WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Наддніпрянська Україна на початку XX ст. - Реферат

Наддніпрянська Україна на початку XX ст. - Реферат

заборона поширюється,зокрема, на українські та єврейські організації.
У роки реакції український рух знов опинився в підпіллі. Було закрито "Просвіти" та інші українські організації.
Безумовно, період реакції не заглушив наростання революційного руху. Уже в другій половині 1910 р. робітничі страйки охопили Петербург, Москву, Київ, Катеринослав, Одесу, Миколаїв, Херсон. Протягом 1910-1911 рр. в Україні відбулося близько 450 селянських виступів. Хвиля протесту прокотилася країною у зв'язку з розстрілом у березні 1912 р. на річці Лені учасників демонстрації - робітників золотих копалень. У березні 1914 р. заборона святкування дня народження Т. Шевченка призвела до масових демонстрацій студентів у Києві та інших містах. Для розгону демонстрантів було послано загони поліції і козаків.
У роки революції було здобуто перший досвід парламентаризму. Вибори до І Державної думи відбувалися в умовах військових репресій, арештів. Від України було обрано 102 депутати, у тому числі 24 поміщики, 26 представників міської інтелігенції, 42 селян, 8 робітників і одного священика. У Державній думі сформувалася "Українська думська громада" у складі 45 осіб на чолі з адвокатом і громадським діячем з Чернігова І. Шрагом. Політичною платформою цієї громади була автономія України. М. Грушевський уклав декларацію, яка мала бути виголошена з думської трибуни головою громади. Але вже було запізно. Державну думу 8 липня 1906 р., після 72 днів існування, було розпущено.
У січні 1907 р. відбулися вибори до II Державної думи. Українські губернії у II Державній думі представляли 16 поміщиків, 4 священики, 17 інтелігентів, 59 селян і 6 робітників.
У II Думі була також "Українська думська громада", що мала 47 членів і видавала часопис "Рідна справа - Вісті з Думи". Громада домагалася автономії України, місцевого самоврядування, української мови у школі, суді, церкві. Для того щоб мати підготовлених педагогів, громада вимагала створення кафедр української мови, літератури та історії в університетах, уведення української мови в українських семінаріях.
II Дума проіснувала лише 103 дні; 3 червня 1907 р. її розпустили. Розгін II Думи мав характер державного перевороту і відкрив добу реакції. Новий виборчий закон істотно обмежив права робітників, селян і національних меншин. Депутати III Державної думи від України, серед яких було 67 поміщиків, у цілому підтримали столипінську реформу, хоча й вносили пропозиції з національного й аграрно-селянського питання.
У роки нового революційного піднесення більшовицькі організації розширили легальні форми роботи, зокрема в межах IV Державної думи, де активну роль відігравала більшовицька фракція. Так, виступаючи з промовою 20 травня 1913 р., депутат-більшовик від Катеринославської губернії Г. Петровський на місцевому матеріалі переконливо показав переслідування чорносотенцями українців, української мови, перепони, що ставляться на шляху до розвитку національної культури, літератури, мистецтва.
Революційне піднесення збіглося з початком Першої світової війни. Причиною її виникнення були суперечності у стані імперіалістичних держав: з одного боку - Антанти, до якої входили Англія, Франція, Росія, з іншого - Троїстого союзу у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Італії.
Українські землі були серед тих, що найбільше постраждали від війни. Лінія фронту проходила безпосередньо українською територією. На двох фронтах, що простяглися українськими землями, перебувало 3250 тис. солдатів та офіцерів. Крім того, у тилових гарнізонах в Україні перебувало 400 тис. солдатів і офіцерів. Далекосяжні плани поневолення України виношували обидва блоки імперіалістичних держав - Антанта і Троїстий союз, що зіткнулися в Першій світовій війні. Росія відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб раз і назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати Наддніпрянську Україну до Габсбурзької імперії. Німеччина, готуючись до "дранг нах остен", мала на меті взяти Україну - найбагатшу країну Європи - під свій протекторат.
На Південно-Західному фронті війна розпочалась у серпні 1914 р. У так званій Галицькій битві, яка тривала з 23 серпня до 21 вересня 1914 р., австро-угорська армія, втративши понад 326 тис. солдатів, була розгромлена. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії. Однак у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, прорвавши Південно-Західний фронт, змусили російську армію відступити з Галичини.
За сім місяців окупації царська адміністрація свідомо знищила все, що було українським: закрила школи, гімназії, сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти". Українську мову було витіснено з урядових установ. Розпочалося переслідування греко-католицької церкви. Митрополит А. Шептицький був заарештований і депортований до Росії.
У 1916 р. Галичина і Буковина стали тереном найжорстокіших битв. Наприкінці травня 1916 р. розпочався відомий наступ генерала А. Брусилова. У результаті цього наступу російські війська захопили Буковину й східну частину Галичини з Тернополем та Західну Волинь з Луцьком. Внаслідок багатомісячної битви багато районів Галичини, особливо Тернопільщини, були зруйновані вщент, населення евакуйовано, господарства та майно втрачені. Не менше лиха приніс Галичині й червневий наступ 1917 р. російських військ, кинутих на австро-угорський фронт Тимчасовим урядом Росії. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, завершилася повною поразкою російської армії, її відступом за річку Збруч. Німецько-австрійські війська до кінця 1917 р. просунулися на схід українською територією навіть далі, аніж у 1915 р.
Список використаної літератури
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
9. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.
11. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.
12. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
13. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
14. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К.; Запоріжжя, 1997.
15. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
16. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве