WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Махно і Україна - Курсова робота

Махно і Україна - Курсова робота


КУРСОВА РАБОТА
з курсу історії України
на тему:
"МАХНО І УКРАЇНА"
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. НЕСТОР МАХНО: ЗАХИСНИК СЕЛЯН УКРАЇНИ ЧИ КРИМІНАЛЬНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ?
РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА НЕСТОРА МАХНА
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В ІДЕОЛОГІЇ МАХНОВСЬКОГО РУХУ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Нестор Іванович Махно (1888-1934) народився в багатодітній родині селянина-бідняка с. Гуляйполе Єкатеринославської губернії. Мав початкову освіту, але читав лекції в університеті Сорбони.
Світоглядною парадигмою Нестора Махна була, як відомо, анархія, "безвладний лад", "вільний радянський лад". Нестор Махно адекватно відображав інтереси і прагнення українського селянства.
Саме ідеали, устремління Н.Махна підкреслюють і віковічні прагнення українського народу до свободи.
Махно першим рішуче виступив проти захоплення більшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії в Україні. Між іншим, саме цим накликав на себе найбільшу ненависть і переслідування з боку "власть імущих". Категорично заперечуючи керівну роль партії у суспільстві, Н.Махно ніби попереджував про той глухий кут, до якого потрапить величезна комуністична країна у кінці ХХ ст. Натомість, Н.І.Махно пропонує суспільству багатопартійність - рівні права і змагальність усіх політичних партій і груп у впливі на людей і пропаганді своїх ідей і доктрин.
РОЗДІЛ 1. НЕСТОР МАХНО: ЗАХИСНИК СЕЛЯН УКРАЇНИ ЧИ КРИМІНАЛЬНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ?
Шлях Нестора Махна у революцію, як і деяких інших членів найбільш радикальних політичних партій Російської імперії починався з відвертих кримінальних дій, що мотивувалися потребою набуття партійних коштів та терором як засобом боротьби з представниками самодержавної влади. Здебільшого подібна революційна "романтика" ставала для таких молодиків життєвою необхідністю і вигідним ремеслом для задоволення власних потреб, які надійно маскувалися політичними гаслами.
Після усунення з престолу Миколи П партійці-бойовики, які пройшли школу царської каторги, залишилися без звичайної роботи. Приводом для поновлення активної військовою революційної діяльності став корніловський заколот у вересні 1917 р., коли Тимчасовий уряд був примушений кинути заклик про "захист революції". Відразу ж почали створюватися за аналогічним зразком загони червоної і чорної гвардії, які нерідко мали й спільні керівні органи. Так анархо-більшовицьке військове бюро в Катеринославі очолював анархіст з Гуляйполя В.Курилепко - у майбутньому відомий польовий командир махновського війська. У вересні-жовтні, не відчуваючи серйозного опору з боку місцевої міліції, гуляйпільські чорногвардійці під проводом свого ватажка Махна почали затверджувати "радянську" владу. Вони вбили поміщика Класека, пограбували його садибу і утворили "зразкову комуну анархістів", в якій, на думку В.Волковивського, не стільки працювали, скільки займалися пияцтвом. Спроба Олександрівського повітового комісара Тимчасового уряду Михна протидіяти бешкетам махновців закінчилася невдало. Присланого для притягнення їх до кримінальної відповідальності агента з особливих доручень чорногвардійці вигнали під загрозою вбивства. Сам Махно так згадував про ці події: "Міліція в Гуляйполі виконувала роль розсильних, а не поліцейських. Після цього до нас більше не надходило ніяких наказів і не надсилалося урядовців з повіту". Після жовтневого перевороту чорногвардійські загони М.Ннкнфорової і Н.Махна стали підпорядковуватися наркому Радянської Росії по боротьбі з контрреволюцією на Півдні В.Антонову-Овсієнко, від якого безпосередньо отримували кошти на військово-організапійні потреби. Збереглася записка про отримання Никифоровою 11 грудня 1917 р., у день прибуття наркома до Харкова, авансу від нього на суму 300 крб. Анархо-комуністичні формування були найбільш радикальними загонами у затвердженні військовими засобами радянської влади в Україні. В організації терору на початку 1918 р. вони навіть випереджали більшовиків. Надзвичайний комісар Раднаркому Росії С. Орджонікідзе, який в цей час знаходився на Катеринославщині, повідомляв Антонова-Овсієнка: "Никифорова в Олександрівську наробила справ, треба негайно її 'забрати звідти".
Таким чином, отримання анархо-комуністичними загонами у лютому 1918 р. статусу червоноармійських частин стало наслідком усталених військових зв'язків більшовиків і анархістів. Військовим контингентом гуляйпільського червоного полку, за свідченням О. Чубенка, найближчого соратника Махна, стали 5000 демобілізованих солдатів старої російської армії. Махно у своїх споминах сповіщає про дещо іншу чисельність частини. У березні 1918 р. полк складався з шести рот по 200-300 чол. кожна, національної єврейської роти і кавалерійського загону в декілька сотень чоловік. Також були сформовані санітарні загони і підготовлені приміщення під шпиталь. Озброєння в полку було різноманітним: російська гвинтівка Мосіна, револьвери системи Наган, німецька і австрійська трофейна зброя.
Командиром полку став колишній царський офіцер О. Волох, начальником військового польового штабу і комісаром - Н.Махно.
Антонов-Овсієнко, призначений Леніним на посаду голов-нокомандуючого збройними силами "південних" радянських республік, пов'язував з полками типу гуляйпільського великі надії у боротьбі проти австро-німецьких і українських військ і доручав анархо-комуністам відповідальні завдання. Так, на Никифорову покладалося сформувати у степовій Україні кавалерійські частини Червоної Армії. Збереглася позначка в його касовій книзі: "Никифоровій - начальнику кавалери Таврійської і Херсонської губернії - 5 тисяч карбованців".
Але надії червоного головкома не здійснилися. Анархо-більшовицькі формування були знаряддям РКП(б) у проведенні військово-комуністичноі політики Леніна і Троїцького. Вони збирали з заможного населення контрибуції, продрозверстку, розправлялися з своїми ідейними супротивниками. В результаті, військо Антонова-Овсієнка швидко розкладалося, втрачало боєздатність. Знамевська бойова ділянка радянських військ розвалилася ще до підходу австро-німецьких і українських частин. Обурені грабунками і насильством загонів Беленковича (командуючий південною резервною групою військ Антонова-Овсієнка) і Никяфорової, мешканці Єлісаветграду і юнкери вигнали їх з міста, захопивши багато полонених і дві гармати. Начальник бойової ділянки М.Коляденко доповідав Антонову-Овсіеику, що Беленкович і Никифорова "ледь винесли з Єлісаветграду ноги". Лише загону Сіверса, що надійшов на допомогу (600 чол.) і бронепоїзду Полупанова вдалося "заспокоїти" елісаветградців.
Те ж саме відчув і Махно, полк якого входив до складу 2-ї революційної армії Антонова. Вона була сформована з місцевих анархо-більшовицьких загонів і закривала катеринославський напрямок. Махнові було доручено обороняти Чадлине, північніше Гуляйполя. Але несподівано особовий склад полку відмовився виступати на фронт ї 15 квітня 1918 р., під командуванням колишніх офіцерів підняв повстання,визнав владу Центральної Ради. Для придушеная заколотників Антонов-Овсієнко відправив бронепоїзд Беленковича, який вчасно встиг до Гуляйполя і відкрив по повстанцях нищівний вогонь. Як писав
Loading...

 
 

Цікаве