WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західноукраїнські землі в 1900-1917 рр. - Реферат

Західноукраїнські землі в 1900-1917 рр. - Реферат

партій.
З усіх земель України в найтяжчому становищі перебувало Закарпаття. Селянство залишилося в економічній залежності від дідичів, переважно угорського походження. Безземелля змушувало селян шукати підробітків, а дістати їх вони могли тільки в поміщицьких господарствах, бо промисловість була дуже слабо розвинена і не потребувала багато робітників. Наслідком злиденного життя був масовий виїзд за океан - до США та Канади.
Тяжким тягарем для Закарпаття була влада Угорщини. Здобуту для частини Закарпаття автономію було скасовано. Урядовою мовою і мовою викладання у школах стала угорська. Природним наслідком посилення мадяризації було посилення москвофільства. Угорський уряд "придушив" рух москвофілів і в 1914 р. суд у Марма-роському Сиготі засудив до ув'язнення групу селян, які перейшли до православ'я.
Під час Першої світової війни Європа поділилася на два фронти: з одного боку - Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше до них приєднались Туреччина та Болгарія), а з іншого - Франція, Росія і Англія.
У Львові 1 серпня 1914 р. було засновано Головну українську раду трьох партій: Національно-демократичної, Радикальної й Соціал-демократичної. Головою її обрано К. Левицького. Завдання Ради полягали в захисті інтересів українського народу в Австрії та репрезентації його під час війни. Рада створила військову організацію - Легіон українських січових стрільців для боротьби з російським військом. До цього Легіону вступили тисячі молодих людей.
З ініціативи Д. Донцова та В. Дорошенка група українських емі-грантів-наддніпрянців 4 серпня 1914 р. заснувала Союз визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України для пропаганди ідеї самостійної України.
Українські політики Галичини й Буковини вважали, що перемога Габсбургів відповідає інтересам українського народу. Вони вірили, що Росія буде легко розбита державами Троїстого союзу, а на її руїнах постане самостійна Українська держава. Головна українська рада закликала народ боротися за визволення України. Однією з її перших дій була організація переговорів з урядом Австро-Угорщини, який дозволив перетворити Легіон січових стрільців на полк січових стрільців. Січове стрілецтво дало присягу боротися за волю України у складі австро-угорської армії (2500 вояків).
Проте австрійський уряд у своїх стратегічних планах не приділяв великої ваги українському питанню. Набагато важливішим йому здавалося польське питання. Австро-угорський і німецький уряди 5 листопада 1916 р. проголосили утворення самостійного Польського королівства, що складалося з польських земель Російської імперії (на той час окупованих німцями). Водночас Галичина дістала повну автономію без поділу на східну і західну частини, тобто без поділу на землі польські та українські. Фактично це було переведення українців під повну владу поляків. Це рішення ставило під великий сумнів доцільність орієнтації українців на держави Троїстого союзу. Ця подія стала причиною того, що Головна українська рада в 1916 р. склала свої повноваження. Союз визволення України проіснував майже до завершення війни, припинивши діяльність наприкінці 1918 р.
Колонізаторські монархічні режими Російської та Австро-Угорської імперій не були зацікавлені в розвитку культури українського народу, побоюючись пов'язаного з цим посилення загальнополітичної революційної і національної самосвідомості мас.
Через це політикою правлячих кіл всіляко гальмувалося прагнення мас до освіти.
Напередодні Першої світової війни письменність на українських землях у складі царської Росії не досягла навіть середнього по країні показника - 30 %. На кожну тисячу населення тут навчалося тільки 67 дітей. Таким самим було становище народної освіти на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини. На початку XX ст. у Галичині із 6240 сіл 2214 не мали нормальних шкіл, а в 981 їх не було взагалі. На території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, а під владою царської Росії - жодної української школи на державному утриманні.
Після поразки революції 1905-1907 рр. самодержавство заборонило "Просвіти", видання літератури та читання публічних лекцій українською мовою. З виданих у 1913 р. в Україні 5283 книг лише 175 були написані українською мовою. На початку Першої світової війни царизм заборонив будь-які періодичні видання українською мовою. Те саме сталося й у 1915 р. на території Галичини, коли вона була зайнята царськими військами.
На західноукраїнських землях діяли Львівський та Чернівецький університети, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини у Львові. Проте викладання велося здебільшого німецькою й польською мовами. Лише кілька українських кафедр було відкрито в університетах. Тим часом у Львівському університеті в 1911 р. студенти-українці становили 21 %, у Чернівецькому - 17,6 %, у Львівському політехнічному інституті - лише 4,4 %.
Особливості суспільно-політичного життя в Україні на початку XX ст. позначилися на її культурному прогресі, найпомітніше - на характері української літератури. У цей період суперечності між демократичним і ліберально-буржуазним, реалістичним і декадентським художньо-естетичними напрямками української культури виявились особливо яскраво. Представниками революційно-демократичного напрямку були найвидатніші українські письменники - І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, О. Кобилянська, В. Винниченко, О. Маковей, С. Васильченко, А. Теслен-ко, М. Черемшина, Л. Мартович. До демократичного напрямку належали також робітничі поети Т. Романченко, А. Шабленко,
0. Гмирьов та А. Бобенко. Важливе місце в культурі України посідали драматургія й театр. Професійний театр передусім був представлений діяльністю корифеїв української сцени П. Саксаганського,
Карпенка-Карого, М. Садовського, геніальною українською актрисою М. Заньковецькою. Видатними представниками музичної культури України були М. Лисенко, К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, С. Крушельницька.
Розвивалися в Україні й інші галузі культури. Видатнимипредставниками в галузі живопису були І. Труш, М. Пимоненко та С. Васильківський, у галузі архітектури - П. Альошин, В. Осьмах, О. Бекетов, Ф. Нестурх.
Із розвитком мистецтва й літератури була тісно пов'язана історична наука. Видатними представниками її були М. Грушевський, О. Єфименко, Д. Багалій, І. Лучицький, М. Довнар-Запольський, М. Аркас. Вагомий внесок у розвиток медичної науки зробили вчені Д. Заболотний, М. Гамалія, В. Вискович, у розвиток повітроплаван-ня - Д. Григорович та І. Сікорський.
Список використаної літератури
1. Аркас М. М. Історія України-Руси. - К., 1990.
2. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
3. Болей П. Р. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року: причини і наслідки. - К., 1996.
4. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст.: Навч. посіб. - К, 1996.
5. Бульон-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху. Склади. -К., 1996.
6. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів, 1996.
7. Вернадський Г. Русская история. - М., 1997.
8. Верстюк В. Українська Центральна Рада. - К., 1997.
9. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. - К., 1991-1998.
10. Гуслистий Е. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. - К., 1954.
11. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.
12. Дорошенко Д. Нариси історії України. - К., 1991. - Т. 1-2.
13. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994.
14. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - К.; Запоріжжя, 1997.
15. Історія України / С. В. Кульчицький (керівник) та ін. - К, 1998.
16. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве