WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність України на міжнародній арені після Другої світової війни - Реферат

Діяльність України на міжнародній арені після Другої світової війни - Реферат


Реферат на тему:
Діяльність України на міжнародній арені після Другої світової війни
Після завершення воєнних дій з огляду на вагомий внесок українського народу в перемогу значно підвищився міжнародний авторитет України. Україна серед 51 країни світу була однією із засновників Організації Об'єднаних Націй (ООН). Делегація України на чолі із заступником голови Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ УРСР Д. Мануїльським працювала над розробкою Статуту ООН. Урочиста церемонія його підписання відбулась 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско. Разом з іншими делегаціями Статут підписала й делегація України як країни - засновниці нової міжнародної організації, що мала на меті забезпечити мир і безпеку народів в усьому світі. Статут ООН набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щороку відзначається як день ООН.
На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1945 р. Україну було обрано членом економічної та соціальної ради. З 1947 р. Україна - член Економічної комісії ООН для Європи. У 1948-1949 рр. УРСР була непостійним членом головного органу ООН - Ради Безпеки. Беручи активну участь у роботі ООН та інших міжнародних організацій (таких як ЮНРРА - Адміністрація допомоги і відбудови при ООН (1945 р.), Женевська конференція (1949 р.), яка ухвалила Конвенцію про захист жертв війни, Дунайська конференція (1948 р.), що виробила конвенцію про режим судноплавства по Дунаю), Україна послідовно підтримувала ідею надання допомоги країнам, що потерпіли під час Другої світової війни.
У 1946 р. Україна брала участь у роботі Паризької Мирної конференції і підписала мирні договори з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. Українська дипломатія багато зробила для розвитку ООН, зокрема таких її органів, як Комісія з прав людини, Міжнародна організація праці (МОП), Комісія ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), у переговорах щодо обмеження озброєнь. У 50-х роках представники УРСР працювали в 16-ти Міжнародних організаціях, підписали 60 міжнародних угод і конвенцій.
Складним був період затяжної "холодної війни", період боротьби між капіталізмом і соціалізмом за вплив на країни Центральної та Південно-Східної Європи, що виявилось у створенні так званого соціалістичного табору. Україна поставляла країнам, які належали до Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), чавун, вугілля, продукцію машинобудування, важливі види сировини тощо. Отримувала вона звідти промислове обладнання та інші товари. Громадяни України брали участь у будівництві та обладнуванні багатьох підприємств у країнах Східної Європи та в окремих слаборозвинених країнах. Починаючи з 1953 р. УРСР внесла відповідні кошти у фонд ООН для країн, що почали розвиватися.
Понад 20 млн трудящих України в 1950-1951 рр. підписали Стокгольмську відозву до народів світу про заборону атомної зброї. Увійшовши до Всесвітньої Ради Миру, представники УРСР підписали Звернення Ради про укладання Пакту Миру між великими державами.
Активна позиція України на міжнародній арені посилювала інтерес світової громадськості до історії, культури і побуту народу республіки.
Значну роль у розвитку зарубіжних зв'язків відігравали Українське Товариство культурних зв'язків із закордоном, українська комісія Всеслов'янського комітету СРСР та Український радіокомітет.
Розширювалися зв'язки діячів науки і культури України з діячами науки і культури Англії, США, Польщі, Чехословаччини, Югославії та інших країн.
У 1954 р. Україна стала членом ЮНЕСКО.
Проте за авторитарної влади в СРСР зовнішньополітична діяльність в ці роки певною мірою була обмежена. Україна рухалась у фарватері зовнішньополітичних кроків СРСР, що природно для унітарної держави, де панує монополія центру на зовнішню політику. Україна, формально маючи право встановлювати прямі міжнародні відносини, включаючи обмін дипломатичними місіями, за відсутності реального суверенітету, справжньої державності в республіці фактично не могла ним скористатися.
Суспільно -економічні, політичні процеси і розвиток культури України (середина 50 - перша половина 60-х років)
Середина 50-х років характеризувалася, з одного боку, посиленням впливу тоталітаризму, а з іншого - виникненням необхідності принципових змін в усіх сферах життя суспільства.
5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Проте з його смертю не зникли сталінізм і тоталітаризм, які пустили в суспільстві глибоке коріння. У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. У червні 1953 р. перший заступник голови Ради Міністрів СРСР Л. Берія, який готувався до захоплення влади, був заарештований і невдовзі його було засуджено до страти.
Однак бюрократичний авторитаризм "вождя народів" перероджувався в авторитарну бюрократію апарату, тоталітаризм особистості - у тоталітаризм партократії. І все ж у суспільно-політичному житті назрівали суттєві зміни. Винятковою подією на цьому шляху став XX з'їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.). Він увійшов в історію насамперед завдяки знаменній "секретній доповіді" М. Хрущова, в якій визнавався культ особи Й. Сталіна, його прояви і наслідки за минулі два десятиріччя. Завдяки М. Хрущову почався процес десталінізації. З таборів і заслання поверталися реабілітовані жертви репресій. Істотно послабився притаманний сталінському режимові всеохопний страх. За 1953-1956 рр. в Україні було реабілітовано 7679 осіб. Серед них - письменники В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, окремі військові та державні діячі. Процес десталінізації спричинився до появи на початку 60-х років нового покоління інтелігенції, яке називали "шістдесятниками", дисидентами. В Україні дисидентський рух розпочався в середині 50-х років. Його учасники піддавали критиці ідеї марксизму-ленінізму, виступали за утвердження історичної правди, за вільний розвиток української культури. Особливо це виявлялося в Західній Україні, де ще свіжими були спогади про недавню братовбивчу війну. У 1959 р. було створено Українську робітничо-селянську спілку (УРСС). Проект її програми написав Л. Лук'яненко. Незабаром його було засуджено до страти, але вирок замінено 15-ма роками ув'язнення.
У дисидентському русі брали участь такі представники інтелігенції, як В. Мороз, М. Осадчий, Д. Іващенко, М. Масютко, М. Озерний, І. Гнатюк, Г. Баран, генерал П. Григоренко та ін. Поступово з'явилися не дозволені цензурою праці "самвидаву", в яких викривалась існуюча система.
Набирала сили в цей час, за влучним виразом письменника І. Еренбурга, хрущовська "відлига" у культурному житті. У 1957 р. історики України дістали дозвіл заснувати власний журнал під назвою "Український історичний журнал". Через два роки розпочалася публікація Української радянської енциклопедії. Потім пішли публікації "Історії українського мистецтва", "Історії міст і сіл України", яких не мали навіть росіяни. З'явилися численні україномовні журнали з природничих і суспільних наук, у тому числі "Економіка Радянської України", "Радянське право" та ін. У ці часи були надрукованіавтобіографічна повість О. Довженка
Loading...

 
 

Цікаве