом, Рутченківське поле на околиці Донецька і ряд інших місць.
Отже, світла мета, до якої прагнули мільйони людей України і загалом СРСР, у ті роки була затьмарена соціальною незахищеністю, свавіллям і жорстокістю.
І все це супроводжувалося деклараціями про права і свободи громадян, проголошеними Конституцією СРСР від 5 грудня 1936 р. У ній зазначалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими при таємному голосуванні. Було скасовано категорію "позбавленців", тобто осіб, які усувалися з політичного життя через належність до "експлуататорських верств". Селяни одержували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі органи влади. У Конституції
1936 р. було закріплено, що Комуністична партія є керівним ядромусіх громадських і державних організацій. Це цілком відповідало дійсності. Партійний апарат був основою тоталітарної держави, а в руках генерального секретаря, тобто Й. Сталіна, зосередилася небачена в історії повнота політичної та економічної влади.
І все ж формально, за буквою Конституції, владою залишалися Ради - найвищий орган влади одержав назву Верховна Рада замість з'їзду Рад СРСР.
Конституція СРСР 1936 р. містила статті, які гарантували права особи і громадянські свободи. Зокрема, проголошувалися свободи друку і зборів, недоторканність особи, житла й листування, принципи відкритості суспільних процесів, підтверджувалося право обвинувачуваного на захист. Зафіксовані в Конституції демократичні норми аж ніяк не узгоджувалися з практикою терору.
Конституції союзних республік було розроблено за зразком союзної. Проект нової Конституції України було опубліковано 1 січня
1937р., а 30 січня 1937 р. надзвичайний XIV з'їзд Рад України її затвердив. Конституція 1937 р. встановлювала інший порядок означень: спочатку "радянська", а потім "соціалістична", тобто замість УСРР -УРСР. Почали діяти Верховна Рада і місцеві ради.
Перші вибори у Верховну Раду УРСР відбулися 26 червня 1938 р. Було обрано 304 депутатів, серед них 153 робітників, 76 селян, 75 службовців; за партійним складом - 222 комуністи, 36 комсомольців, 46 безпартійних; за національним складом - 186 українців, 111 росіян і 7 представників інших національностей.
Такими були основні події складних і суперечливих 20-30-х років в Україні. Вони наклали свій відбиток на життя українського народу, на становище у сфері культури.
Списоквикористаної літератури
1. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
2. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
3. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
5. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
6. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
11. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
12. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
13. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
14. Історія України: Навч. посіб. - К., 1997.
Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве