WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Махно і Україна - Курсова робота

Махно і Україна - Курсова робота

економічного життя регіонів України, які підпали під політичний вплив Н.Махна, були характерні такі раси:
- відмова від державного механізму, як регулятора економічних відносин у суспільстві;
- протирічива мета - досягнення вільного селянського ринку ї відмова від податкової системи. На практиці використовувалися реквізиції на користь армії;
- втручання в грошові відносини, ігноруючи об'єктивність економічних законів грошового обігу.
- намагання утворити економічно автаркну селянську спільноту.
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В ІДЕОЛОГІЇ МАХНОВСЬКОГО РУХУ
Для світогляду Н. Махна було характерним розуміння невід'ємності явищ "держави" і "капіталізму". Вважалося, що вони не можуть існувати поодинці. Різниця форм політичного режиму принципового значення не мала. Якщо метою проголошується побудова "держави", значить разом з нею побудується і "капіталізм". Набуваючи різноманітних форм, він у будь-якому випадку збереже свою сутність - експлуатацію людини на користь іншого, окремого капіталіста чи держави взагалі. В цьому контексті всі соціалістичні заклики УНР вва-жались Н. Махно обманом народних мас, можливо несвідомим, але обманом. Нерішучість київського уряду в задоволенні селянський вимог, які Н.Махно вважав антикапіталістичними, певною мірою стверджували цю думку. Але головним, що обурило махновців, стали спроби УНР опертись на іноземну Військову підтримку. Брестську угоду Н.Махно вважав зрадою як революції, так і всього українського народу, якому поновлення обмеженої окупаційним режимом української влади обійшлося жорстоким визиском економічних ресурсів. Подальші спроби Директорії укласти угоди з Антантою і Польщею трактувалися аналогічно. Впевненість, що саме політика Центральної Ради призвела до загибелі результатів махновських починань в 1917-1918 рр. творила серйозну перешкоду в стосунках махновців з петлюрівцями, аж до того часу, поки Н.Махно не дійшов висновку про існування для "вільного повстанства" ще більшої небезпеки у вигляді російських політичних ре-жимів. Під час боротьби з денікінцями і більшовиками в 1919-1921 рр. антагонізм між українським анархізмом та націоналізмом іноді поступався місцем нейтралітету і тимчасовим альянсам.
Український характер махновського руху доводить комплекс прояви його національної самобутності, їх ядром є традиції української військовості, такі як ідея загальної рівності та демократизму, на основі яких організаційно будувались повстанські загони. Про національну специфіку руху говорить також використання повстанцями традиційної української військової термінології. Наприклад, використання титулу "Батько", що став невід'ємною частиною ідентифікування повстанських командирів.
"Батько" - вища форма титулування отамана, коли він окрім чисто командних функцій ставав ще й вихователем своїх підлеглих. В цьому вбачають наслідок впливу поняття роду на традицію української військовості [5]. До того ж, з самого початку повстання Н.Махно був не просто "Батьком". 1 жовтня 1918 р. перед боєм за с. Дібрівку 30 повстанців, з подачі Ф.Щуся проголосили Н.Махна "Батьком", але не просто їхнього загону, а усього майбутнього повстанства. В разі невдачі всі вони розраховували полягти в бою, чим і було викликане таке подібне самозванство. Але фортуна була прихильна до них, і після перемоги Н.Махна, на загальному сході дібрівських селян за участю делегатів від сусідніх сіл, було одноголосно затверджено "батьком всього революційного повстанства України".
Махновська ідеологія визнавала існування української надії і користувалася термінами "Україна" та "українці", прихильно ставились до впровадження шкільного навчання "материнською" мовою. Навіть махновська російськомовна преса часто друкувала матеріали на теми української історії та літератури. Починаючи з 1919 р. махновці самоідентифікували себе як українців. Це відбилося у назві їх військової організації ~ Революційна повстанська армія України. В ідеології руху існувала специфічна ідея української самостійності. Пропонувалась інакша форма реалізації народного суверенітету. Н.Махно стояв на позиціях самовизначення України як окремого економічного організму, розташованого на певній географічній території, на відміну від підходу до України як до географічної території, населеної людьми переважно української національності.
Події 1918-1921 рр. трактувалися Н.Махно не інакше як "Українська революція" [5]. Це процес, під час якого "російська революція на Україні" перетворилася на революцію "Українську". Восени 1919 р. було створено махновську україномовну пресу у вигляді газет "Шлях до Волі" (Катеринослав) та "Анархіст-Повстанець" (Полтава).
Національний склад махновців відомий виключно з книг російських анархістів П.Аріздшова [3] та В.Воліна [10]. І хоча перевірка наведених даних сьогодні практично неможлива, немає належних підстав сумніватися в їх достовірності. Анархісти виступали прихильниками денаціоналізації руху. Отже, РПАУ/м/ на 90% складалися з українців і на 6-7% з росіян.
І.Мазепа писав, що якщо історики "захочуть", то "знайдуть у махновському русі немало рис, типових для ваших давніх запорожців".
Вирішення подібних проблем справді важка справа, головне через невизначеність критерію та методу, що мають пов'язати собою явища різних історичних епох, небезпеку модернізму, низький авторитет в науковому середовищі суб'єктивних факторів.
Свідчення очевидців, хоч трохи знайомих з українською історією, на диво однозначні (білогвардієць К.Герасименко, член Вищої військової інспекції РСЧА, секретар Л.Камєнєва [10], міністр УНР І.Мазепа - "це Січ". Проте розбити на складові і дослідити свої спостереження очевидці махновського руху не бажали, а можливо і не могли. Спорідненість явищ здавалась зрозумілою мало не з першого погляду і водночас досить невловимою. До подібного висновку здебільшого підводила своєрідна духовна атмосфера махновського середовища: намагання махновців тримати себе в рамках певної поведінки, їх стан погоні за радощами життя, їх костюми, ставлення до одягу, грошей, зброї, алкогольних напоїв, тощо.
Важливим аргументом на користь "запорозької" теорії є територіальна спільність історичних явищ. Межі махновського району приблизно співпадають з кордонами запорозьких Вільностей. Більше того, значна кількість сіл, що стали осередками руху ("бандитськими гніздами" з згідно теорії Р. Ейдемана, були засновані в кінці XVIII ст. безпосередньо запорожцями, або Азовським козацькимвійськом в середині XIX ст. На початок XX ст. в них ще збереглись елементи козацького адміністративного поділу (сотні), традиції самоврядування і деякі побутові звичаї. Наприклад, поряд з офіційним прізвищем людини існували народні прізвиська. Значна кількість учасників "махновщини" складалась з безпосередніх нащадків запорожців.
Обидва історичні явища являючи собою масштабні соціальні рухи, знайшли своє організаційне втілення у військово-адміністративних системах. Увійшовши в силу, ці політичні утворення висунули претензії на виконання провідних ролей політичного життя України і на впорядкування її соціально-економічного і політичного устрою за виробленими всередині них зразками. Одночасно з цим ці організації високо
Loading...

 
 

Цікаве