WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею - Реферат

Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею - Реферат

України і Білорусії було відокремлено від московської митрополії й перетворено на самостійну київську митрополію. Проте на унію з католицькою церквою українське населення не пішло.
У XV ст. над Україною нависло нове лихо - з боку Туреччини (Османської імперії) і Кримського ханства. Після розпаду Золотої Орди на Кримському півострові в 1449 р. виникла татарська військово-феодальна держава. Хан Хаджі-Гірей остаточно відмежувався від Орди, а основою його зовнішньої політики стало пограбування сусідніх країн. Його наступник хан Менглі-Гірей захопив Причорномор'я і знову відсунув українські землі на північ.
У 1498 р. Туреччина вперше напала на українські землі, зокрема розоривши міста Перемишль і Ярослав. Починаючи з 80-х років XV ст. напади татар на Україну стають постійними. Кримські татари грабували українські землі, забирали і продавали українських людей у рабство.Найбільшим ринком з продажу рабів стала Кафа (кримське місто Феодосія). Литовські князі змушені були платити щорічну данину Кримському ханові, проте напади на Україну тривали, а польсько-литовська держава не змогла організувати захисту своїх південних кордонів. Наймане військо було невелике - близько 4 тис. осіб. Замки, побудовані литовцями для оборони у Вінниці, Брацлаві, Черкасах, Умані, Барі, Каневі та інших містах, були погано оснащені й мали невеликі гарнізони. І тільки на початку XVI ст. у ряді битв польське військо і загони місцевих князів під керівництвом українського князя Костянтина Острозького змогли завдати поразки татарським загарбникам. Однак в основному боротися проти татар і турків доводилося українському народові та новій силі, яка зароджувалася в ті часи, - козацтву.
Посилення централізаторської політики Великого князівства Литовського, ущемлення прав православного населення та українських князів і панів призвели до того, що багато українських магнатів почали шукати захисту у православної Московської держави.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. утворилась єдина Російська держава. Важливим етапом на шляху її зміцнення була ліквідація в 1480 р. монголо-татарського ярма. Московський князь Іван III прийняв титул "государя всієї Русі" і заявив, що всі землі колишньої Київської Русі мають тепер належати Москві.
Ще в 1481 р. князь Федір Бєльський, Михайло Олелькович та Іван Гольшанський у відповідь на ліквідацію Київського князівства організували змову з метою вбити короля Казимира і передати українські землі під владу Москви. Проте змову було розкрито, її учасників страчено, тільки Федору Бєльському вдалося врятуватись. З 90-х років XV ст. православні правителі Чернігівських князівств добровільно почали визнавати владу Москви.
У 1508 р. український князь Михайло Глинський, сміливий, талановитий і прекрасно освічений (освіту він здобув у Західній Європі), очолив повстання в Україні проти Литви, та воно зазнало поразки, і Глинський втік до Москви.
Унаслідок воєн, що відбулись на початку XVI ст., до Росії перейшли Чернігівсько-Сіверські землі, зокрема міста Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський, Брянськ, Більськ, Гомель. Цим було покладено початок входженню частини українських земель до складу Російської держави.
Отже, на початку XVI ст. стало очевидним, що Велике князівство Литовське почало втрачати свої позиції. У 1549 і 1552 р. воно не змогло протистояти нападам татар. У 60-ті роки XVI ст. нова війна з Москвою змусила литовських панів звернутися по допомогу до Польщі. Натомість поляки головною умовою поставили об'єднання в єдине політичне ціле Польщі й Литви, яких до того об'єднувала тільки династична унія. Литовські й українські магнати боялися посилення ролі польських панів і були проти цього, проте дрібні й середні українські феодали, невдоволені владою магнатів, підтримували об'єднання, сподіваючись дістати такі самі привілеї, які мало польське дворянство.
У 1569 р. король Сигізмунд II Август скликав у Любліні сейм. Поляки за підтримки дрібної шляхти з Волині, Поділля, Київщини оголосили про приєднання цих земель до Польщі. У результаті підписання Люблінської унії було утворено Річ Посполиту, з єдиним королем, сеймом, грошима, податками і зовнішньою політикою. Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, зокрема місцеве управління, військо, суд, скарбницю.
До Польщі відходили всі українські землі, які були розділені на сім воєводств: Руське (Галичина), Більське, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське і Чернігівське (створене в 1635 р.).
Протягом майже двох століть більшість населення України проживала у складі Великого князівства Литовського. На думку історика М. Грушевського, Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Москва. Дехто з українських істориків стверджує, що, по суті, воно стало оновленою руською державою, а не іноземним формуванням, що поглинуло Україну. І хоча національно-політичне життя українців стикалося з певними перешкодами, проте для розвитку культури і національної самосвідомості це був сприятливий час. Українські нащадки князів і бояр мали рівні права з литовцями, часто були намісниками, воєводами, старостами і всі життєво важливі питання вирішували на місцях. Вони також засідали у великокнязівській раді та центральній адміністрації. Діловодство велося українською мовою, а Литовський статут (кодекс Великого князівства) грунтувався на законодавчих традиціях Київської держави. Православна церква мала в українських землях практично головне значення. Водночас, як засвідчує доля Галичини, яка першою потрапила під владу Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польської корони під сумнів було поставлене власне існування українців як окремої етнічної спільноти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
9. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.
Loading...

 
 

Цікаве