WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Калнишевський - Реферат

Петро Калнишевський - Реферат

кров приливала до голови, з'являлося якесь безмежне відчуття страху. В кожного, хто тут побував, навіть найсуворішої людини, мимоволі виривається з грудей якщо не крик, то тяжке зітхання і з язика злітає запитання: "Невже тут можливе життя?" Невже люди були настільки міцні, що зносили роки цього домовинного існування?"
Крім того, в камері протікала стеля, про що свідчить письмова до-повідь від 12 жовтня 1779 р. намісника, знайдена в монастирському архіві: "За багаторазовим мене проханням П. І. Калнишевського для потреби йому до виправлення і перекриття келії, в якій він живе, що від дощу велика теча відбувається, від чого і одежа в нього гниє, і просить ваше високопреподобіє наказати особливо, понад монастирських найнятих у теслярську роботу робітних, на його рахунок найняти чо-тирьох чоловік і навесні з іншими монастирськими робітними надіслати з вказівкою на його ім'я, хто і якими цінами". Так, за власні гроші Калнишевський відремонтував свою камеру.
Його тюремний режим відзначався особливою суворістю. У "Відо-мості про колодників, що утримуються в Соловецькому монастирі", на-писано: "Петро Калнишевський з 1776 р., липня 29. За наказом Потьом-кіна, за височайшим повелінням для утримання безвихідно із монастиря і позбавлення не тільки листування, а й усякого з сторонніми особами спілкування, під пильною вартою солдатів, що знаходяться в монастирі",- ці слова постійно писав архімандрит у відомостях, які він регулярно посилав до Синоду. За переказами, останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік: на Великдень, Преображення Господнє і Різдво, але в архівах не знайдено підтвердження навіть цьому.
Влітку Калнишевського позмінно охороняло четверо солдатів,- при інших в'язнях було по двоє: взимку біля його каземату № 15 чатувало троє - біля всіх інших по одному. Калнишевського стерегли ті ж самі найнадійніші охоронці: В. Соханов, А. Михайлов, І. Матвєєв, В. Не-стюков. Вони одержували гроші для харчування бранця - один карбо-ванець на день - і купували йому ту їжу, яку він замовляв. Про це свідчать записи в "Зошиті, даному конторою монастирського правління казначею ієромонаху Іоанну, для запису видачі харчових грошей ко-лишньому Січі Запорозької кошовому Петру Кальнишевському".
Отже, матеріальної скрути цей в'язень не відчував: відомо, що Кал-нишевський на згадку про себе подарував Соловецькому монастирю коштовне Євангеліє вагою понад 34 фунти срібла вартістю 2435 карбо-ванців. Після шістнадцятирічного перебування в казематі Головленкової тюрми його перевели в кращу камеру поряд з кухнею, де він пробув ще дев'ять років. І лише указом нового царя Олександра І від 2 квітня 1801 р. Петру Калнишевському було "даровано прощення" і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.
110-літній в'язень, котрий за 25 років перебування в одиночках, як твердять перекази, осліп, нарешті став вільний. Указу від 2 квітня передувала перевірка списків ув'язнених всієї імперії. Такий список направив і архангельський генерал-губернатор Мезенцов на розгляд уряду - той звільнив з Соловецької тюрми лише двох: одним з них і був Петро Калнишевський. Вже у відомості арештантів за березень 1801 р., направленій Соловецьким монастирем до столиці, навпроти прізвища Калнишевського зазначено: "прощений". Указом від 2 квітня 1801 р. ліберальніший цар Олександр І скасував Таємну експедицію і звільнив багатьох в'язнів-починалося XIX століття. Старожили монастиря розповідали Д. Яворницькому, котрий розшукав могилу останнього кошового, що "після нього залишилося в камері понад два аршини нечистот, що, просидівши у в'язниці такий тривалий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; що в нього, як у звіра, виросли пазурі, довга борода, і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розповзся на шматки і спадав з плеч". Від нього тхнуло землею. Але він не втратив розум. 7 червня 1801 р. Петро Калнишевський у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому "в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в тюрмі він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджується повною мірою". Мовляв, коли вся країна стала тюрмою, то чи варто шукати волю за межами Соловків. Та й куди йому їхати - на покріпачену Україну ятрити душу, спостерігаючи, як, за словами Т. Шевченка на руїнах "Січі мудрий німець картопельку садить"? Єдине прохання висловив він у цьому листі - щоб дожити "залишок днів безбідно", хай йому залишать те ж арештантське утримання - по одному карбованцю на день, що цар і дозволив. Цікаво, хто ж писав цього листа? Якщо Калнишевський особисто, то він у свої 110 років не втратив зору, як свідчать перекази.
Восени 1803 р. Калнишевського не стало. Перед Преображенським Собором Соловецького Кремля, на сірій гранітній плиті вибито свя-тенницьку епітафію: "Тут поховано тіло в бозі почилого кошового ко-лишнього Запорозької грізної Січі козаків отамана Петра Кальнишев-ського, засланого в сію обитель за височайшим повелінням 1776 р. на спокуту.-Він у 1801 р. за височайшим же повелінням, знову був звільнений, але вже сам не побажав залишити обитель, в коїй знайшов душевний спокій смиренного християнства, щиро визнавши свої провини. Помер 1803 р., жовтня 31 дня, в суботу, 112 літ від роду, смертю благочестивою, доброю".
Точне ж місце, де знаходиться могила, нині невідоме, в 20-30-х роках нашого століття на монастирському цвинтарі були табірні горо-ди, де вирощували овочі. До наших днів дійшла лише надмогильна плита з цим написом, викарбуваним 1856 р. постриженим у монахи білоцерківським протодияком, котрий заховався підкриптонімом А. А. або Л. Л. (теж, мабуть, українець).
Все це ми знаємо тепер. А після арешту Петра Калнишевського майже сто років про його долю нікому нічого не було відомо. Царизм умів берегти свої таємниці.
Як же було розкрито "таємницю останнього кошового"? Влітку 1862 р. про нього почув від селян поморського села Ворзогори історик П. С. Єфименко, засланий до Архангельської губернії за революційну діяльність. Найстарші з місцевих жителів ніби ще бачили Калниша живим. П. С. Єфименко знайшов у архіві Архангельської канцелярії "Справу по повідомленню Державної воєнної колегії контори про від-правлення до Соловецького монастиря кошового Петра Кальнишев-ського, червня 11 дня 1776 р.". Опрацювавши всі ці матеріали, вчений написав статтю "Кальнишевський, останній кошовий Запорозької Січі", яку було надруковано в журналі "Русская старина" за листопад 1875 р. Так було повернуто із забуття ім'я могутнього сина українського народу, який все своє життя обстоював інтереси Запорозької Січі, розуміючи, що доки буде на Вкраїні Січ, доти буде жити Україна.
Список використаної літератури.
1. " Історія України-Русі " Микола Аркас - Одеса "Маяк" 1994р.
2. " В'язні Соловецького монастиря " Г.Г. Фруменков - Архангельск
1968р.
3. Журнал " Киевская старина " №9 - 1887р.
4. " Українське золотарство" М.З Петренко 1973р.
5. " Пам'ять століть " №5 - 1997р.
Loading...

 
 

Цікаве