WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Розпад імперської тоталітарної системи. Проголошення декларації про державний суверенітет України, події в серпні 1991 року - Реферат

Розпад імперської тоталітарної системи. Проголошення декларації про державний суверенітет України, події в серпні 1991 року - Реферат

надали мені можливість ознайомитися з необхідним обсягом відповідної інформації. До того ж, після обрання мене Головою Верховної Ради Кравчук старанно та наполегливо вивчав економічні питання - аби ухвалювати рішення, Кравчук мусив знати суть справи.
Але (як Кравчук вже зазначав) СРСР у кожному разі був приречений. Проблема якраз і полягала в тому, щоб відшукати механізм, який дозволив би республікам пережити цю неминучу подію з якнайменшими економічними втратами. Процес розриву економічних зв'язків (я про це також згадував, але мушу згадати ще раз) почався ще за радянських часів і ставав дедалі безладнішим. Ми ж, навпаки, намагалися ці зв'язки зберегти. Під час переговорів у Біловезькій Пущі лідери домовилися, що країни СНД консультуватимуться з економічних питань, обговорюватимуть шляхи проведення реформ, узгоджуватимуть власні дії.
Наприклад, Кравчук запропонував на певний час ввести єдину грошову одиницю - перехідний карбованець. Цей захід зробив би не таким болісним перехід до власної валюти. Насправді пропозицій було набагато більше, й практично кожна мала стати темою для подальшого обговорення, для грунтовного аналізу.
Але втілити ці наміри в життя не дала зайва квапливість Бориса Єльцина. Судячи з усього, оточення Бориса Миколайовича швидко переконало його, що Росія з її ресурсами може дозволити собі розкіш не озиратися на інших і не боятися розриву інтеграційних зв'язків. Коли напередодні Нового року, 30 грудня 1991 року, ми вдруге зібралися у Мінську, Єльцин повідомив, що проголосив курс на швидкі ринкові перетворення в економіці. На цілком слушне запитання: а як щодо недавньої домовленості про узгодженість реформ, Борис Миколайович безапеляційно заявив: "Ви повинні слідувати за Росією". Це була серйозна помилка російського президента, від якої невдовзі потерпатиме й очолювана ним країна. Але по Україні ця єльцинська похибка вдарила швидше й болючіше, ставши первісною причиною багатьох наших економічних, виробничих і соціальних проблем.
Саме тому Україна була приречена виправляти ситуацію самотужки. Саме тому Київ змушений був майже одразу заявити про те, що СНД є нічим іншим, ніж формою шлюборозлучного процесу. Саме тому наша держава не бачила сенсу у підписанні цілої низки угод: про статут Співдружності, про економічний союз (до речі, ці документи не підписані Україною до цього часу) тощо. Росія одразу поставила власні інтереси вище інтересів партнерів по СНД. Україна мусила відстоювати позицію, яка випливала з наших національних інтересів.
Біловезькі угоди надали нам шанс цивілізовано, по-християнськи поховати померлу імперію і шанс зберегти напівзруйновані економічні зв'язки. З двох шансів, на превеликий жаль, був використаний лише один…
Після 1 грудня Кравчук був повністю готовий до нового раунду переговорів з лідерами Росії та Білорусії. Звичайно, існували відповідні доробки і в білорусів, і в росіян (у них підготовкою необхідних документів опікувався державний секретар Геннадій Бурбуліс). Представників інших республік ми не запрошували на наші консультації навмисно: чим ширше коло, тим більший ризик нових конфронтацій з Горбачовим, який затято бився за збереження Союзу.
Кравчук вже згадував про телефонну розмову Михайла Сергійовича з канцлером ФРН, яка відбулася вже після грудневого референдуму й під час якої він, зокрема, заявив: "Неприпустимо, щоб незалежність України була використана сепаратистськими силами для відділення. У мене була у зв'язку з цим розмова з Джорджем Бушем. Кравчук закликав його тверезо оцінити ситуацію і діяти таким чином, щоб підтримати стабільність і запобігти розвитку подій, наслідки яких можуть бути надзвичайно тяжкими, у тому числі й для зовнішнього світу… В Україні є дуже активні сили, які хочуть спровокувати повне відділення від Союзу. І Кравчук опинився в ході передвиборної боротьби в їх міцних обіймах…"
Саме так розумів Горбачов події в Україні. Позиція, якої він дотримувався, аж ніяк не стимулювала подальший діалог. Вона радше змушувала нас, глав молодих незалежних держав, ще енергійніше сприяти зміцненню суверенітетів наших країн.
Але біловезькі події не були ні "таємною змовою", ні "заздалегідь підготовленим заколотом", як пізніше напишуть деякі газети. Хоч як дивно це сьогодні звучить, але те, що сталося 7-8 грудня 1991 року, було значною мірою імпровізацією. Безумовно, ми готувалися до нового етапу інтеграції, але попередньої домовленості про підписання якихось документів, тим більше чіткої дати підписання не було. Зустріч у Білорусії була запланована як черговий раунд наших переговорів. Принципова відмінність цієї зустрічі від попередніх полягала в тому, що на неї Кравчук приїхав, озброєний підсумками всеукраїнського волевиявлення. До того ж, уже в статусі Президента: 5 грудня у залі Верховної Ради Кравчук присягнувся на вірність Україні.
Державна самостійність нашої країни міцніла з кожним днем. Протягом кількох діб незалежність України визнали Канада та Польща, Угорщина та Латвія, Литва та Аргентина, Болгарія та Хорватія… Залишалося зробити останній рішучий крок.
За пропозицією білоруського лідера, місцем нашої зустрічі була обрана Біловезька Пуща, заповідник у Брестській області неподалік польського кордону. До грудня 91-го Кравчук там ніколи не бував, натомість багато про Пущу чув: ще з часів Хрущова у біловезьких мисливських угіддях влаштовували полювання для високих посадових осіб, в тому числі й для поважних закордоннихгостей. Пуща виявилася справді казковим місцем, але у нас часу на милування краєвидами не було.
7 грудня пізно увечері ми всі зібралися у резиденції "Віскулі": Борис Єльцин, Станіслав Шушкевич, я, два прем'єри - Володимир Кебіч та Вітольд Фокін, а також російський держсекретар Геннадій Бурбуліс. За вечерею вирішили офіційні питання відкласти на ранок. О десятій 8 грудня ми сіли за стіл переговорів. Повністю описувати ті події не бачу сенсу. Зупинюся на ключових, з моєї точки зору, епізодах. Безумовно, усі присутні знали про підсумки нещодавнього референдуму в Україні. Але Кравчук вважав принциповим якнайширше ознайомити своїх колег із переговорного процесу з тим, що відбулося у нашій країні кількома днями раніше. Незабаром Кравчук пересвідчився, що не помилився. Навіть не очікував, що росіяни та білоруси будуть настільки вражені результатами голосування, особливо у традиційно російськомовних регіонах - у Криму, на Півдні та Сході України. Те, що переважна більшість неукраїнців (а їх кількість у республіці становила близько 14 мільйонів) настільки активно підтримала державну незалежність, виявилося для них справжнім відкриттям.
Це, як на мене, й стало поворотним моментом складної зустрічі. Саме тоді ми всі підсвідомо відчули, що сьогодні буде вирішено подальшу долю Союзу. Єльцин нічого не говорив, але дивився на мене вичікувально. Дуже красномовним був і погляд Шушкевича. Тоді Кравчук запропонував перейти до безпосереднього обговорення майбутньої угоди й ознайомив присутніх з розробками моєї команди. Обговорення, що тривало більше двох годин, виявилося бурхливим і важким. Як завжди буває в таких випадках, з'явився камінь спотикання: чи мають три держави право приймати рішення про розпуск Союзу, якщо створений він був за участю більшої кількості країн? Після довгих дискусій і консультування з правниками ми врешті знайшли компроміс.
Далі робота пішла веселіше. Участь у обговоренні брали всі, роль добровільних "писарів" узяли на себе Кравчук і Бурбуліс. Коли тяжка праця була завершена, всі ми відчули велике піднесення. Кравчук пригадав, як геніальна Ліна Костенко напередодні грудневого референдуму з палким словом звернулася до земляків: "Люди! Ось ви в неділю підете до виборчих дільниць, але не думайте, що це ваші кроки. Це вже хода історії!" Коли Кравчук дивився на ці кілька аркушів
Loading...

 
 

Цікаве