WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславський договір - Реферат

Переяславський договір - Реферат

військовий союз між Москвою і Україною. Таке тлумачення Переяславської угоди зустрічається в багатьох працях радянських учених і полягає в тому, що ця угода розглядається як кульмінаційний момент у багатовіковому прагненні українців і росіян до возз'єднання і що возз'єднання цих двох народів було основною метою повстання 1648-1654 рр.
Аналізуючи договір, зазначимо, що Б. Хмельницький вважав його звичайним договором протекції: союзом із сильним сусідом для боротьби проти ворога, тим більше, що Україна на той час вже була визнана європейською державою, тобто суб'єктом міжнародних відносин. Як приклад наведемо слова шведського короля Карла X, сказані йому 1656 р.: "Ми знали, що між великим князем Московським і народомзапорозьким існує певний договір, але такий, який залишив свободу народу цілою і непорушною". У 1657 р. послів Б. Хмельницького в Австрії вітали як вельможних і славних радників, котрі представляють славну і войовничу республіку. На жаль, у Москві це розуміли по-іншому. Згідно з Березневими статтями 1654 р. між Україною і Московською державою встановлювалися невизначені відносини. З одного боку, за гетьманом визнавалися права верховної суверенної влади, фактично в нього залишалися функції загальнодержавного управління. З іншого боку, московський уряд всупереч бажанням козацької старшини розширити і зміцнити українську автономію уміло й обережно перетворював Україну на звичайну провінцію Московської держави. У наступні роки Москва розпочала політику пригноблення українського народу, його закріпачення.
Б. Хмельницький скоро відчув тягар залежності від Москви. Цим, очевидно, і пояснюється загадкова, на перший погляд, поведінка Б. Хмельницького, який після укладення союзу зМосквою намагався не брати участі в походах, які планував московський уряд. На початку 1656 р. Б. Хмельницький тяжко захворів. Навесні 1657 р. гетьманську владу він передав синові Юрію; 6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький помер і був похований в Іллінській церкві в Суботові.
Важко переоцінити вплив Б. Хмельницького на українську історію. Проте діяльність його оцінюється неоднозначно. У більшості досліджень підкреслюється його роль у відновленні української політичної організації, у створенні могутнього високоорганізованого війська, у вихованні плеяди нових діяльних військових керівників, у відродженні почуття національної гордості українського народу, в організації його на визвольну боротьбу проти польської шляхти. Звісно, не обминули Б. Хмельницького невдачі, помилки й прорахунку але багато з них пов'язані з історичними обставинами. Тим часом провину за ці помилки багато істориків і письменників переклали тільки на Б. Хмельницького. Так, ще у XVIII ст. Григорій Сковорода писав про нього: "Будь славен во век, о муже, избранне Вольности отче, герою Богдане". Український поет Т. Шевченко називав Б. Хмельницького "геніальним бунтівником". Водночас у таких творах, як "Розрита могила", "Стоїть в селі Суботові...", "Якби ти Богдане, п'яний...", Т. Шевченко негативно оцінює діяльність Б. Хмельницького за те, що той віддав Україну під владу Росії. У середині XIX ст. український історик М. Костомаров хвалив Б. Хмельницького за налагодження зв'язків із Росією і критикував за закулісні від-осини з турками. Гостро критикував Б. Хмельницького український мислитель XIX ст. П. Куліш, на думку якого той начебто започаткував період смерті, розвалу, анархії і культурного занепаду України. У XX ст. М. Грушевський висловив сумнів щодо існування у Б. Хмельницького чітких цілей, доводячи, що вчинки гетьмана визначалися швидше обставинами, а не навпаки. Багато українських істориків на чолі з В. Липинським дійшли висновку, що гетьман прагнув створити фундамент української державності свідомо і послідовно, і без цих спроб відродити українську державу було б неможливо. Радянські історики схвалювали дії Б. Хмельницького, зазначаючи його роль як керівника повстання народних мас і особливо його роль в об'єднанні України та Москви. І все-таки ці оцінки треба узгодити з контекстом тієї доби - неоднозначної і суперечливої.
Отже, визвольна війна 1648-1654 рр. - яскрава і важлива сторінка в історії українського народу. Це був переломний етап, який змінив подальшу його долю. Характерними для цього періоду є не тільки військові успіхи, а й піднесення суспільної свідомості, творчих сил, економіки, завдяки чому український народ і зміг вести тривалу й важку війну з таким сильним суперником, як Річ Посполита. Тоді ж було створено військово-адміністративну систему, що проіснувала близько ста років.
Література:
1. Кульчицький С. В., Коваль М. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: Навч. посіб. - К, 1998.
2. Мельник Л. Г. Історія України. - К, 1991.
3. Нестор Махно. Воспоминания. - М., 1992.
4. Полонська-Васшенко Н. Історія України. - К, 1995. - Т. 1-2.
5. Реєнт О. П., Лисешо О. П. Українська національна ідея і християнст-во. - К., 1995.
6. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. -К., 1996.
7. Симон Петлюра та його родина: До 70-річчя його трагічної загибелі: Документи і матеріали. - К., 1996.
8. Субтельний О. Україна. Історія. - К, 1993.
9. Толочко П. П. Від Русі до України. Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. - К, 1997.
Loading...

 
 

Цікаве