WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Калнишевський - Реферат

Петро Калнишевський - Реферат

схід сонця
Лагері розбила...
Ой уже ж наші славні запорожці
Та й невеселі стали,
Ой, облягли їх москалі
Та всіма сторонами.
Ой кругом церкви, церкви січової
Ой караули стали,
Ой, священику отцю Володимиру
Та служити не дали.
Ой летить бомба з московського боку,
Та й посеред Січі впала...
Петро Калнишевський і січова старшина здали російським військам Січ без бою. Загарбники пограбували військову скарбницю, вивезли зі сховищ зброю з припасами, архів Коша Запорозького. Понад 5 тис. запорожців після зруйнування Січі втекли за Дунай і заснували там Задунайську Січ. Ну а що ж сталося з Петром Калнишевським? Всі дослідники однозначно стверджують, що його, разом з козацькою стар-шиною, військовим писарем І. Глобою, військовим суддею П. Голова-тим, військовим старшиною А. Порохнею, полковником Чорним, С. Гелехом, І. Куликом, І. Гараджою,-курінними отаманами О. Параличем, М. Головком та іншими було заарештовано, а їхнє майно описане й конфісковане. Заарештувати заарештували, але чи відразу після за-хоплення Січі? Це, як на мене, теж принципове питання. Принаймні стосовно Петра Калнишевського, то є підстави сумніватися в його не-гайному арешті в червні 1775 р.
Як відомо, козацьку українську старшину Катерина II зрівняла в правах з російським дворянством. Наприклад, А. А. Головатий - писар при кошовій адміністрації, полковий старшина, після зруйнування Січі 1775 р.-капітан російської армії, брав участь у формуванні з колишніх запорожців Війська вірних козаків, пізніше перейменованого на Чорноморське козацьке військо, де займав посади військового судді і кошового. Досить таки типова доля для вірнопідданої козацької стар-шини, лояльної до цариці. Зрештою, про це йдеться і в маніфесті Ка-терини II від 3 серпня 1775 р.
Не зайвим буде процитувати рядки з маніфесту: "всем же старши-нам, кой служили порядочно й имеют одобрения от наших воєнних начальников, службе й званню их получат степени". У Петра Кални-шевського були "одобрения" від самої цариці - нагороди, подяки, високе військове звання.
Катерина II була підступною, жорстокою, але хитрою й розумною імператрицею, котра ревно дбала про свою репутацію "гуманістки і благодійниці". Чи переслідувала б вона 85-літнього старця, якби він не становив для неї реальної загрози? Тим більше - героя воєн, генерал-лейтенанта, кавалера ордена Андрія Первозванного? Думається, що Петру Калнишевському було надано можливість повернутися на свій хутір-зимівник Гетьманку на рідній Роменщині, щоб тихо доживати віку. Маніфест Катерини II від 3 серпня 1775 р. ставив, на думку цариці, крапку на цій "політичній потворі": "Січ Запорозька остаточно вже зруйнована, із знищенням на прийдешні часи й самої назви запо-розьких козаків, не менш як за образу нашої імператорської величності, через вчинки і зухвальства, що чинені були від цих козаків непокорою нашим височайшим повелінням".
У метричній книзі Миколаївської церкви містечка Смілого є запис на полях, датований липнем 1775 р.: "Брат Петро на Петра й Павла був печальний зело, молю бога за нього". Свято Петра й Павла-, як відомо, 12 липня. Отже, Січ до цього часу було уже зруйновано. В журналі "Киевская старина" № 9 за 1887 р. було надруковано інформацію "Кло-потання Потьомкіна про заміну запорозькій старшині смертної кари ув'язненням у монастирі", де йдеться про Петра Калнишевського. Це звернення Г. Потьомкіна до цариці написане в травні 1776 р., майже через рік після зруйнування Січі. Де був Калнишевський весь цей час? У конторі військової колегії в Москві? Є кілька версій.
Одна з них подана в московському тижневику "Неделя" № 13 за 1965 р. Житель Роздорської столиці І. В. Проколов, збираючи на Дону інформацію про скарб С. Разіна, випадково натрапив на слід ще одного скарбу - запорозького. Розповів йому про це донський козак, у родині якого таємниця скарбу передавалася з діда-прадіда "від самого Калниша". Можливо, мова йшла про майно останнього кошового, котрий, за переказом, після зруйнування Січі втік на Дон. Ймовірно, що Петро Калниш міг переховуватися серед вірних йому людей у Роздорах - одному з багатих козацьких містечок. Відомо, що з втечею Калнишевського зникли і сліди запорозької казни. Чи не залишилася вона (принаймні її значна частина) на Дону? А можливо, скарб останнього кошового закопаний і ближче, на дорозі з Січі на Дон - на таку думку наводить розповідь ще одного скарбошукача з Таганрогу М. С. Овчарова.
А було це так. Його прадіда разом з родиною та іншими селянами привіз поміщик з Рязанської губернії в Приазов'я ще на початку XIX ст.- для освоєння безлюдних земель "Дикого поля". Під гаєм, біля злиття двох струмків, заснували село, збудували поміщицьку садибу. Овчарови вирішили викопати криницю у дворі, щоб не тягати воду з "копанки", біля струмка. Десь на другому метрі глибини ями лопата потрапила на щось тверде. Витягли один обгорілий обрубок дерева, другий, третій... На глибині двох метрів ними виявилася щільно зава-лена вся земля. Отож, забобонні селяни, перехрестившись злякано, за-горнули цю "нечисту" яму землею, а колодязь викопали в іншому місці. А через багато років у двір Овчарових забрів старий і хворий втомле-ний дід, який, відпочивши, розповів, що десь півсотні літ тому загін запорожців, тікаючи від погоні, закопав у цих місцях, кроків за триста від криниці, великі скарби. Не виключено, що це був загін Петра Кал-ниша, який не ризикнув їхати з казною повз відбудовану Троїцьку фортецю в Таганячному розі, повз численні сторожові пости і роз'їзди царської армії в Приазов'ї. Отож вирішили прориватися на Дон без скарбів, а їх приховати до кращих часів у надійному примітному місці. Залишки ж від вогнищ закопали в землю і замаскували, щоб не при-вертати до цього місця уваги.
Після зруйнування Запорозької Січі Петро Калнишевський підпільно проводив роботу по встановленню контактів з тією козацькою старшиною, яка залишилася йому вірною, аби самовільно відновити Січ в іншому місці за межами Російської імперії, за що й був засуджений до смертної кари з заміною її довічним ув'язненням у Соловецькому монастирі. На такі роздуми наводить ця публікація та інші факти. Звичайно, це гіпотеза, не більше, але - не позбавлена логіки. Ось цейлист Потьомкіна до цариці:
"Всемилостивейша государиня!
Вашій імператорській величності відомі всі дерзновенні вчинки ко-лишнього Січі Запорозької кошового Петра Калнишевського і його спільників судді П. Головатого і писаря І. Глоби, коїх підступне буйство настільки велике, що не дерзаю вже я, всемилостивейша государиня, переліченням оного чіпати ніжне й людинолюбне ваше серце, а при тому не знаходжу ані найменшої потреби приступати до будь-яких досліджень, маючи явним доказом справжні до старшини ордери, що свідчать великість злочину їх перед освяченим вашої імператорської величності престолом, котрою, за всіма цивільними, громадськими і по- літичними законами заслужити, по всій справедливості, смертну кару. Та як постійна блискучої душі вашої супутниця добросердечність перемагає суворість злості сумирним і материнським виправленням, то й відважувався я всепідданіше уявити: чи не зволите ви височайшим указом згаданим
Loading...

 
 

Цікаве