WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Становлення Української Православної Церкви - Реферат

Становлення Української Православної Церкви - Реферат

після Люблінсь-кої унії 1569 р. і викликало згадану церковну унію. За думку про неї, не без впливу латинської ієрархії, вхопилися єпископи: луцько-острозький єпископ Кирил Терлецький та львівський єпископ Гедеон Балабан; незабаром остан-ній відстав від тої думки, а замість нього явився володимирсько-берестейський єпископ Іпатій Потій, мабуть, одинокий ідейний прихильник унії. Вони, власне, й провели цю справу, бо тодішній митрополит київський Михаїл Рагоза та інші єпископи були пасивними людьми. Кирил Терлецький та Іпатій Потій поїхали в Рим (1695 р.) і там дали згоду за унію від імені всієї православної церкви. Такий вчинок двох єпископів викликав сильне обурен-ня на Україні-Русі. Прихильники унії зібралися в Бересті для урочистого проголошення єднання з Римом у жовтні 1596 р. Туди ж прибули й правос-лавні: єпископ Гедеон Балабан (львівський) і Михаїл Копистенський (пере-мишльський), багато представників чорного й білого духовенства, братств і поодиноких земель. Православні утворили свій собор під головуванням пат-ріаршого екзарха архімандрита Никифора. Таким чаном, одночасно в Бере-сті відбувалося два собори - уніатський (що складався тільки з вищого духо-венства) і православний, постанови яких були цілком протилежні. Король Сигізмунд ІІІ був на стороні уніатів, визнав їх постанову і проголосив унію з Римом доконаним фактом, а на протести й постанову православних уваги звернено не було. Опираючись на прихильність короля, енергійну підтримку католицького духовенства та польсько-латинського громадянства, архієреї-уніати поволі забирали собі церковні й монастирські маєтки, твориш кадри підвладного їм духовенства, поступово знаходили собі прихильників серед міщанства й серед селянства. Поширення унії викликало безкінечні судові процеси та заколоти в масах. На другого уніатського митрополита Іпатія Потія підготовлявся атентат, який скінчився тільки тим, що в нього було від-рубано кілька пальців. У Вітебську місцевий уніатськийархієпископ Іосафат Кунцевич настільки настроїв проти себе православних міщан, що вони його замордували (1623). За це Вітебськ було позбавлено Магдебурського права, 19 особам одрубано голови, близько сотні міщан, що втекли від суду, заочно присуджено до смерті, а майно їх забрано до скарбу. Заколоти були і в ін-ших містах. Взагалі між православними та уніатами йшла вперта боротьба, недарма унію названо було "костію роздору". Перш за все почалася бороть-ба літературна, з'явилося багато полемічних творів, де одна сторона боро-нила себе й нападала на другу. З боку православних виступали найкращі вчені сили, й їх твори й досі зостаються цінними пам'ятниками українського письменства, як "Апокрисис" Христофора Філалета, "Тренос" Мелетія Смот-рицького, "Палінодія" Захарії Копистенського. Братства видавали ці полемі-чні твори. Одночасно з літературною боротьбою йшла й боротьба правова, на грунті сеймового законодавства. Тут виявляли сильну акцію православні магнати та шляхта, які нерідко виступали спільно з протестантською шлях-тою. На грунті правовому було зроблено дуже багато, бо до половини 17 ст. не проходило жодного сейму, де б не ставилася справа "греків-дізунитів", себто православних, і наслідки були дуже важливі. Так, в 1609 р. православ-ним пощастило юридично одмежуватися від уніатської ієрархії, а в 1632-34 рр. православні добилися своєї власної, визнаної державою (упривілейова-ної) ієрархії з київським митрополитом Петром Могилою на чолі. Йому під-лягали єпархії: Луцька, Львівська, Перемишльська, Холмська та новоутво-рена Білоруська.
Верстви світського православного населення особливо енергійно боро-нили свою віру; виразником настроїв мас у цьому відношенні було козацтво. Воно завжди відстоювало інтереси православної церкви, і там, де впливи ко-зацтва були сильні, себто на Україні, унія не мала успіху. Завдяки козацтву в Києві уніати обмежилися тільки Видубицьким монастирем, а Лаври не могли захопити. Завдяки козакам і Петру Сагайдачному єрусалимський патріарх Феофан в 1620 р. поновив православну ієрархію з митрополитом Іовом Бо-рецьким на чолі. Нунцій Торрес свідчить, що козаки своїми проханнями, по-грозами та збройно перешкоджали поширенню унії. У 1632 р. вони через депутацію до сейму відстояли права своєї церкви.
З кінця 17 ст., коли більшість шляхти під впливом політичних та соціа-льно-економічних обставин після 1654 р. перейшла на бік латинства, право-славні братства підупали, а козацтво, відігравши свою історичну роль, втра-тило своє значення, - тоді православна церква, зоставишся без своїх прово-дарів та оборонців, позбавилася своєї ієрархії. На унію перейшла в Західній Україні більшість народних мас. Багато шкодило тоді православ'ю і те, що після 1654 р. частина Київської митрополії опинилася в межах Московської держави, а частина залишилася в Польсько-Литовській державі. Наші мит-рополити Сильвестр Косів (1647-1657), Діонисій Балабан (1657-1663) та Іо-сиф Нелюбович-Тукальський (1664-1675) не співчували Москві, і коли та ро-зпочала заходи, щоб підвернути українську церкву під владу московського патріарха, вони стали на бік Польщі. Живучи на території останньої, зазна-чені митрополити не мали можливості керувати церковними справами Ліво-бережної України, а тим часом Москва добилася зміцнення своїх виключних впливів і на церковні справи в Польщі. В 1685 році вона за допомогою туре-цького уряду вирвала в константинопольського патріарха Діонисія IV згоду на те, щоб Київська митрополія перейшла під канонічну залежність до мос-ковського патріарха, який благословив на київського митрополита колиш-нього православною луцького єпископа князя Гедеона Святополк-Четвертинського.
У 1686 р. в Москві між Польщею і Росією було вироблено умову, так званий мир Гржимультовського (або "вічний мир"). Цей мир давав право російському урядові в цілях оборони православних від уніатських утисків втручатися у внутрішні справи Речі Посполитої, православне населення Польщі віддавалося під протекторат московського царя. Завдяки цьому пра-вославні парафії та монастирі в Польщі підлягали київському митрополито-ві, а той, у свою чергу, підлягав московському патріарху, а потім і Священ-ному Синодові.
На протязі 18 ст. Київська митрополія під впливом російської церкви зазнала деяких змін. Було скасовано право вибору митрополита та єписко-пів; поволі відмінялось виборне начало щодо нижчого духовенства. Од
Loading...

 
 

Цікаве