WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Київська Русь (ІХ-ХII ст.) - Реферат

Київська Русь (ІХ-ХII ст.) - Реферат

зробив своєю резиденцією з наміром перенести сюди згодом і столицю Русі. Далі Великий князь почав боротьбу з Візантією за Балкан-ські землі. Здобувши кілька перемог над візантійськими військами, він проник углиб Візантійської імперії. У 971 р. військо Святослава було оточене в місті Доростолі на Дунаї величезною армією імператора Йоанна Цимісхія. Князь звернувся до своїх воїнів зі словами: "Не осоромимо землю руську, а ляжемо кістьми. Мертві сорому не ймуть. Станемо міцно, я поперед вами піду!" Воїни відповіли: "Де твоя голова впаде, там і ми свої голови покладемо". Нерівний бій тривав довго. Воїни Святослава не відступили. Візантійський імператор, переконавшись, що руське військо стоїть на смерть, вирішив укласти зі Святославом мир. Відмовившись, згідно з умовами миру, від дунайських завоювань, у 972 р. Святослав з невеликою частиною дружини повертався до Києва. Поблизу дніпровських порогів на нього несподівано напали печеніги. У жорстокій битві Святослав загинув. Печенізький хан зробив з черепа Святослава чашу, окувавши її золотом. З цієї чаші він пив вино, вважаючи, що тим самим він перейме розум і мужність київського князя.
Після смерті Святослава Великим князем Київської держави став його син Володимир (980-1015 рр.). Він очолив боротьбу проти печенігів, які дедалі більше загрожували Київській Русі. Протягом 981- 993 рр. Володимир здійснив походи на ятвагів, в'ятичів, хорватів, поляків, у результаті чого завершився тривалий процес формування державної території Київської Русі. У кожному князівстві він посадив або своїх синів, або намісників і в такий спосіб покінчив з автономією давньоруських земель.
З метою зміцнення Київської Русі Володимир здійснив низку релігійних реформ. Спочатку він хотів піднести авторитет язичницьких богів і для цього збудував у Києві нове святилище - пантеон усіх слов'янських богів1.
Проте зрозумівши, що язичництво віджило своє, Володимир покінчив з ним. У 988 р. у Київській Русі офіційною державною релігією стає християнство (у його візантійсько-православному варіанті). Запрошені з Візантії священики відправляли обряд хрещення, часто примусово. Дерев'яні зображення язичницьких богів спалювали або кидали в річку. Запровадження християнства на Русі розширило її економічні зв'язки. За часів правління Володимира крім Візантії Київська Русь підтримувала зв'язки з Німеччиною, Римом, Польщею, Чехією, Скандинавськими країнами.
Після смерті Володимира (1015) залишилося 12 його синів, між якими почалася боротьба за київський престол. Спочатку Києвом заволодів Святополк, убивши своїх братів Бориса, Гліба і Святослава (князі Борис і Гліб стали першими руськими християнськими святими). Проти Святополка, якого прозвали Окаянним, виступив Ярослав. Князь Ярослав народився в 978 р., здобув добру освіту, багато читав, знав кілька мов. Княжив Ярослав у Новгороді і був одружений з донькою шведського короля. Одержавши восени 1015 р. листа від сестри про лиходійства брата Святополка, Ярослав зібрав понад три тисячі новгородців і пішов на Київ. Військо Святополка було розбите. Проте Святополк, уклавши союз із печенізькими ханами і польським королем Болеславом Хоробрим, у 1017 р. захопив разом з ними Київ. Ярослав залишив Новгород, зібрав військо і знову вигнав Святополка з Києва. У 1019 р. Святополк ще раз підійшов до Києва. Битва відбулася на річці Альті. Військо Святополка було розбите, а він утік на захід і незабаром помер.
Часи князювання Ярослава Володимировича (1019-1054 рр.) позначені новим піднесенням Київської Русі й Києва. Було збудовано нову лінію оборони на південних кордонах Русі. У 1036 р. печеніги намагалися захопити Київ, але були остаточно розгромлені. Згодом, у 1043 р., Ярослав очолив останній похід русичів на Візантію.
Багато уваги Ярослав приділяв зміцненню християнства. В усіх великих містах було зведено християнські храми, серед них головний храм Русі - Софія Київська; було засновано багато монастирів. Найбільший з них - Києво-Печерський - став важливим центром не лише християнства, а й культури та освіти. У 1051 р. Ярослав без відома Константинопольського патріарха поставив митрополитом Київським вітчизняного церковного діяча Іларіона. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найвищого розквіту. Значно розширились її торговельні й політичні зв'язки з європейськими державами. Королі багатьох країн намагалися поріднитися з Великим київським князем. Донька Ярослава Анна була одружена з французьким королем Генріхом, а після його смерті вона стала королевою Франції. Інша донька - Єлизавета - вийшла заміж за норвезького короля Геральда. Перший син Ізяслав був одружений із сестрою польського короля Казимира, а другий син Всеволод побрався з візантійською принцесою з дому Мономахів; ще один син був одружений з донькою саксонського ландграфа, а угорський принц Владислав узяв за дружину одну з доньок Ярослава. Ярослав прожив 75 років і помер у 1054 р. Поховали його в Софії Київській. За державну, релігійну та культурну діяльність князя Ярослава прозвали Мудрим.
Після Ярослава Мудрого в Київській Русі почалися міжусобні війни князів за найкращі землі й міста, за київський престол. Протягом 1054-1072 рр. Великим князем формально вважався старший син Ярослава Ізяслав, хоча фактичновін правив разом з братами Святославом і Всеволодом. У 1068 р. на Русь напали нові кочовики - половці. Військо Ізяслава і його братів було розбите. Жителі Києва вимагали у князя зброї, аби стати на захист міста, але той їм відмовив. Тоді в Києві почалося повстання, багато будинків бояр і дружинників було розгромлено. Ізяслав утік до Польщі. Жителі Києва проголосили Великим князем князя Всеслава з Полоцька, якого Ізяслав тримав в ув'язненні. Половцям дали відсіч. Через сім місяців Ізяслав повернувся до Києва з польським військом і розправився з учасниками повстання.
З 1073 по 1093 р. Ярославичі по черзі правили київським престолом: Святослав (1073-1076 рр.), Ізяслав (1077-1078 рр.), Всеволод (1078-1093 рр.). А наприкінці XI - на початку XII ст. на політичну арену ступили внуки Ярослава Мудрого. Першим князював Святополк Ізяславич (1093-1113 рр.). Він підтримував бояр і купців та розправлявся з невдоволеними городянами.
У 1097 р. в Любечі відбувся з'їзд князів, де було ухвалено рішення про спільну боротьбу проти половців. З'їзд поділив Україну на князівства Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке та Турово-Пінське.
У квітні 1113р., дізнавшись про смерть Святополка, кияни повстали і розгромили будинки багатіїв. Повстання тривало чотири дні. Налякані бояри і купці сховались у Софії Київській. Вони вирішили запросити на княжий престол шестидесятирічного Володимира Всеволодовича (Мономаха) з Переяслава, внука Ярослава Мудрого, який мав великий авторитет у народі. Батьком його був Всеволод Ярославич, а матір'ю - донька візантійського імператора Константина IX Мономаха.
У роки правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) становище Київської Русі стабілізувалося. Він здійснював переможні походи на половців. Велику увагу Мономах приділяв законодавству: розробив "Устав", або доповнення до юридичного кодексу законів "Поширена Руська правда" Ярослава Мудрого. "Устав" помітно обмежував безконтрольну діяльність князівської адміністрації. Мономах підкорив своїй владі всіх князів, поклав край князівським міжусобицям.
Київська Русь у цей період мала тісні зв'язки з Європою: дружина Володимира Мономаха була з Англії, син був одружений із шведською королевою, доньки вийшли заміж за королів Данії і Норвегії, внуком Мономаха був відомий датський король Вольдемар, названий на честь діда. Шостий син Мономаха - Юрій Долгорукий - заснував Москву.
Після смерті Мономаха київський престол перейшов до рук його сина Мстислава (1125-1132 рр.), авторитет якого визнавали всі князі. Він здійснював походи проти половців, литви, чудських племен. Дружні відносини встановилися з Візантією, де імператором був зять Мстислава Йоанн II Комнін. Неускладнені міжусобицями роки князювання Мстислава позначились стабільним економічним і культурним піднесенням.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве