WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Створення та діяльність ОУН - Реферат

Створення та діяльність ОУН - Реферат

ніяких доказів, щодо співробітництва ОУН і Німеччини. Зрештою у комюніке командування УВО, опублікованому після вбивства, ясно сказано, що людина, яка зробила замах, виконувала вирок українського революційного трибуналу. У комюніке сказано, що Пєрацький ніс відповідальність за організацію ліквідації шкіл та українських товариств, планування полонізації Української церкви, сприяння антиукраїнських погромів під час пацифікації.
Процес у Варшаві закінчився тьрома вироками до смертної кари, які потім були замінені на пожиттєве ув'язнення, двома вироками до пожиттєвого ув'язнення. Інших було засуджено на строки від 7 до 15 років.
Варшавський процес мав не лише негативні сторони, але й позитивні. Він дав можливість польській суспільній думці більше дізнатися про боротьбу українців. Одна польська газета писала з цього приводу: "Процес проти українських терористів, що ведеться уже більше трьох тижнів помалу міняє своє обличчя… Ті люди вбили,- бажаючи служити своєму народові. Ми не думаємо, що так вони їй добре служили. Успішно служать вони їй тепер: тричверті польської преси, що протягом сімнадцяти років не хотіли визнавати слова "український" за ці три тижні навчилися цього слова і вже ніколи його не забудуть…"
Газета польських народовців писала: "Ми, польські народовці, маємо обов'язок найголосніше сказати, що український народ існує, що він живе і бореться за своє існування…"
В Радянській Україні також було не зовсім спокійно. Росія, боячись втратити Україну, на яку поширювався вплив ОУН, у газеті "Вісті" 12 червня 1935 р., звинувачувала лідера ОУН Є. Коновальця у тому, що він служить Німеччині.
Як справедливо зазначає німецький історик Лотар Грухман, успіхи Гітлера залежали не від його здібностей у плануванні ударів і не від досконалого характеру його концепції, а від його вміння вчасно викорисовувати міжнародну ситуацію і помилки своїх противників.
У ситуації, коли ні англійський, ні французький уряди не мали точної політичної концепції щодо українського питання і сподівалися, що це питання втягне Німеччину у війну проти СРСР, Гітлеру було легко діяти за власним бажанням.
Та замість йти на завоювання України Гітлер вирішив отримувати українські багатства через економічний обмін, і маючи це на увазі він вступив у торгівельні переговори з Москвою. Як результат цього зближення був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол 23 серпня 1939 р.
Абвер на чолі з адміралом Канарісом наладнав контакт з ОУН у 1938 р. і передбачав ще до вторгнення в Польщу прискорення вирішення українського питання.
Канаріс був зрештою досить обізнаний з національними проблемами народів Східної Європи і не виступав проти їх свободи. Він погодився сформувати в Словаччині невеликий український загін, що дістав назву "Bergbauernhilfe". Але незабаром ситуація змінилася: із підписанням пакту про ненапад німецьке командування відвернулася від українців і українського питання.
У той час, коли польський уряд перебував у еміграції Москва дала наказ своїм військам перейти кордон Польщі. Хоча Росія прийняла це рішення згідно з секретною радянсько-німецькою домовленістю, офіційно вона виправдовувала свою агресію необхідністю "прийти на допомогу українським і білоруським братам". 22 вересня Червона Армія вступила у Львів, столицю Західної України. 27 вересня капітулювала Варшава і наступного дня Ріббентроп підписав у Москві договір про дружбу і протокол, який остаточно визначив кордони між Німеччиною і Росією по лінії Нарва-Сян-Буг.
Ці територіальні зміни серйозно вплинули на українське політичне життя. Радянський режим не допускав існування будь-якої політичної сили, окрім більшовицької комуністичної партії. Всі політичні партії, що існували на території Західної України повідомили комуністичну партію про свою ліквідацію.
Лише ОУН не припинила своєї діяльності внаслідок політичних і територіальних змін, бо вона була підпільною силою і не потребувала дозволу на своє існування. ОУН продовжувала свою діяльність підпільно, а також намагалася поширити свій вплив на східну Україну.
ПОЧАТОК РУХУ ПІД ПРОВОДОМ С. БАНДЕРИ.
Війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і здійснювали управління через зв'язкових.
Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич…).
Лідер молодих революціонерів Степан Бандера вже раніше виконував важливі завдання організації на Україні. Як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО у 1933-34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, яка потім була замінена на пожиттєве ув'язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських політичних в'язнів і повернувся до Львова.
На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутиви в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський, таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму, де в цей час перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути розходження у поглядах, що виникли між ними і Мельником.
Розходження були різного роду. Так зокрема молоді революціонери хотіли встановити нову політику і стратегію ПУН, встановити контакти з іншими державами. Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у його складі. Розмова з А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол. Молоді лідери зібралися у Кракові й вирішили створити інше керівництво націоналістичного руху. 10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна
Loading...

 
 

Цікаве