WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Махно і Україна - Курсова робота

Махно і Україна - Курсова робота

дискусії". Навіювало тривогу і повернення до армії російських анархістів. В цих умовах "українська група" зважились па організацію змови з метою підпорядкування РПАУ/м/ командуванню УНР.
Джерела, що проливають світло на ці події, вкрай убогі, що пояснюється таємним характером справи. І.Тепер каже тільки, що змова були. І, що вірогідніше всього, українську групу заслало петлюрівське командування, що відображає офіційне сприйняття цих подій керівними махновцями. Досить конкретні відомості наводить В.Дубровський, посилаючись на свого інформатора Р.Копчунского, а той на почуте від Х.Шпоти під час його візиту до петлюрівців. З його слів, Х.Шпота вступив в змову з Ф.Щусем на випадок зміщення Н.Махна з посади командуючого на користь Х.Шпоти, отримавши в цьому підтримку Г.Кузьменко. Шанс для заколоту був втрачений тому, що Н.Махно дізнався про існування змови. По подальших його діях можливо визначити, що знання про змову було вкрай поверховим. Ані конкретних задумів, ані імен учасників Н.Махно не знав. Зрозуміло, що після випадку з Н.Григор'євим Н.Махно повинен був відчувати особливу чутливість до випадків таємних змов, а малопоінформованість давала простір для фантазії.
Спроба змови привела до протилежних наслідків, ставши головною причиною переходу махновців на антипетлюрівські позиції й випуску відповідної відозви. Більш того. Н.Махно вирішив помститися, організувавши замах на життя С.Петлюри і вступивши в зговір з групою вороже настроєних проти С.Петлюри галицьких офіцерів. Спільний план зазнав невдачі. Особиста зустріч лідерів, під час якої планувалося вчи-нити замах, не відбулася, але ні про яку співпрацю після подібних додій не могло бути і мови.
Укладена угода не вирішувала всіх протиріч, але багато в чому готувала їх вирішення. Сторони визнавали право на взаємне існування, створювали об'єднаний фронт проти спільного ворога. В разі перемоги передбачався розподіл сфер впливу в Україні і можливо федеративний характер її існування. Оцінити втрачені перспективи можна, нагадавши ситуацію листопаду 1918 р., коли згідно донесень розвідки УНР, чисельність РПАУ/м/ досягла 100000 чол., перевищивши чисельність державних армій, відступаючих і уражених епідемією. Тоді штаб Махно знову відвідав Ю.Тютюнник, але вже як прохач, згодний за озброєння повстанців Київщини визнати зверхність РПАУ/м/. Та надто багато довіри було втрачено за цей час. "УНР - наш класовий ворог, - кричав Н.Махно на Ю.Тютюника - жодної гвинтівки я не відпущу для цього імперіалістичного васала".
З осені 1919 р. махновські програмні документи й друкові органи висувають претензії щодо розповсюдження руху всю територію України і його гегемонію в політичній репрезентації країни, По суті претендуючи на новий варіант української ідеї, затвердженої в Декларації РПАУ/м/. Згідно з її положеннями, Україна стала колискою "третьої" революції, що має охопити всю Україну і "визволити її від всіх сальників і владників". "Путь к свободе" розвивав ідею: "Ми повинні прийти трудящим на допомогу з об'єднаними зусиллями, встановити знамена трудового народу по всій Україні від крайньої півночі до крайнього півдня". В зверненні українського "трудового народу" від 7.ХІІ.1919 р. Н.Махно закликав надати руху загальної підтримки. Тут же містися апеляції загального змісту до світової громадськості, що мала зрозуміти сутність українських подій і стати на заваді узурпаторам влади на Україні", серед яких значився і "ворог революції" Петлюра.
Справжнім рупором патріотичної пропаганди стала полтавська газета "Анархіст-повстанець". Згідно з її визначенням "Анархо-махновський рух на Україні є рух самобутній, національний". Ця ж таки газета запитувала: "В чому спасіння української нації? Який ідейний рух дійсно спасе українську націю, її свободу та незалежність? Відповідь ясна. Сам народ уже давно усвідомив, що єдине його спасіння в анархізмі, безвладній трудовій федерації, що є єдино вільна незалежна організація, яка повинна привести націю до давноомріяної свободи і процвітання українського народу".
Махновці доклали багатьох зусиль, аби залучити на свій бік масу українських повстанців, особливо влітку 1920 р., після звістки про союз УНР з Польщею. Махновська преса кілька днів повідомляла про колишніх петлюрівців, що вступали в РПАУ/м/. Так, влітку 1920 р. на Полтавщині до махновців приєдналися загони петлюрівських отаманів Скирди та Молчанова. За свідченнями члена ЦК УПСР Лизанівського, Махно створив з полтавськими повстанцями спільний штаб і писав у відозвах, "що український народ треба визволити від великоросів, але ні я, ні Петлюра не захистимо вас, захищайтесь самі. За нами йде Врангель, а тому озброюйтесь!" Винниченко додає, що відозви Н.Махно мали підпис: "Син України".
Постійних зв'язків махновців з урядом УНР в цей час не було. Існують лише окремі свідчення про відвідини махновського табору представниками петлюрівського проводу в липні 1920 р. та в січні 1921 р. Начальник махновського штабу В.Вілаш свідчив на допиті: "не було ніяких офіційних зв'язків з петлюрівськими з'єднаннями за винятком випадкових, так як петлюрівці боялися нас як опозиційний табір і уникали зустрічей".
В квітні 1921 р. пройшло обговорення проекту 2-ї Декларації РПАУ/м/, де не прямо закликалося до поновлення союзних відносин з українськими державниками. Н.Махно вбачав у цьому чи не єдиний вихід з ситуації, коли треба було створити якомога потужніший антибільшовицький фронт. Про те, що Н.Махно реально розраховував затвердити цей документ, свідчить той факт, що напередодні, в кінці лютого, він вступив у відносини з "Комітетом врятування України", очолюваним отаманом Струком і через деякий час мав прибути до нього для випрацювання плану спільних дій. І.Тепер говорить, що сутність проекту зводилася до "національного визволення України". Однак штаб та Рада революційних повстанців України не підтримали командарма. Дві течії українського визвольного руху розходилисьназавжди. В 1921 р. махновці подекуди співробітничали з петлюрівцями на місцевому рівні, але питання союзу між ними до рівня практичної реалізації школи більше не порушувалося.
Національний характер руху в 1920-1921 рр. визнавав і М.Кубанін: "Нападки махновських газет і самого Н.Махно спрямовані проти "московських насильників", відозви рясніють все більше і більше фразами типу "звільнення рідної України від російського гніту" і т.п. Заключним актом, що повинен був оформити перехід махновців у табір шовіністів, був вихід спеціального універсалу про визволення "неньки України". Цей акт не встигли випустити через втечу до Румунії. В 1928 р. Н.Махно написав спростування вищенаведеного, стверджуючи: що М.Кубанін свідомо перекрутив ідею підтримки місцевої автономії з метою створення засад для обвинувачення Н.Махна в націоналізмі. На жаль, Н.Махно не приводить ніякої конкретної інформації щодо цього періоду, а його ствердження, що Г.Кузьменко навіть не намагалась схилити його до української ідеї, не співпадає з усім комплексом історичних відомостей відносно неї.
Написані в 20-30 роках мемуари Н.Махна виявляють в ньому людину, яка гостро визнає свою власну національну приналежність і не полишена патріотизму. Мемуари містять в собі
Loading...

 
 

Цікаве