WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Національно-визвольний рух на Україні в 40-50-ті роки XX століття: історія та проблеми історичних оцінок - Дипломна робота

Національно-визвольний рух на Україні в 40-50-ті роки XX століття: історія та проблеми історичних оцінок - Дипломна робота

національні формування скоріше можна назвати бандами, чисельність яких не перевищувала 10 чоловік.
Таким чином бачимо, що діяльність ОУН/УПА змінюється відповідно до умов на теренах присутності. Змінюється чисельність армії і неможливо підходити до її оцінки однозначно, спираючись на окремих даних.
УПА за сутністю - є надзвичайним проявом людської активності, випадком беспрецедентної організації національно-визвольного руху, яким слід пишатися і враховувати і в сучасних політичних умовах.
?
РОЗДІЛ II: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
Наприкінці 90-х роківХХст. В Україні спостерігається помітне зростання інтересу до проблем національного у житті суспільства. Об'єктивними умовами для створення узагальнень в цій галузі можна назвати:
" Існування історичної науки в Україні протягом семи років в умовах незалежності - тобто протягом часу, достатнього для підготування якісно нових кадрів в історичній науці;
" Фактична відсутність загальновизначеного ідеологічного курсу при наявності окремих кон'юнктурних моментів;
" Можливість неупередженого, безпосереднього співставлення наукового, доробку різних шкіл, у тому числі і закордонних;
" Прихід до історичної науки в Україні генерації молодих професіоналів, що були виховані в нових умовах;
" Поява в науковому обігу великої кількості нових документів, що до того були таємними, або знаходились за межами країни.
Проте, слід визначити і коло проблем, які перешкоджають повному визначенню щодо історичних оцінок названого явища, більшість з яких мають політичне походження, хоча взагалі події 40-50х років деякі дослідники не відносять до історії, натомість називаючи це соціологією. А в сучасних умовах було б краще вжити термін "політика", оскільки проблеми "радянського" минулого зараз є предметом політичних спекуляцій. То ж маємо проблеми:
" Ідеологізація історичної науки протягом багатьох років та всеосяжна брехня, що була зведена до найвищіх щаблів державної політики в країнах, що брали участь у конфліктах в Україні. Має такі наслідки:
" Велика кількість свідомих непривдивих свідчень з усіх сторін, підроблених документів та ін. Викривлень, що переслідували певні ідеологічні цілі.
" Тривале збереження ідейних конструкцій та підходів в багатьох дослідників старшого віку.
" Відсутність етичності та культури наукового спілкування, неспроможність адекватно сприйняти полеміку, піти на компроміси задля визначення істини, що призводить до замкненості історичних шкіл.
" Цілеспрямована діяльність уряду СРСР по знищенню чи приховуванню історичних джерел, які не відповідали офіційному ідеологічному курсу, призвела до втрати багатьох джерел, певна їх кількість й досі зберігається у таємних фондах архивів;
" Проблема політичної замкненості країн в період "холодної війни" , через що було втрачено час за відсутністю наукових дискусій та обміну концепціями;
" Практична відсутність неупереджених дослідників-професіоналів, що викликана полярним ставленням до подій в Україні.
Велику кількість робіт, присв'ячених проблемі національно-визвольного руху в Україні в 40-50х роках ХХст., можна поділити на певні групи, або навіть школи, оскільки кожен з підходів, що домінували в цих групах, існує достатньо тривалий час і має власну структуру, тобто періодичні видання, наукові заклади, кадри, на яких саме і базується. Ці групи можна класифікувати за критеріями політичної спрямованості дослідників, їх територіальної принадлежності та часу існування.
II.1. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛІСТИЧНА
До неї належать безпосередні учасники руху опору на Західноукраїнських землях, які опинилися на еміграції через переслідування у СРСР. До них також наближається частина довоєнних емігрантів з України, але ця частина діаспори значно менше політизована і стриманіше відноситься до подій в Україні в середині століття. Серед представників цієї групи можна виділити дві течії, що часто конфліктують і між собою:
А) учасники або прихильники ОУН-Б, вояки УПА тощо;
Б) учасники або прихильники ОУН-М.
До переваг цього напрямку історичного розвитку слід віднести можливість вільних досліджень і поширення науково-практичних знань, в першу чергу - у вигляді різних видань.
Вадами слід назвати обмеженість світогляду і намагання представити емігрантську частину українців як "весь український народ"[54], який беззастережно підтримує своїх ідейних провідників. У 80-ті роки в цій галузі виникає особливий настрій розчарування і з'являються публіцистичні роботи [86], що розгядають зрив національно-визвольного руху під іншим кутом - як трагедію, що розколола українців, а не з'єднала їх.
Проте ця школа стоїть на початку історичного аналізу подій визвольного руху, а його слід віднести ще до часів, коли тривало протистояння УПА і частин радянськіх військ. В пропагандивних роботах публіцистів-підпільників розроблялись в основному проблеми історичного підгрунття конфлікту, його витоків та історичних паралелей. Роботи цього часу є переважно невеликими за обсягом, що викликано в першу чергу обмеженими можливостями виробництва та самим характером - необхідністю стисло і переконливо подати пропагандивний матеріал, як, наприклад, "Наше ставлення до російського народу" О.Горнового [11, с.79-92], або деякі твори неофіційного ідеолога ОУН-Б П.Полтави [53, с.15-75]. Одною з таких робіт є і робота головнокомандувача УПА Р.Шухевича (Т.Чупринки) "До генези Української Головної Визвольної Ради" [77, с.392-406]. Такі роботи виходять з таких положень:
" Констатація нового періоду розвитку національної ідеї на Україні;
" Постійне зростання революційної боротьби в Україні;
" Використання світової війни для досягнення мети - Самостійної Соборної Держави;
" Вихід визвольного руху за межі вузьконаціонального і підхід до ОУН-Б як до провідника усіх поневолених народів, що було оформлено у 1944р. у вигляді УГВР.
В одній з найголовніших і найхарактерніших робіт П.Полтави "Хто такі бандеровці та за що вони борються" викладено фактично основи майбутнього підходу до вивчення проблеми збройного руху опору на Заході України, які, в свою чергу, базуються на первинних документах ОУН-Б. Це:
" ОУН-Б - єдина радикальна сила у боротьбі проти німецької і радянської окупації:
" Розуміння націоналізму як відповідальності перед інтересами народів, що населяють Україну, при визнанні домінування українців, на засадах вільної співпраці, а не шовінізму:
" Декларування боротьби протиімперіоналістичної командно-адміністративної системи, а не простого народу:
" Безкомпромісова висока ідейність учасників руху на відміну від окупантів [54, с.11].
Після того як ті учасники ОУН, яким пощастило вижити у вирі запеклої боротьби, опинилися за межами батьківщини, вони продовжили ту ж саму пропаганливну діяльність, яку вели зсередини. На сторінках періодичних видань, таких як "Визвольний шлях", "Українське Слово" та інших, що виходили друком у Мюнхені, Нью-Йорку, Парижі, з'являлись публікацій спогадів, документів, що збереглися, звернення до людства. Виходили і окремі видання, деякі з них було перевидано в
Loading...

 
 

Цікаве