WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією - Реферат

Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією - Реферат


Реферат на тему:
Економіка. Соціально-політичний розвиток. Поділ земель України між Росією й Австрією
У другій половині XVIII ст. основою економіки України залишається сільське господарство. Вдосконалюються знаряддя праці, поліпшується система землеволодіння - здійснюється перехід від трипілля до багатопілля. Нарівні з традиційними починається вирощування нових культур: кукурудзи, картоплі, соняшнику, цукрового буряку.
Подальшого розвитку дістало й тваринництво. У маєтках козацької старшини налічувалися тисячі голів великої рогатої худоби, коней, овець.
У другій половині XVIII ст. володіння козацької старшини безперервно розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських дарувань. Найбільшим землевласником був гетьман. Останній гетьман України Кирило Розумовський володів майже 100 тисячами селян; йому належало багато хуторів і невеликих міст.
Великими землевласниками стали царські чиновники і російські поміщики. Тільки графу П. Румянцеву в 1770 і 1775 р. було подаровано 30 маєтків.
Зазначений період - час різкого посилення феодального пригноблення селянсько-козацьких мас. Уже в 60-70-х роках XVIII ст. селяни Лівобережжя і Слобожанщини змушені були відбувати триденну панщину. Проте селянські й козацькі повинності не обмежувалися панщиною. Селяни й козаки змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків.
Разом з посиленням феодальної експлуатації відбувається наступ і на особисту свободу. У 60-70-ті роки царський уряд і гетьманська адміністрація видали кілька указів про обмеження права переходу селян з однієї місцевості в іншу. Указ імператриці Катерини II від З травня 1783 р. законодавчо закріплював кріпосне право на Лівобережній і Слобідській Україні, забороняв переходи селян. Царизм дозволив українським поміщикам засилати в Сибір селян, що виявляли непокору.
Помітні зміни сталися в розвитку ремесел, промислів, мануфактурного виробництва. Виготовляючи вироби, ремісники дедалі більшою мірою орієнтуються на ринок, а не на окремих замовників.
У нових економічних умовах поступово втратили значення цехи. Вони стримували індивідуальну ініціативу ремісників, обмежували кількість і асортимент продукції.
Великі зміни стались і в організації промислів: поглиблювався поділ праці, ще ширше почала використовуватися наймана сила. Особливо великого розвитку дістали виноробство, чумацтво. Збільшилася кількість підприємств з обробки шкіри. Значні прибутки приносив риболовецький промисел. По всій території України поширюється млинарство.
Збільшилась кількість великих мануфактур. У 1764 р. у Києві почав працювати державний збройовий завод "Арсенал". Значно розширився пороховий завод у Шостці. У 90-х роках XVIII ст. на ньому було зайнято 500 селян і робітних людей. У 1774 р. на Слобожанщині засновано великий шовковий завод. У велику мануфактуру переросли Ряшківське і Глушковське суконні підприємства, які виробляли понад 80 % сукна в Україні. Загалом у другій половині XVIII ст. на Лівобережній і Слобідській Україні діяло майже 250 мануфактур.
Значно розширили межі міста України. Міські будівлі виходили за кріпосні стіни, забудовувались околиці. Збільшувалась чисельність населення. У Києві, наприклад, налічувалося майже 42 тис. жителів. Сталися зміни і у складі міських жителів: збільшилась частка робітних людей, ремісників і торгівців.
Правове становище міст Лівобережної і Слобідської України регламентувалося жалуваною грамотою 1785 р. Згідно з цим документом у містах діяли магістрати, обиралися думи, скликалися міські збори.
У другій половині XVIII ст. швидко формується єдиний всеросійський ринок, і українські землі стають його частиною. Торгівля між Україною і Росією особливо пожвавилася в 1754 р. після скасування між ними митних кордонів.
Українські купці жваво торгували й на зовнішньому ринку. Зміцнювалися торговельні зв'язки України із сусідніми білоруськими та молдавськими землями. Українські товари йшли до Польщі, Німеччини, Угорщини, Туреччини.
Політичний устрій українських земель у складі Російської імперії протягом першого десятиріччя другої половини XVIII ст. характеризується залишками української державності, що існувала ще з часів Б. Хмельницького. У 1750 р. відбулися вибори гетьмана Кирила Розумовського, останнього з гетьманів України. Проте ці вибори знову були тільки тимчасовою поступкою царського уряду вимогам козацької старшини. Водночас царський уряд обмежив владу гетьмана у вирішенні судово-адміністративних і фінансових справ. У 1764 р. гетьманське управління було остаточно скасовано. Замість нього почала діяти II Малоросійська колегія на чолі з графом П. Румянцевим. У сенатському указі 1764 р. проголошувалося: "Румянцеву - Головному Малоросійському Командиру - надати таку владу, як генерал-губернатору і Президенту Малоросійської колегії". До складу колегії входило 8 осіб - четверо російських чиновників, а решта - представники української правлячої верхівки. Граф П. Румянцев виявився талановитим виконавцем волі Катерини II. За роки його правління як Президента Малоросійської колегії наступ царату на залишки автономії України ввійшов у завершальну фазу. П. Румянцев вживав рішучих заходів щодо припинення селянських переходів, дедалі частіше застосовував норми російського законодавства в судовій практиці України. Виконаний під його керівництвом Генеральний опис Лівобережної України (1765-1769 рр.) відкривав шлях до остаточного руйнування української державності. Академік В. Вернадсь-кий так писав про ці трагічні сторінки української історії: "У XVII і XVIII ст. російсько-українські відносини зводилися до поступового поглинання і переварювання Росією України як чужорідного політичного тіла, причому попутно ліквідовувались основи національного культурного життя (школа, книговидання). До кінця XVIII ст. залишки адміністративної автономії України були остаточно стерті..."
Докорінно змінився адміністративний поділ. Замість полків на Лівобережній і Слобідській Україні створювалися намісництва, а пізніше - губернії. Козацьке військо перетворювалося на регулярні кавалерійські полки царської армії. Старшинська верхівка зрівнювалася у правах з російським дворянством. Даровану дворянству грамоту Катерини II із захопленням сприйняла більшість української знаті, оскільки ця грамота закріплювала і розширювала її права. Саме тому правляча верхівка колишньої Гетьманщини погодилася з ліквідацією автономії.
У 1775 р. Катерина II віддала наказ знищити Запорозьку Січ. Влітку 1775 р. царські війська зруйнували січові укріплення і роззброїли гарнізон Запоріжжя. Царський маніфест оголосив про ліквідацію запорозького козацтва: "... можемо Ми оголосити, що немає тепер більше Січі Запорозької в політичній її потворності, а отже, і козаків цього імені..."
За пропозицією Г. Потьомкіна царський уряд репресував верхівку Запорозької Січі. Вісімдесятирічний кошовий отаман П. Калнишевський був заарештований і засланий на північРосії - у Соловецький монастир на Білому морі, де провів 27 років у келії, звідки його не виводили роками. У 1801 р. за указом царя Олександра І П. Калнишевського звільнили. Він помер у 1803 р. на Соловках. Перед Преоб-раженським собором Соловецького монастиря лежить гранітна брила з епітафією: "Тут поховано тіло кошового, що спочив у бозі, грізної колись Запорозької Січі козаків отамана Петра Калнишевського, засланого в цю обитель за найвищим велінням у 1776 році на упокору... Помер 1803 року, жовтня 31 дня, в суботу, 112 років від роду".
На Запоріжжі впроваджувалися такі самі феодальні порядки, що й в усій Україні. Частину рядових козаків було оголошено військовими поселенцями. Більшість колишніх запорозьких старшин дістали звання офіцерів російської армії. Майже 5 тис. запорожців залишили терени колишньої Запорозької Січі й перебралися до Туреччини, де заснували Задунайську Січ (1775-1828 рр.).
З 1788 р. царський уряд, відчуваючи потребу у військовій силі у зв'язку з підготовкою війни проти Туреччини, із запорожців, що залишилися,
Loading...

 
 

Цікаве