WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Наддніпрянська Україна на початку XX ст. - Реферат

Наддніпрянська Україна на початку XX ст. - Реферат

листопада 1905р. повстали сапери Києва на чолі з підпоручником Б. Жаданівським. У країні назрівало революційне повстання.
Під час революційної боротьби трудящих мас виникли такі організації, як Ради робітничих депутатів. Московська Рада робітничих депутатів під керівництвом більшовиків 7 грудня 1905 р. оголосила загальний політичний страйк, який 9 грудня переріс у збройне повстання. Російських робітників підтримали пролетарі Харкова, Києва, Катеринослава, Одеси. У Горлівці та Олександрівську робітники вийшли на збройне повстання. Грудневе повстання стало апогеєм першої революції в Росії.
Грудневе збройне повстання зазнало поразки. Однак і в цей важкий для революційних сил період тривали робітничі, селянські та студентські виступи. Хоча вони вже не мали великого розмаху. Свідченням цього є те, що загалом у Росії кількість страйкарів у 1906 р. перевищувала 1 млн, а в 1907 р. - 740 тис, в українських губерніях - відповідно понад 100 і близько 55 тис.
Незважаючи на поразку, перша російська революція 1905-1907 рр. мала велике значення в історії. Це була перша буржуазно-демократична революція періоду імперіалізму, під час якої робітники, селяни, демократична інтелігенція, частина армії виступили проти реакційного монархічного режиму. На боротьбу з царизмом піднялися поневолені народи, зокрема український. Революція значною мірою перебувала під впливом соціал-демократичного руху. Однак у 1905 1907 рр. царизм утримався при владі, революцію було придушено. Головні причини поразки полягали в недостатній міцності союзу демократичних сил країни, зокрема робітничого класу і селянства; розколі в соціал-демократичному русі. Якщо більшовики вимагали рішучого повалення царизму, то меншовики наполягали на реформах у межах існуючого буржуазного ладу. Більшість армії ще не підтримувала боротьбу народу і придушила його революційний виступ. Хоча революція й не розв'язала свого головного завдання - повалення царизму, але вона стала школою революційної боротьби трудящих мас Росії.
Слідом за поразкою революції країною прокотилася хвиля репресій. У 1907-1909 рр. за участь у революційних подіях було засуджено понад 26 тис. Протягом лише 1907 р. було закрито 100 газет, професійних спілок, а в 1910 р. - понад 440 професійних організацій. Особливо жорстоких ударів зазнали більшовицькі організації. Було заарештовано багато членів Київської, Одеської, Ніжинської, Конотопської, Полтавської, Харківської та інших соціал-демократичних організацій. Зауважимо, що в боротьбі з демократичним рухом царизм спирався на так звані чорносотенні організації. Серед них най-відомішими були "Союз руського народу" та "Союз Михаїла Архангела". До речі, характерною ознакою цих чорносотенних організацій був запеклий шовінізм, а їх гаслом - "Бий інородців!".
Під час першої Російської революції однією з наймогутніших сил, що виступила проти царизму, було селянство. Це пояснюється не-вирішеністю аграрного питання. Для того щоб якось зменшити соціальне напруження на селі, зміцнити свою соціальну базу і при цьому зберегти залишки поміщицької системи землеволодіння, уряд протягом 1906-1910 рр. видав низку законодавчих актів, що дістали назву Столипінської аграрної реформи.
Суть реформи полягала в тому, що вона дозволяла закріплювати у приватну власність ділянки общинної землі, що перебували в користуванні селян. Зазначимо, що у здійсненні реформи уряд опирався насамперед на заможне селянство.
Голова царського уряду П. Столипін (1862-1911) наголошував, що реформа розрахована на "міцних і сильних", сподіваючись, що куркульство та інші заможні верстви населення будуть "перепоною для розвитку революції".
У 1906-1915 рр. по всій Росії у приватну власність закріпили землю понад 2 млн дворів, що становило 22,1 % загальної кількості общинників. В Україні реформа мала характерні особливості. У результаті того, що в багатьох районах України общинне землекористування не набуло такого розмаху, як у Росії, а на Правобережжі та в Полтавській губернії його не було вже з XVI ст., процес переходу землі у власне користування відбувся швидко. Однак якщо на Правобережжі з общини виокремилися майже 48,6 % членів, то на Лівобережжі - лише 20,5 %. Реформа значно поліпшила становище куркульства і водночас призвела до подальшого розорення бідняків, які здебільшого змушені були продавати куркулям землю, закріплену реформою як їхню особисту власність. Свою землю продали 32 млн господарств, що вийшли з 1260 тис. найбідніших общин. Це спричинило подальше розшарування селянства. В Україні за 1905-1916 рр. кількість бідняцьких господарств збільшилася з 44 до 57 %. Реформа передбачала також переселення селян із центральних районів Росії до Сибіру. Уряд розраховував, що цим вдасться підштовхнути розвиток куркульських господарств у центральних районах країни і водночас забезпечити освоєння нових земель на Сході Росії. Протягом 1906-1912 рр. переселилося понад 2 млн 600 тис. осіб, з них з України - близько 1 млн. Однак набідувавшись на новому місці, 70 % переселенців змушені були повернутися додому. Столипінська аграрна реформа мала як позитивні, так і негативні наслідки. Прогресивне полягало в тому, що реформа спрямовувалась на подальший буржуазний розвиток села, формування куркульських фермерських господарств. Проте вона не усунула поміщицької форми землеволодіння. Не змогла припинити наростання революційної хвилі на селі.
За царським маніфестом 17 жовтня 1905 р. було оголошено про свободу слова, друку, про створення законодавчої Думи, про перетворення Росії на конституційну монархію. У зв'язку зі зняттям усіх заборон, пов'язаних із свободою друку, склалися сприятливі умови для розвитку української преси. Першим успіхом було видання в 1905 р. часопису "Хлібороб". У грудні 1905 р. у Києві почав виходити перший щоденний український часопис "Громадська думка" (пізніше перейменований у "Раду"). Протягом року після виходу маніфесту виникло 15 українських видавництв і виходило близько 20 українських періодичних видань. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання (без цензурних купюр) "Кобзаря" Т. Шевченка. Велику частину газетних шпальт заповнив просвітницький матеріал про те, що таке Україна, хто такі українці, якою є територія їхнього розселення та ін. У травні 1907 р. з'явилось офіційне розпорядження щодо скасування Емського указу 1876 р. Проте однією з характерних ознак столипінської доби стало наростання хвилі агресивного російського шовінізму. У березні 1908 р. у Києві було створено "Клуб російських націоналістів". Завдяки державній підтримці й особистому покровительству П. Столипіна він став однією з найвпливовіших політичних груп у Російській імперії. У грудні 1909 р. цей Клуб добився рішення Думського підкомітету у справах освіти про недопущення викладання української мови у школах. Іншим важким ударом по українському рухові став циркуляр П. Столипіна від 20 січня 1910 р. із забороною реєструвати будь-які "інородчеські" товариства й видавництва. В окремій інструкції він пояснював губернаторам, що
Loading...

 
 

Цікаве