WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна на шляху незалежності (1991-1999 pp.) - Реферат

Україна на шляху незалежності (1991-1999 pp.) - Реферат

січні) Верховна Рада України прийняла Закон України "Про столицю України - місто-герой Київ". На основі цього Закону було ухвалено рішення (у березні) про проведення виборів Київського міського голови ЗО травня 1999 р. У цей час, мабуть, не було жодної центристської чи правоцентристської партії, яка б тією чи іншою мірою не переживала розколу у своїх лавах: Народно-демократична партія (НДП), Ліберальна партія України (ЛПУ), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ). При цьому загальним для всіх були не стільки ідеологічні суперечності, скільки, більшою чи меншою мірою, ставлення до діючої влади напередодні президентських виборів. Розколи в партіях призвели до створення нових політичних об'єднань, а також фракцій у Верховній Раді України. Станом на 15 травня 1999 р. у Верховній Раді 14-го скликання замість 8 фракцій стало 13.
На посаду мера Києва (станом на 1 січня 1999 р. у Києві проживало 2 млн 626,5 тис. осіб) претендувало багато кандидатів, серед яких діючий міський голова О. Омельченко, Г. Суркіс (СДПУ(о)), В. Бабич (ВОХ) та ін. Переміг на виборах О. Омельченко.
Початок президентського марафону поклали з'їзди партій та збори виборців, на яких було висунуто багато кандидатів у Президенти України: Л. Кучму (висунутий зборами виборців у м. Києві), П. Симо-ненка (від КПУ), Г. Удовенка (від НРУ-1), Ю. Костенка (від НРУ-2), О. Мороза (від СНУ), Н. Вітренко (від ППСУ), О. Ткаченка (від СелПУ), Є. Марчука (від СДС), М. Габера (від патріотичної партії України), О. Базилюка (від Слов'янської партії), Ю. Кармазіна (від партії захисників Вітчизни), В. Кононова (від ПЗУ), В. Олійника (висунутий зборами виборців у м. Кіровограді), В. Онопенка (від УСДП), О. Ржавського (від Всеукраїнського політичного об'єднання "Єдина родина").
У результаті виборів 31 жовтня у другий тур вийшли Л. Кучма і лідер Комуністичної партії України П. Симоненко. За президентськими виборами спостерігали понад 400 експертів ООН, ОБСЄ, Ради Європи та ін.
Другий тур виборів відбувся 14 листопада 1999 р. Перемогу здобув діючий Президент Л. Кучма.
Підсумки президентських виборів в Україні засвідчили поразку правоцентристських партій, а також те, що організованих політичних сил нелівої орієнтації у країні немає й існування легальної могутньої комуністичної опозиції для більшості суспільства апріорно неприйнятне. Отже, проголосувавши за Л. Кучму, народ проголосував за незмінність курсу, обраного Україною в грудні 1991 р.
Виборча кампанія відбувалась у складній економічній та політичній обстановці в країні. Так, індекс інфляції станом на 1 травня 1999 р. підвищився на 5,9 %. Верховна Рада України 20 травня прийняла постанову за підсумками звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету за перший квартал 1999 р. У ній, зокрема, наголошувалося: урядом не забезпечено виконання 30 із 40 запланованих дохідних джерел, у результаті чого до дохідної частини Державного бюджету недоотримано понад 400 млн грн, тобто борги уряду населенню із соціальних виплат продовжують збільшуватися. Ціни на ліки підвищились на 150-200 %. Обсяг українського експорту товарів і послуг до країн СНД у першому кварталі 1999 р. порівняно з аналогічним періодом 1998 р. зменшився на 22,4 %, у тому числі до Росії -на 18,9%.
За прогнозами часопису "Ріпапсіаі Тітез" за 19 травня 1999 р., на Україну очікував дефолт, тобто неспроможність виконати міжнародні фінансові зобов'язання.
У першій половині 1999 р. Україна активно здійснювала зовнішню політику, спрямовану на забезпечення тісних зв'язків з державами Західної Європи, інтеграцію до європейського економічного простору. У Львові 14-15 травня відбувся VI саміт голів держав Центральної Європи, в якому взяли участь президенти України, Польщі, Болгарії, Чехії, Румунії, Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Словенії. Учасники саміту розглянули питання європейської безпеки, економічних і політичних контактів між країнами регіону, закликали уряд Белграда виконати всі вимоги міжнародного співтовариства щодо врегулювання косовської проблеми.
У другій половині 1999 р. відбулися помітні зміни в економічному й політичному житті країни. В основномубуло подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва збільшився на 4,3 %. З випереджаючими темпами відбувалося виробництво товарів народного споживання (17,2 %), у тому числі непродовольчих товарів (10,2 %).
Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Понад 70 % загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. В економіці утвердились основи ринкової інфраструктури. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 290 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок.
Помітні зрушення в розвитку економіки в цей період частково відбилися на вирішенні окремих питань соціальної політики. Так, з 1 жовтня 1999 р. було підвищено стипендії студентам та учням; мінімальний розмір пенсії за віком встановлено 30 грн. Зменшилась заборгованість з пенсій, майже вдвічі зменшилася заборгованість із заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Однак починаючи з жовтня спостерігалося падіння курсу гривні (4,6 грн. за 1дол.).
Проблеми подальшого розвитку сільського господарства та шляхи їх вирішення розглядаються в Указі Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Згідно з цим Указом уряд, органи виконавчої влади на місцях повинні реформувати колективні сільськогосподарські підприємства на засадах приватної власності на землю та майно. Члени цих підприємств мають право виходити з них із земельними частками (паями) та майновими паями і створювати на їх основі приватні (приватно-орендні) підприємства, селянські (фермерські) господарства, сільськогосподарські кооперативи.
Подальші заходи щодо стратегії перетворень на 2000-2004 рр. були визначені у Посланні Президента України Верховній Раді України.
Список використаної літератури
1. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
2. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
3. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
4. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
5. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
6. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
7. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
8. Історія України: Навч. посіб. - К., 1997.
9. Коваль М. В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. - К, 1995.
10. Костюк Г. Сталінізм в Україні (генеза і наслідки). - К, 1995.
11. Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1990.
12. Культурне відродження в Україні. - К, 1998.
13. Кульчицький С. В., Коваль М. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. - К, 1998.
14. Мельник Л. Г. Історія України. - К, 1991.
15. Нестор Махно. Воспоминания. - М., 1992.
16. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 1995. - Т. 1-2.
17. Реєнт О. П., Лисешо О. П. Українська національна ідея і християнст-во. - К., 1995.
18. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К., 1996.
19. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.
20. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 1997.
21. Яблонський В Сучасні політичні партії України: Довідник. - К, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве