WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею - Реферат

Захоплення українських земель Литовським князівством і Польщею - Реферат

приєднання частини земель сусідніх князівств, зокрема за рахунок колонізації південних степів. Під владою київського князя були Овруч, Мозир, Чорнобиль, Житомир, Остер, Черкаси, Переяслав, Канів, Звенигородка та інші міста, де Гедиміновичі призначили своїх намісників. Київський князь був васалом Великого литовського князя, проте зберігав за собою верховну владу в землі. Так, у його підпорядкуванні були старости, він здійснював верховнекомандування військовими силами, мав право роздавати землі в користування боярам. Протягом 1362-1395 рр. у Києві княжив представник династії Гедиміновичів - Володимир Ольгердович. При ньому значно зміцнилася влада, почалося карбування власних монет, з'явився герб Києва - архангел Михаїл на червоному щиті. На прапорі був зображений Київський герб на зеленому тлі.
Дотримуючись своєї політики, Вітовт усунув князя Володимира від князювання в Києві й на його місце призначив Скиргайла Оль-гердовича. Після його смерті у 1396 р. Вітовт правив Київською землею через своїх намісників. Князівська влада в Києві відновилася ще раз з 1440 по 1470 р. Останнім київським князем був Семен Олелькович. Після цього Київська феодальна держава перестала існувати. Київською землею почали керувати литовські воєводи.
Після приєднання українських і білоруських земель Литва прагнула захопити й Північно-Східну Русь. Проте в 1372 р. московський князь Дмитро Донський розбив литовські війська під Любутськом. Значення Москви ще більше зросло після Куликівської битви 8 вересня 1380 р., коли руське військо розгромило золотоординські полчища Мамая. У цьому зв'язку в польських вельмож зародилась ідея династичної унії Польщі та Литви, для чого вони вирішили віддати заміж польську королеву Ядвігу за нового Великого литовського князя Ягайла Ольгердовича. У 1385 р. у невеликому білоруському місті була підписана Кревська унія. Ягайло узяв за дружину королеву Ядвігу і став королем Польщі, однак за це він обіцяв землі України і Литви назавжди приєднати до Польщі, а литовців хрестити в католицьку віру.
Не всім представникам правлячих верств Литви Кревська унія була до душі (адже Польща стала гегемоном у союзі Польщі та Литви). Речником протесту Великого Литовсько-Руського князівства проти свавільного, антидержавного акту Ягайла виступив князь Вітовт (1392-1430 рр.), який кілька разів намагався розірвати зв'язки з Польщею і здобути королівський титул. Згідно з угодою, підписаною в 1400 р., Ягайло і польські феодали визнали Вітовта довічним правителем автономної Литовської держави, а Вітовт прийняв титул Великого князя литовського.
Політика Вітовта була спрямована на зміцнення Литовської держави. Залежність українських і білоруських земель від Литви значно зросла. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське), Західне Поділля змушений був передати Польщі. Вітовта непокоїло й те, що багато дрібних князів з династії Гедиміновичів українізувалися, почали вболівати за місцеві інтереси більше, аніж загалом за справи Великого князівства. Тому Вітовт постійно переводив князів з одних володінь до інших, щоб позбавити їх місцевої підтримки. Дрібні князі, аби зберегти свої землі, повинні були відбувати військову службу у Великого князя. Таким чином, Україна перетворилася на литовську провінцію під керуванням великокнязівських намісників.
Розширюючи кордони держави, Вітовт поставив перед собою завдання витіснити татар з Причорномор'я і вийти до берегів Чорного моря. У 1399 р. на р. Ворсклі відбулася велика битва з татарами, проте литовці зазнали поразки. І все-таки у 20-ті роки XV ст., скориставшись ворогуванням між золотоординськими ханами, Вітовт розширив межі Литовської держави до Чорного моря. Для захисту степових просторів він збудував тут кілька фортець.
Вітовт продовжував зміцнювати позиції литовської знаті. У 1423 р. він підписав угоду з Ягайлом, згідно з якою литовські бояри-католики діставали такі самі широкі права, як і польська шляхта. Та водночас зі зближенням польської і литовської знаті на ґрунті католицизму збільшувався розрив між литовською і православною українською знаттю. Поділ на католиків і православних, що відбувся в результаті Кревської унії в 1385 р., тепер посилився суспільними і політичними привілеями католиків.
Після смерті Вітовта в 1430 р. у Великому князівстві Литовському почалася боротьба проти польських панів і католицької церкви. Українські феодали, спираючись на підтримку кількох литовських магнатів, обрали Великим князем брата короля Вітовта - Свидригайла, князя зі Східної України, який негативно ставився до союзу з Польщею. У відповідь на це Ягайло захопив Волинь і Поділля, де незабаром почалася народна війна проти поляків. Намагаючись підірвати владу Свидригайла зсередини, Польща організувала серед литовців пропольську партію, яка оголосила недійсним обрання Свидригайла Великим князем і зробила Великим князем молодшого брата Вітов-та - Сигізмунда Старобського. Внаслідок цього в 1432 р. Литовське князівство поділилося на два табори: землі, де жили литовці, підтримували Сигізмунда, тоді як українське населення підтримувало Свидригайла. Сигізмунд, намагаючись знайти підтримку серед православних феодалів, пообіцяв зрівняти їх у правах з литовськими феодалами-католиками. Це сприяло тому, що в 1435 р. він переміг Свидригайла, хоча народні виступи, зокрема в Київській землі, тривали. Проте постійна орієнтація Сигізмунда на Польщу призвела до невдоволення литовських і українських панів, і в 1440 р. Сигізмунд загинув від рук змовників на чолі з українськими князями Іваном і Олександром Чарторийськими. Литовці обрали своїм Великим князем сина Ягайла - Казимира, який у 1447 р. стає також королем Польщі під іменем Казимира IV.
І хоча литовські пани дедалі більше відтісняли українців від державного життя у країні, вони змушені були піти на поступки українському населенню і відновити Київське та Волинське удільні князівства. Київським князем став Олелько Володимирович, а Волинським - Свидригайло. Та вже в 50-х роках, спираючись на підтримку польських магнатів, Казимир IV узяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р. після смерті Свидригайла та в 1471 р. після смерті князя Семена Олельковича Волинське і Київське князівства були ліквідовані й перетворені на воєводства під управлінням намісників Великого князя.
Добре розуміючи обстановку, литовські правителі намагалися схилити православне населення України до католицизму. У цьому зв'язку в 1458 р. православну церкву
Loading...

 
 

Цікаве