WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр. - Реферат

Соціально-економічні та політичні перетворення в 1924—1938 рр. - Реферат

керівництвом голови Державного політичного управління (ДПУ) УСРР В. Балицького. У січні 1933 р. Й. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п'ятирічки - за 4 роки і 3 місяці (тобто до кінця 1932 р.).
Першим роком другої п'ятирічки (1933-1937 рр.) почали вважати 1932 р. Однак коли порівняли натуральні показники першої п'ятирічки з обсягами виробництва 1932 р., виявилось, що план не було виконано.
У 1932-1933 рр. в економіці країни склалося неймовірно тяжке становище. Форсування темпів індустріалізації, ігнорування принципу матеріальної заінтересованості як у місті, так і на селі, суцільна дезорганізація виробництва в результаті марних намагань побудувати народногосподарську систему без товарно-грошових відносин - усе це поставило країну перед економічною катастрофою.
Починаючи з 1933 р. політика комуністичного штурму припинилася. На другу п'ятирічку було запропоновано середньорічні темпи приросту промислової продукції на 13-14 %. Це пом'якшило народногосподарські диспропорції. Стало можливим більше уваги приділяти освоєнню нової техніки.
У другій половині 1935 р. було вирішено тимчасово скасувати граничну межу в заробітках. Запроваджувалося правило - скільки виробив, стільки й заробив. Завдяки цьому посилилась творча ініціатива робітників щодо підвищення продуктивності праці.
Перехід від карткової системи розподілу до вільного продажу продовольчих товарів через магазини створив можливість витрачати додатково зароблені гроші, що сприяло підвищенню матеріальної заінтересованості. У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти "Центральна-Ірміне" у Кадіївці О. Стаханов застосував метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало можливість вирубати за зміну 102 т вугілля, тобто в 14,5 раза більше норми. У лютому 1936 р. М. Ізотов на шахті "Кочегарка" за допомогою 12 кріпильників вирубав 607 т вугілля.
Маючи дещо й позитивне, у цілому стаханівський рух призвів до підвищення планових завдань, а звідси - до перенапруження виробничих процесів.
Незважаючи на зниження життєвого рівня трудящих, що стало результатом розгортання підвищених темпів індустріалізації, її досягнення були очевидними. Було споруджено 35 промислових гігантів вартістю понад 100 млн крб. кожний. З них в Україні - 7 новобудов і 5 реконструйованих підприємств. З'явилися такі велетні, як "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь", Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний завод. Реконструйовано Луганський паротягобудівний завод і металургійні заводи у Дніпродзержинську, Макіївці, Дніпропетровську і Алчевську. Стали до ладу Штерівська і Зубівська ДРЕС, Дніпрогес 1 травня 1932 р. дав перший струм. У 1932 р. Харківський тракторний завод випустив майже 17 тис. тракторів. У Донбасі було побудовано близько 100 нових шахт.
У харчовій промисловості виникли нові галузі - маргаринова, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Було побудовано 67 механізованих хлібозаводів, п'ять великих м'ясокомбінатів. У 1932 р. розпочав роботу Херсонський консервний завод проектною потужністю 138 млн умовних банок на рік, що набагато перевищувало потужності всієї консервної промисловості дореволюційної Росії. Практично заново створювалася легка промисловість. У Києві, Харкові та Дніпропетровську стали до ладу великі взуттєві фабрики з конвеєрним виробництвом.
Однак легка і харчова галузі промисловості розвивались набагато повільніше, ніж важка індустрія через менші масштаби капітального будівництва й відставання сировинної бази.
Індустріалізація викликала істотні зміни у структурі народного господарства. Змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством. Питома вага важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилась за рахунок валового випуску продукції з 68,7 % у 1925-1926 рр. до 92,5 % у 1938 р.
Україна за рівнем розвитку галузей важкої промисловості випередила деякі західноєвропейські країни. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавленням чавуну, четверте місце у світі за обсягом видобутку вугілля. За виробництвом металу і машин Україна випередила Францію та Італію, наздогнала Англію.
Для років індустріалізації було характерним і привілейоване становище групи "А" - виробництво засобів виробництва за капіталовкладеннями, що призвело до відставання групи "Б" - виробництво предметів споживання, а це, у свою чергу, негативно позначилося на рівні життя народу.
Ще бурхливішими і драматичнішими були в ці роки зміни на селі. Ідеї запровадження колективної власності в аграрному секторі економіки як важливого кроку до комуністичного суспільства розглядалися більшовиками з перших років їх перебування при владі.
Лозунг суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б), який визнав недостатніми накреслені XV з'їздом партії темпи колгоспного будівництва (до 20 % селянських посівів СРСР, до 24 % - в Україні наприкінці п'ятирічки).
Колективізація була задумана для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, полегшити викачування селянських ресурсів до державного бюджету. Суцільна колективізація була задумана як комунізація. Так, у багатьох опублікованих документах ішлося про артіль, яка мала вигляд комуни. У новому Примірному статуті про сільгоспартіль (лютий 1930 р.) ішлося як про перехідну до комуни форму колгоспу. Почали усуспільнювати корів, дрібну худобу і птицю.
Така практика зустріла відчайдушний опір селянських мас, зокрема збройний. Колгоспам встановлювали такий план здачі продовольства, що після його виконання для розподілу за трудоднями нічого не залишалося. Тому колгоспники, щоб вижити, змушені були розраховувати в основному на присадибні ділянки.
Україна належала до районів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р.
Лідер українських комуністів С. Косіор на догоду Й. Сталіну 24 лютого 1930 р. підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з гаслом, відповідно до якого Україну слід було колективізувати "до осені 1930 р.".
Навіть за умови великої державної допомоги і податкових пільг протягом перших десяти років радянської влади в колгоспи вступила незначна кількість незаможного селянства. Щоб здійснити колективізацію в найкоротші строки, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства. Становище незаможника при цьому не було гарантією безпеки для селян, які не погоджувалися на колективізацію, їх оголошували "підкуркульниками" і репресували. Щоб придушити опір суцільній колективізації, заможних селян оголошували "куркулями" і виселяли на Північ або до Сибіру. Потім почали виселяти середняків і навіть частину бідняків.
Перший етап розкуркуленнятривав в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 р. і охопив 309 районів, де налічувалося 2524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5045 тис. господарств у 581 районі). Станом на 10 березня 1930 р. було розкуркулено 61887 господарств, тобто 2,5 % загальної їх кількості. До середини 1931 р. з України було депортовано 98,5 тис. селянських родин. Загалом було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств, а за 1928-1931 рр. зникло 352 тис.
Loading...

 
 

Цікаве