WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславський договір - Реферат

Переяславський договір - Реферат


Реферат на тему:
Переяславський договір
До Переяслава 31 грудня 1653 р. прибуло російське посольство на чолі з боярином В. Бутурліним, а 6 січня 1654 р. - Б. Хмельницький.
За наказом Б. Хмельницького 8 січня 1654 р. до Переяслава приїхала козацька старшина, яка підтримала рішення про приєднання до Росії. На площі біля храму скликали генеральну раду, де були присутні безліч людей. Б. Хмельницький звернувся до народу з промовою, в якій нагадав про тяжке військове становище, про ненадійність союзу з кримським ханом, про захоплення поляками українських територій, про національне пригноблення українського народу і наголосив на необхідності для України прийняти чиєсь заступництво. Було названо чотири потенційні кандидати на цю роль: польський король, кримський хан, турецький султан і московський цар. А найкращим визнавався православний цар. Натовп схвально відгукнувся на промову гетьмана.
Відтак В. Бутурлін, Б. Хмельницький і старшина пішли до місцевої церкви, щоб скріпити рішення присягою. Але тут сталася неприємна подія. Б. Хмельницький сподівався, що згідно із заведеною в Польщі традицією присягу даватимуть обидві сторони - українці присягнуть на вірність цареві, а він пообіцяє захищати їх від поляків і поважати їхні права і привілеї. Проте В. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, сказавши, що на відміну від польського короля цар є самодержцем і не присягає підданим. Розсердившись, Б. Хмельницький вийшов з церкви, пригрозивши взагалі ліквідувати угоду. Та Бутурлін уперто стояв на своєму. Врешті, розуміючи, що можна втратити підтримку царя через просту формальність, Б. Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві. Переговори тривали два дні (9-10 січня), аж поки бояри запевнили, що цар своєю грамотою затвердить вільності (права) України.
Невдовзі після цього царські чиновники роз'їхалися по 117 містах приймати присягу на вірність цареві Олексію Михайловичу. Присягу дали 127 тис. воїнів. Однак старшини Полтавського і Кропивнянського полків відмовилися давати присягу, заявивши, що за котів (соболів) не продаватимуть душу, а московських послів побили. Проти союзу з Москвою виступили полковники Сірко, Богун, Гладкий, Гуляницький та ін. Богун і пізніше не дав присяги. Так само негативно ставилися до союзу України і Росії Київський митрополит Сильвестр Косов та інші представники вищого духовенства, бо незважаючи на спільність релігій українське православ'я відрізнялося від російського: українська церква підпорядковувалася Візантійському патріарху, а російська - російському.
Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 р. (так звані Березневі статті). Він передбачав права і привілеї української шляхти та козацької старшини; 60-тисячний козацький реєстр; плату старшині й гроші на утримання козацького війська, збереження місцевої адміністрації; право Війська Запорозького обирати гетьмана; право на невтручання царських воєвод у внутрішні справи України; підтвердження козацьких і шляхетських вільностей; збереження прав київського митрополита; наявність військових застав на кордоні України з Польщею і козацької - у фортеці Кодак; захист України від нападів татар та ін.
Вільні вибори гетьмана, незалежний суд, власні фінанси, невтручання військової адміністрації у внутрішні справи Війська Запорозького, можливість закордонних зв'язків - це були політичні вимоги, які свідчили про те, що між Україною і Московською державою мали встановитися міждержавні відносини, при яких Україна зберігала б державну самостійність - як внутрішню, так і зовнішню - за умови певного контролю з боку царя як прожектора, за що йому належала відповідна грошова данина.
Під час переговорів у Москві після остаточної редакції грамоти Б. Хмельницького і "Статей" з 23 пунктів залишилося 11. Частину статей було об'єднано, а окремі ввійшли до тексту "Жалуваної грамоти", яку цар передав Б. Хмельницькому посольством С. Зарудного. Більшість статей було прийнято без змін.
Питання про Березневі статті 1654 р. і оцінка угоди, що об'єднала Україну з Росією, були й лишаються предметом численних суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінали документів втрачені, збереглися тільки неточні чернетки, копії, переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом існувало п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права В. Сергєєвича, угода була персональною унією між Москвою та Україною, згідно з якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець з історії російського права М. Дьяконов доводив, що, погоджуючись на "особисте підкорення" цареві, українці безперечно погоджувалися на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була "реальною унією". Російський історик В. Мякотін і український історик М. Грушевський вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, згідно з якою сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючись у її внутрішні справи; українці ж зобов'язувалися платити цареві податки, надавати військову допомогу тощо. Історик В. Липинський стверджував, що угодою 1654 р. встановлювався тимчасовий
Loading...

 
 

Цікаве