WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьман Павло Скоропадський - Реферат

Гетьман Павло Скоропадський - Реферат

територію колишньої Російської імперії, а й більшість європейських країн, острівець ладу і безтурботності, навіть якщо б його і створили, був приречений. Листопадові революції 1918 року в Австро-Угорщині та Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влада. Цим скористалися російські більшовики, які через свою мирну делегацію у Києві слідкували за ситуацією в Україні, та національно-соціалістичні партії, що підняли повстання проти П. Скоропадського. З іншого боку, представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою Росією, який врешті-решт, так як і новий російський кабінет С.М.Гербеля, виявився самовбивчим для гетьмана. За допомогою політичних демаршів та воєнних дій майже всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили його зректися гетьманства.
За свідченнями очевидців, обставини цього були дуже трагічними. Коли делегація українських діячів висловила свої вимоги до гетьмана, він тільки й вимовив: "Це ж виходить отреченіє! Але що ж скаже історія?" Член делегації М.Славинський у запалі відповів: "Павле Петровичу! Історія вже сказала про вас1 усе, і більше вона вже про вас нічого не скаже! .."
Однак всупереч подібним заявам і сподіванням історична місія гетьмана, тепер вже колишнього, 14 грудня 1918 року не скінчилася, - наявність екс-гетьмана та сильних хліборобсько-державницьких тенденцій викликала до життя в 1920 році в еміграції український монархічний рух.
Г Майже весь 1919 рік Павло Петрович перебував у політичних сутінках, працюючи над своїми спогадами у Швейцарії. Але вже у 1920 році його ім'я знову починає згадуватисяу пресі - прибічники Директорії УНР та Головного отамана С.В.Петлюри звинувачують Скоропадського у зносинах з російськими монархістами. Це свідчить, що певні сили побоювались появи колишнього гетьмана на політичній арені еміграції. 1 дійсно, незабаром Павло Скоропадський з'являється, цього разу як прапор руху гетьманців-державників. Його засновником стала Українська хліборобсько-демократична партія на чолі з В.Липинськйм та С.Шеметом, яка згодом оформилась як Український союз хліборобів-державників з центром у Відні.
Г Хліборобська партія існувала з кінця 1917 року, але її стосунки з П.Скоропадським у 1918-му були досить складними Слід зазначити хоча б, що з'їзд, який 29 квітня проголосив Скоропадського гетьманом, був не хліборобським, а з'їздом Союзу земельних власників". "Хлібороби" відокремились від них ще напередодні, 28 квітня, але вітали гетьмана, поставивши йому декілька умов: створення дійсно вільної, незалежної, народної Української держави; скликання Української народної ради; щоб уряд складався з людей, які довели вірність українській національно-державній ідеї та ін. Скоропадський прийняв це звернення, але майже всі вимоги виконані не були, а подальші з'їзди "хліборобів" - заборонені. На початку листопада 1918р., коли поразка стала цілком очевидною, гетьман доручив С. Гербелю формування нового кабінету - вільного від германофілів і зорієнтованого на Антанту. Однак Антанта допускала в крайньому разі лише федерацію народів колишньої Російської імперії. Під загрозою більшовицької навали та міжнародної ізоляції П. Скоропадський 14 листопада 1918 р. оголосив про федерацію України з "майбутньою", небільшовицькою Росією. Але того самого дня лідери українських соціалістичних партій створили у Білій Церкві новий уряд - Директорію, яка розпочала повстання проти Гетьманщини. Ідея федерації відштовхнула від П. Скоропадського українських патріотів, однак не привернула до нього російських монархістів, з яких у Києві формувалася "українська" армія. На Київ наступали війська Директорії під командуванням С. Петлюри, розгортався махновський анархістський рух. Гетьман втрачав контроль над країною.
14 грудня 1918 р. в Києві, до якого підступали війська Петлюри, більшовики підняли збройне повстання. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон. У своєму відреченні від влади він писав: "Я, гетьман усієї України, на протязі семи з половиною місяців докладав усіх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому він опинився. Бог не дав мені сил справитись із цим завданням, І нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, і керуючись виключно добром України, відмовляюся від влади".
Тільки на вигнанні зійшлися шляхи Скоропадського та Союзу хліборобів. Для останніх Павло Петрович став прапором національно-державного будівництва; він же знайшов у них сильну підпору під свої мрії про монархічну Україну.
Ідеологом українського монархічного руху в еміграції був ВЛипинський, відомий дипломат, історик та політик, який формулював цю теорію протягом 1920 - 1926 років у своїх листах до "братів-хліборобів" Це була зовсім нова ідеологія, бо, власне кажучи, Українська держава 1918 року не була монархією, а перебувала в процесі становлення і могла перетворитися на будь-яку із політичних форм - диктатуру, монархію, навіть республіку. Про останнє красномовно свідчить той факт, що вже після перевороту, 2 травня 1918 року, делегація лідерів українських соціалістичних партій - В.К.Винниченко, А.Ф.Андрієвський, С.О.Єфремов, О.Салтан 1 К.Лоський - подала німецькому представникові у Києві проект конституції, де вказувалось: "Виконавча влада в республіці належить теперішньому президентові республіки, який носить ім'я гетьмана, і Раді Міністрів". Були також пропозиції і щодо складу уряду.
Однак 1920 року гетьманський рух - "беззастережно монархічний". Теорія В.Липинського проповідувала Українську
трудову дідицьку монархію. За висловами сучасників, певні риси наближали її до італійського корпоративного фашизму Б.Муссоліні, але на відміну від останнього ідеї Липинського не випробувались втіленням в життя.
У редагованому лідером УСХД віденському журналі "Хліборобська Україна" були вміщені і уривки із "Споминів" гетьмана Скоропадського. Перекладав з російської та редагував їх сам Липинський, - адже вони мали стати частиною ідеології українського монархізму. Зрозуміло, що тим самим спогади трохи відійшли від свого первісного вигляду, але це не повинно застерігати читача. Виклад подій, своєї точки зору в них залишився незмінним, тобто таким, яким вийшов з-під пера колишнього гетьмана.
Слід зазначити, що гетьмансько-державницький рух користувався певним авторитетом не тільки в Австрії, Німеччині, куди переїхав після Швейцарії П.Ц.Скоропадський, але і в США, Канаді. Серед його прибічників цього періоду крім В.Липинського можна назвати С.Шемета, О.Скоропис-Йолтуховського, давнього українського діяча і засновника "Спілки визволення України", історика Д.Дорошенка, Б.Левицького, О.Назарука. Останній гідний окремих зауважень хоча б тому, що, будучи галіційським радикалом, у грудні 1918 року виступав проти гетьмана і був членом першогоуряду Директорії - міністром преси і пропаганди. Але життя в еміграції, роздуми над долею української державності привели його до гетьманського руху, і в 20-х рейсах він в Америці вже вдало агітує місцеві українські організації за приєднання до нього
Відносини гетьмана з
Loading...

 
 

Цікаве